Після анексії Криму Росією півострів не раз опинявся в центрі культурно-юридичних скандалів: від незаконних археологічних розкопок до вандалізму під виглядом реконструкції пам’яток. Чи унікальний випадок українсько-російської суперечки про культурну спадщину Криму? Чи можна запобігти спустошенню й знищенню кримських скарбів? І чи є в України шанс компенсувати вже завдану шкоду? Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії міркує юрист, доцент кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Національного університету «Одеська юридична академія» Дмитро Коваль.
‒ У 2017 році представники кримських музеїв подали апеляцію на рішення окружного суду Амстердама про повернення Україні експонатів виставки «Крим: золото й таємниці Чорного моря», так званого «скіфського золота», вивезеного з Криму ще до подій 2014 року. Які шанси на те, що українська сторона виграє апеляцію? Чи передбачена касація? Скільки років ще чекати повернення?
‒ Шанси виграти апеляцію досить високі. Річ у тім, що нідерландські суди, як суди в країнах із розвиненим верховенством права, досить прогнозовані після першої стадії. Якщо рішення на першій стадії було обґрунтованим і не було суттєвих порушень процесуальних норм, то воно, найімовірніше, буде підтверджене й на стадії апеляції.
У Росії є можливість подальшого оскарження. Але в розвинених країнах із верховенством права навряд чи суди візьмуть заяву про перегляд без істотних підстав. Тому я думаю, що справа не піде далі від апеляції.
Україна ще має розрахуватися за зберігання своїх цінностей в Амстердамі, що передбачене рішенням суду першої інстанціїДмитро Коваль
Фізично золото повернеться на материкову частину України після того, як, по-перше, закінчиться апеляція й буде рішення, яке вже набуло чинності й не припинене процесуальним рішенням апеляційного суду. По-друге, Україна ще має розрахуватися за зберігання своїх цінностей в Амстердамі, що передбачене рішенням суду першої інстанції.
‒ Чи можна вже цього року очікувати вирішення цієї суперечки?
‒ Так.
‒ Чи є ситуація зі «скіфським золотом» і такою суперечкою між Україною та Росією унікальною?
‒ Це все-таки унікальна суперечка. Були схожі в якомусь сенсі чи в якійсь частині. Наприклад, відома суперечка між Польщею та Квебеком про повернення скарбів Вавельського замку, що після Другої світової війни були передані у Квебек для зберігання. В результаті скарби були повернуті.
‒ Зараз відбувається реконструкція Ханського палацу в Бахчисараї, яку більшість фахівців на території материкової частини України вважає вандалізмом. Чи є міжнародна система моніторингу таких реконструкцій?
Можна відбудовувати та замінювати старі частини новими. Але певні правила все ж повинні виконуватисяДмитро Коваль
‒ Сьогодні у світі немає єдиного підходу щодо всіх аспектів реставрації. Звісно ж, можна відбудовувати та замінювати старі частини новими. Але певні правила все ж повинні виконуватися. Не може порушуватися зовнішній вигляд будівлі, не варто захоплюватися так званим «фасадизмом» ‒ відображенням того, як зовні виглядала будівля, але змінюючи її внутрішню структуру. Це вважається тими стандартами, на які сьогодні орієнтуються реставратори.
Є стандарти, що підкріплені резолюціями ЮНЕСКО й називаються «м’яким правом», є резолюції та правила, що розроблені ІСОМОS (Міжнародна рада з охорони пам’яток та історичних місць ‒ ред.). Таке «м’яке» регулювання становить ту базу, на яку треба орієнтуватися сьогодні під час проведення реставраційних робіт.
‒ Стару черепицю можна замінити на нову. Але після того, як Крим повернеться під суверенітет України і вона захоче внести Ханський палац до основного списку ЮНЕСКО, чи не буде відмови через «реставрацію», що зараз проводиться російською владою?
‒ Якщо зміни є такими, що порушують автентичність будівлі та є необов’язковими для її збереження, то ЮНЕСКО може цілком резонно поставити питання про те, що такий об’єкт не може бути перенесений із попереднього списку в основний.
Ми не можемо вступати у прямі переговори, в яких не будемо артикулювати те, що Крим ‒ це українська територіяДмитро Коваль
Що робити? Ясна річ, що сьогодні вплинути на позицію російської влади щодо того, як вони поводяться з культурною спадщиною Криму, дуже складно. І, на мій погляд, тут виникає дуалістична ситуація. З одного боку, Україні хочеться, щоб культурна спадщина, що залишилася на території окупованого Криму, була збережена та захищена. З іншого боку, ми не можемо вступати у прямі переговори, в яких не будемо артикулювати те, що Крим ‒ це українська територія. І якщо якась міжнародна місія може бути допущена туди, то вона має бути санкціонована Україною.
Тому, якщо ми хочемо захистити культурну спадщину, нам доведеться, найімовірніше, придумувати компромісні форми з Росією. Звісно, не визнати Крим російським, але хоча б дозволити ІСОМОS контактувати з російською владою, що, в принципі, теж не дуже добре в політичному сенсі.
‒ Україна недавно говорила про те, що всі, хто зараз проводить розкопки в анексованому Криму, відповідатимуть перед законом. Чи всі члени археологічних експедицій, які з 2014 року копають Крим, вирушать до в’язниці?
‒ З точки зору українського законодавства, вони його порушують. Тому всі, хто бере участь у таких експедиціях, можуть бути притягнуті до відповідальності. Що це буде за відповідальність ‒ складно сказати, тому що треба розбиратися в кожній ситуації окремо.
‒ Також не можна виключати, що деякі з археологічних знахідок вже вивезені за межі півострова. Як бути з ними? Коли Росія припинить окупацію Криму, чи можна буде постфактум примусити її повернути все, як примусили Німеччину повернути награбоване за роки Другої світової війни?
Коли відбудеться деокупація Криму, в договірному порядку відбуватиметься повернення культурних цінностей, що були вивезені з півостроваДмитро Коваль
‒ Так. У випадку з Німеччиною була підписана угода про капітуляцію, і на її основі були підписані акти, що зобов’язували її співпрацювати з союзниками. Коли відбудеться деокупація Криму, абсолютно очевидно, що в договірному порядку відбуватиметься повернення культурних цінностей, що були вивезені з півострова, назад до України.
‒ А чи є в світі схожий прецедент?
‒ Культурні цінності вивозилися Іраком із Кувейту, були суперечки між Ефіопією та Еритреєю. Конфлікт Іраку та Кувейту, напевно, найбільш близький до українського й може бути взятий як орієнтир для того, щоб виробляти власну позицію. Але в цілому українська ситуація досить унікальна.
‒ Як вирішився конфлікт Іраку та Кувейту?
‒ Було схвалене рішення про те, що Ірак зобов’язаний повернути цінності, вивезені з Кувейту. І упродовж довгого часу Ірак їх повертав і платив репарації за цінності, що неможливо було повернути.
‒ Чи є можливість вимагати від Росії компенсації за завдану шкоду Ханському палацу? Чи в договірному порядку можливо все?
‒ Параметри договору залежатимуть повністю від сторін, які зацікавлені в ньому. Тому, у принципі, це може бути частиною майбутньої угоди про те, що робити з об’єктами культурної спадщини, що були пошкоджені під час окупації.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
