Бій під Крутами виграв час для української влади, необхідний для укладення Брестського миру та придушення більшовицького повстання в Києві, зазначає історик Андрій Руккас. Втім, вже того ж року керівництво УНР зазнало критики за те, що відправило юнаків на смерть, додає він. На думку «кіборга» та члена Історичного клубу Михайла Тихонова, саме помилки влади є тією рисою, яка об’єднує події сторічної давнини із сучасною війною.
Український офіцер-доброволець, «кіборг» та член Історичного клубу «Холодний Яр» Микола Тихонов нагадує, що загін Муравйова, чисельність якого сягала близько чотирьох тисяч, на своєму шляху до Києва майже не зустрічав опору, доки не наштовхнувся на 500 добровольців під станцією Крути.
Мені подобається порівняння зі спартанцями, які стримували армію персів-дикунів
«Якщо проводити паралелі та порівняння, то мені більше подобається порівняння зі спартанцями, які стримували армію персів-дикунів. Але якщо говорити про паралелі з Донецьким аеропортом чи нашою війною – так, їх багато в тих помилках, які допускали і військове керівництво, і політичне керівництво тієї доби, сто років тому в армії УНР, яка загрузла в чварах і нездатності зорганізувати армію», – порівнює Тихонов.
Хоча бій під Крутами тривав менше доби, його значущість, на думку військового, посилюється умовами, в яких довелося діяти добровольцям.
«Вони ж точно знали, що вони приречені. Перед такою загрозою, перед такою армією не втрачати бойовий дух і дати таки цей бій і показати, що українська держава не є беззахисною, що є люди, які стали на її захист – я думаю, що дуже здивувалась тоді армія Муравйова, яка йшла просто відкрито і не очікувала ніякого спротиву», – припускає він.
На переконання Тихонова, поразка та відступ під Крутами врешті-решт обернулись історичною перемогою, адже бій дозволив проголосити українську незалежність в довгостроковій перспективі.
Історик, доцент київського Національного університету імені Тараса Шевченка Андрій Руккас каже, що на захист Крут довелося стати юнкерам Першої Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького, а також студентам, тому що українська армія ще була в процесі становлення.
«Регулярна армія Російської імперії відмовлялася воювати. За майже чотири роки Першої світової війни вони втратили будь-яку перспективу, втратили будь-яку мотивацію продовжувати бойові дії і не збиралися воювати навіть за Українську народну республіку. Тому довелося формувати військо на добровольчих засадах, а кількість добровольців в Києві була недостатньо великою для того, щоб зуміти зупинити просування червоних військ», – пояснює історик в ефірі «Ранкової Свободи».
Найважливіше, що потрібно знати про Крути – це те, що бій відбувся не 29 січня, стверджує історик Михайло Ковальчук. За його словами, українське командування не мало часу задокументувати цю подію.
Збереглися рапорти Муравйова, де він доповідає, що 30 січня здобуто станцію Крути
«Коли в березні 1918 року Центральна Рада повернулась до Києва, то постала така проблема, що потрібно було з’ясувати, коли сам бій був. Тут стала в нагоді радянська преса, в якій було розтиражовано, що 29 січня загони Муравйова здобули станцію Крути. Насправді дата ця помилкова, тому що збереглися в архіві документи, доповіді, рапорти самого Муравйова, де він доповідає, що 30 січня після запеклого дводенного бою нарешті здобуто станцію Крути», – згадує Ковальчук.
На його думку, начальник зв’язку штабу Червоної армії переплутав станції Крути та Плиски, яку червоні дійсно ввечері 29 січня.
Андрій Руккас визнає за такою версією право на існування, проте посилається на спогади самих учасників бою.
«Тут є привід для певної наукової дискусії. З одного боку, це підважує спогади самих учасників. Невже група людей, які писали спогади про сам бій під Крутами, помиляються в цій даті? Хоча, звичайно, все може бути», – міркує він.
На думку науковця, дата бою під Крутами має спершу стати предметом професійного історичного дослідження, а вже потім виноситись в публічний простір.
Втім, щодо значущості бою під Крутами між українськими істориками панує загальна згода, додає освітянин.
Просування військ противника було затримано на цілу добу. Це дало змогу Гайдамацькому кошу Петлюри повернутися до Києва
«Просування військ противника на одному зі стратегічних напрямків, найближчому до Києва, було затримано успішно, на цілу добу, внаслідок бою. Далі – внаслідок того, що була зруйнована залізнична колія, це теж забрало певний час для просування червоних військ. Це дало змогу Гайдамацькому кошу Слобідської України Петлюри повернутися до Києва, взяти участь в придушенні більшовицького повстання на Печерську, захопити Арсенал», – пояснює він.
Затримка, за словами Руккаса, дозволила українській делегації в Бресті підписати Брестський мирний договір і знайти союзників, які допомогли Центральній Раді через три тижні після відступу з Києва туди повернутись.
Тоді ж, каже історик, бій під Крутами дістав значну увагу української громадськості.
«В березні 1918 року, коли українська влада тільки-но повернулася до Києва, вже з’являються критичні відгуки в пресі про те, що влада відправила молодих людей, дітей на захист, звинувачення ледве не в дітовбивстві. І під тиском, скажімо так, громадської думки, таких обставин була створена комісія для розслідування саме цього бою, цього епізоду. І далі було здійснено ексгумацію, здійснено пошук тіл на полі бою, відбулося урочисте поховання загиблих під Крутами».
Вчинок молодих добровольців під Крутами, переконаний Руккас, став символічним для української історії.
«Взагалі це були ледве не перші жертви українців у війні проти Росії, хоча зіткнення і смерті були ще починаючи з літа 1917 року, але саме завдяки тому, що тут загинули молоді люди, непрофесійні вояки, які не повинні були взагалі туди йти (з точки зору пересічного обивателя, який забував, що вони йшли туди добровольцями) – саме ця обставина і привернула таку увагу до цього бою», – вважає історик.
Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі
