Побудова ефективної української армії почалась знизу і активну роль в цьому відіграють жінки, які здатні і бажають служити не гірше за чоловіків, пише в статті для OpenDemocracy Ганна Гриценко, співавтор дослідження «Невидимий батальйон». В дослідженні, проведеному за підтримки «Українського жіночого фонду» та проекту «ООН-жінки» вивчається роль жінок в антитерористичній операції в Україні.
Попри парадигму деяких феміністок про те, що війни – це «ігри мачо», українки відмовились «мирити» чоловіків і вважати себе жертвами чоловічих конфліктів, проявили громадянську позицію і зайняли активну роль у збройному спротиві, зазначає Ганна Гриценко.
Якщо господарська, фактично обслуговуюча праця волонтерки для жінки є традиційною (спочатку, на передову возили навіть пиріжки і домашні вареники), то масова участь жінок стала дещо непередбачуваною для стороннього спостерігача, наголошується в дослідженні.
Чоловіки, прямо в процесі служби, мусили миритись з тим, що жінка може бути повноцінним військовослужбовцем
Наразі, в збройних силах служить більше 20 тисяч жінок, що становить вісім відсотків військовослужбовців. Лише у двох тисяч є офіцерське звання і жодна не має звання генерала.
Коли жінки ставали до лав армії, держава зволікала з забезпеченням їм адекватних умов служби, як юридичних, так і побутових.
Проект «Невидимий батальйон» включав, серед іншого, соціологічне дослідження проблем жінок в АТО, до якого було залучено 42 учасниці, які мали досвід бойових дій на передовій.
Була застаріла заборона жінкам переносити вагу більше 7 кг. Це закривало шлях жінкам до професій оператора дрона чи перекладача. Однак, дозволялось бути санітаркою, хоча поранений важить більше 7 кг.
Серед проблем, які виявило дослідження, було те, що правова база Міністерства оборони була застарілою і, наприклад, забороняла жінкам переносити вагу більше семи кілограмів. Це та інші перепони закривали шлях жінкам до ряду професій, включаючи, наприклад, фотографа, оператора дрона, перекладача. Однак, дозволялось бути санітаркою, хоча поранений важить більше семи кілограм, зазначає дослідниця.
Таким чином, роль жінки зводилась до обслуговування військовослужбовців і жінки не складали конкуренції для кар’єри чоловіків.
Часто українські жінки служили в АТО без оформлення, наприклад, будучи за документами, бухгалтером, а, насправді, гранатометницею. Це значно обмежувало грошове забезпечення жінок, які недоотримували по 200 євро щомісячно, а також втрачали надбавки та премії, пільги як учасники бойових дій, можливості просуватись по службі і, зрештою, визнання.
Лише в 2017 році Міністерство оборони зайнялось питанням жіночої білизни для військовослужбовців
Юридична «невидимість» супроводжувалась і інфраструктурною через нестачу жіночого взуття, предметів жіночої гігієни, та інше. Лише в 2017 році Міністерство оборони зайнялось питанням жіночої білизни для військовослужбовців. До того, жінки купували речі за власні кошти, або отримували від волонтерів.
Учасниці АТО також часто стикались з нерозумінням чоловіків військових. Чоловіки, прямо в процесі служби, мусили миритись з тим, що жінка може бути повноцінним військовослужбовцем. Часто йшлося не про пряму дискримінацію, а про спроби чоловіків надто оберігати колег-жінок.
Результати дослідження стали корисними для проведення реформ, в результаті яких Міністерство оборони змінило ряд нормативів, відкриваючи жінкам шлях до ряду військових професій, зазначає дослідниця.
