Підсумки Євромайдану для Росії – анексія Криму, санкції і «радіоактивний попіл» з екранів загальноросійських федеральних телеканалів. Як змінилася російська зовнішня політика після революції в Україні?
Березень 2014 року. Від моменту розстрілу протестувальників на Інститутській у Києві минуло всього кілька тижнів. У Криму під наглядом «ввічливих людей» проходить «референдум» про належність півострова. А російський телеведучий Дмитро Кисельов у своїй підсумковій програмі погрожує США ядерною війною. І зазначає: подивіться, як посивів Барак Обама після довгих телефонних розмов із Володимиром Путіним. Іще до Майдану Росія взялася за пошуки зовнішніх ворогів. І знайшла їх.
«Ось ці підходи, як ми говоримо, з подвійними стандартами, – вони нас розчаровують завжди. Що виходить? Що діяти так, як діють Сполучені Штати в Югославії, в Іраку, в Афганістані, в Лівії, Сполученим Штатам можна, а захищати свої інтереси Росії не дозволено», – говорив Путін під час «Прямої лінії».
Кольорові революції, а серед них і Євромайдан, в офіційній російській риториці – це плід роботи американських спецслужб і нова форма агресії проти Росії. Вона тут представляється як єдина країна, здатна дати відсіч «американській гегемонії». Майдан у цій історії – пряма загроза російському суверенітетові і стабільності, яку так старанно культивував усі 2000-і роки путінський режим.
Нову українську владу Москва спочатку не визнавала. Майдан називалася «держпереворотом», а Віктор Янукович – «легітимним президентом». Російські телеканали в цей час розповідали про «київську хунту». Історія з «держпереворотом» застосовувалася щоразу, коли хтось починав говорити про Будапештський меморандум, або, наприклад, великий Договір про дружбу і співпрацю. Обидва документи гарантували Україні недоторканність кордонів.
Але Росія довго не оновлювала Концепцію зовнішньої політики. Незважаючи на те, що стара, ухвалена 2013 року, перестала бути актуальною вже через рік. Наступна була підписана тільки наприкінці 2016-го. З неї зникла фраза про те, що країна «виступає за зниження ролі чинника сили в міжнародних відносинах». До цього моменту на другий план відійшла «кримська лихоманка», і другий рік тривала військова операція в Сирії. Тут уже було не до єдності регіону без розділових ліній.
«Курс на стримування Росії, який проводять США і їхніми союзники, чинення на неї політичного, економічного, інформаційного та іншого тиску підриває регіональну і глобальну стабільність, завдає шкоди довгостроковим інтересам всіх сторін», – говорилося в документі.
Пік антизахідної і антиукраїнської риторики в Росії припав на період із кінця 2013 року по середину 2015-го. Потім у порядку денному з’явилася Сирія, і разом з нею – необхідність домовлятися з «американськими партнерами». А зовнішній ворог став схожим на вміст калейдоскопа і змінювався з кожним обертом ручки.
Про те, як Майдан визначив російську внутрішньої політику, про міжнародну ізоляцію, якої не було б, якби не сталося Криму і Донбасу, про те, як навколо нової української влади Кремль вибудував уже російську державність – російський політолог Дмитро Некрасов.
Всі ці чотири роки ми (Росія – ред.) живемо загалом у тому порядку денному, який був заданий Майданом. Якби, припустімо, Януковичу вдалося придушити Майдан і зберегти владу та опинитися під санкціями, ми б зараз бачили набагато більш демократичну Росію, де б усіх, навпаки, лякали тим, що у товаришів усе погано, вони під санкціями, а ось ми такі всі демократичні
– Дійсно, всі ці чотири роки ми (Росія – ред.) живемо загалом у тому порядку денному, який був заданий Майданом. Я вас запевняю, я багато про це думав, що якби, припустімо, Януковичу вдалося придушити Майдан і зберегти владу та опинитися під санкціями, ми б зараз бачили набагато більш демократичну Росію, де б усіх, навпаки, лякали тим, що у товаришів усе погано, вони під санкціями, а ось ми такі всі демократичні. Тобто тут події в Україні, їхнє значення дуже складно переоцінити.
– Наскільки зараз російського виборця можна налякати «помаранчевою» загрозою або апелювати, наприклад, до війни на сході України?
В тих, хто схильний до кремлівської пропаганди, є якась втома вже від України і від цієї теми
– Виборець різний. Звичайно, основний мейнстрім говорить про те, що Україна – це поганий приклад. Причому я тут би відзначив таке: грубо кажучи, в тих, хто схильний до кремлівської пропаганди, є якась втома вже від України і від цієї теми, тому що цією темою і пояснюють, що в нас погано, тому що багато внутрішніх проблем. Але якщо ми говоримо про, умовно кажучи, ліберальний опозиційний прошарок, до якого належу я, то тут навпаки: якщо спочатку у мене, наприклад, і багатьох, кого я знаю, було велике натхнення і надія на те, що Україна продемонструє нам приклад того, як можна демократично, без авторитарних лідерів ефективно розвиватися, то зараз є радше певне розчарування.
Я думаю, що, звичайно, саме події в Україні дуже зменшили ймовірність революційних подій у Росії, принаймні на найближчі 5–7 років. І навпаки, якби революція в Україні була придушена, то ймовірність того, що вона перемогла б у Росії, була б дуже великою.
Зараз у Кремля особливих серйозних проблем я не бачу, він на ближчий час цілком контролює ситуацію.
Матеріал повністю – на сайті спецпроекту «Настоящее время»
