Упродовж останніх років і навіть десятиліть Україна була «на передовій» протидії інформаційним атакам Росії, вважають автори українського видання «Слова та війна» про пропаганду Кремля. У книзі описують методи створення і поширення фейків: від використання фальшивих фото/відео у теленовинах до фальсифікації «Вікіпедії» і кібератак на ресурси українських відомств.
«У квітні 2014 року, коли починалась війна на Донбасі, у російському сегменті «Вікіпедії» раптом зникла стаття «Киевская Русь» – це усталена в історіографії назва середньовічної країни, спадкоємцями якої вважають сучасну Україну, Білорусь і Росію». Коли користувачі вводили в пошук «Вікіпедії» термін «Киевская Русь», їх переспрямовувало на статтю «Дневрерусскою государство» – це термін, який просувають російські історики – такий приклад наводять у книзі.
Фальсифікація стала можливою завдяки довготривалій і кропіткій роботі частини модераторів «Вікіпедії», які замінили першоджерела статті – на нові російські підручники з історії. Саме в цих підручниках вживано термін «Древнерусское государство». Відповідно, додаючи до «Вікіпедії» посилання на десятки книжок із терміном «Древнерусское государство», модератори російської «Вікіпедії» отримали аргументи аби прибрати назву «Киевская Русь». Проте здоровий глузд більшості модераторів переміг, йдеться у книзі «Слова та війна», і через 2 роки «Киевскую Русь» повернули у «Вікіпедію».
Ці та інші приклади маніпуляцій наводить видання «Слова та війна» про досвід України у боротьбі із фейками, що презентували у Києві. Книжка вийшла двома мовами: українською та англійською.
Дуже важливо показувати український case в Європі – Єрмоленко
Англомовну версію видання вже двічі презентували у ЄС: у Страсбурзі і Брюсселі. Співредактор видання Володимир Єрмоленко, директор європейських проектів «Інтерньюз-Україна», наголошує на важливості поширення саме англомовної версії.
«У Раді Європи постійно йде війна, війна наративів навколо повернення Росії в ПАРЄ. Зараз нібито в цьому році битва виграна, але війна зовсім не виграна. Тому, для нас дуже важливо було показувати український case. Чому? Тому що не так добре всі розуміють в Європі чи на Заході, навіть зараз... І ви не уявляєте з якими складнощами ми інколи стикаємось навіть говорячи з нашими друзями і партнерами, з людьми які симпатизують Україні», – каже Єрмоленко.
Водночас, на його думку, в Європі і США почали більше звертати увагу на фейкові новини через так звані втручання у вибори.
«Вплив росіян і не тільки росіян на виборах. Американці з тим стикнулись, британці з цим стикнулись, чехи з цим стикнулись, переобравши Мілоша Земана. І так далі. Канада с цим стикається», – каже він.
Єрмоленко також вважає, що контексти Заходу і України стали не такими відмінними, адже кремлівська пропаганда поширює історії про «Занепад Заходу» і Україну, як «failed state».
«Кілька років тому ми говорили: у нас війна, у вас немає війни. Ми абсолютно на різних планетах, ви нас не розумієте. Зараз ми стаємо все більше і більше схожими. Тому що головний меседж російської пропаганди на Заході – це те, що Західна модель не працює. Головний меседж російської пропаганди в Україні, не в тому, що російський наратив кращий, а що український наратив не працює: що нас чекає третій «Майдан», колапс…і так далі», – наголошує Єрмоленко.
Методи прокремлівської пропаганди будуть вдосконалюватись – Попова
Експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України Тетяна Попова, яка також долучилась до створення видання, розповідає про три основні етапи інформаційної агресії. Перший – коли у мережі ще вільно мовили російські канали.
Вони брали відеосюжети з Іраку і розповідали по всіх своїх інформаційних каналах, що це бомблять Слов'янськТетяна Попова
«Це був перший етап відвертої інформаційної агресії, коли вони брали відеосюжети з Іраку, і один місяць вони розповідали по всіх своїх інформаційних каналах, що це бомблять Слов'янськ. Наступний місяць – з тими ж самим сюжетами нібито бомбили Макіївку, а потім – Донецьк. І на суді з російськими каналами дуже легко було доводити ці фейки, тому що в принципі просто в Google можна було знайти картинки Чечні чи відео CNN з Іраку і довести, що цей фейк», – зазначає вона.
Другий етап Попова іменує «fiction story»: історії про «розіп’ятого хлопчика», «снігурів», «зґвалтованих бабусь» і так далі. На думку експерта це більш складні для розвінчання фейки, однак, для журналіста, що працює на місці – це досить легко розвіяти.
До третього етапу експерт зараховує використання пропагандою помилок влади, зокрема європейської і української.
«В Німеччині вони показували на останніх виборах журналістів Russia Today і Sputnik News, титруючи їх як незалежних журналістів, хоча це журналісти державних ЗМІ Росії. Або у Франції відомий випадок, коли вони показували фільм про Крим російський. І в той же час, відомо, що потім Ла Пен використовувала всі ці меседжі в своїх політичних програмах», – зауважує Попова.
Відчуваю, що це не остання книга, яку нам всім доведеться писати про російську пропаганду. І маємо розуміти, що їхні методи будуть вдосконалюватисьТетяна Попова
В Україні, каже вона, російська пропаганда використовує ті самі елементи, однак має більше можливостей через спільну мову, спільні медіа проекти та через артистів.
«Тут досить складний етап, він потребує сильної концентрації роботи і влади і громадських організацій. А найголовніше – правильних кроків збоку влади і ГО, для того, щоб не допускати таких помилок, які потім будуть використані російською пропагандою. Я відчуваю, що це не остання книга, яку нам всім доведеться писати про російську пропаганду. І ми маємо розуміти, що їхні методи будуть вдосконалюватись», – наголошує експерт.
