Том Балмфорс
У морі тисяч журналістів, які товпляться заради уваги, Роман Цимбалюк триматиме чорно-білий плакат із написом «Україна».
Його мета – зловити погляд президента Росії Володимира Путіна під час його щорічної прес-конференції 14 грудня, щоб запитати майже ритуальне питання про війну на його батьківщині.
Наприкінці кожного року Путін відповідає на багато запитань – від серйозних до улесливих – про будь-що стосовно світової політики до його любовного життя, від макроекономіки до регіонального виробництва квасу.
«Це дуже добре підготовлене телевізійне шоу», – зазначив цього тижня 37-річний московський кореспондент українського інформаційного агентства «УНІАН» Роман Цимбалюк для Радіо Свобода під час підготовки до події. «Кожен працює на одну людину, яку звуть Володимир Путін».
Шоу, яке показують на національному телебаченні та транслюють поміж 11 часових поясів у Росії, вже давно є частиною політичного календаря Путіна, Кремль його використовує для проектування іміджу влади, всезнання та відкритості.
Що є дуже важливим, так це те, що формат не дозволяє ставити додаткові запитання, що означає, що відповіді Путіна залишаються беззаперечними. Але час від часу це ставить Путіна обличчям до проблем, які покривають прокремлівські наративи, пропаговані російськими державними засобами масової інформації.
А словесні обміни Путіна з Цимбалюком, який запитував про війну в Україні кожного року з моменту її початку у 2014 році, стали одним із найбільш войовничих та барвистих моментів щорічного телевізійного спектаклю.
Часто вдягнений в патріотичний український одяг для привернення уваги задля отримання мікрофону, Цимбалюк мав нагоду поставити запитання про війну в 2014, 2015 і 2016 роках. І на другий раз запитання Цимбалюка виманило перше визнання російського президента – після року заперечень, – що Москва направила військових радників до Східної України, що суперечило офіційній російській лінії.
«З точки зору журналістської роботи, я думаю, що я зробив добру справу», – зазначає Цимбалюк, додаючи, що він розчарований, що такі одкровення не покращили ситуацію. «Це нічого не змінило», – каже він.
У лютому 2014 року проросійський президент України Віктор Янукович втік з України під час революції, після чого Росія анексувала Крим і підтримала «сепаратистську» війну на сході країни, де на сьогоднішній день загинули понад 10 тисяч 300 осіб.
Пізніше того ж року Цимбалюк з’явився на прес-конференції у сірій футболці з написом «Укроп». У швидкому перебігу запитань він запитав Путіна, скільки російських солдатів і танків відправили на Донбас для підтримки бойовиків та про перспективи визволення видатного українця, якого арештували в Росії.
Путін відповів досить довгою промовою, але не відповів на запитання про війська, зазначаючи лише те, що «добровольців», які співпереживають етнічним росіянам на сході, не можна називати «найманцями».
Незважаючи на значні докази протилежного, Росія протягом усього часу конфлікту наполягала на тому, що російські війська не брали участі в подіях на сході Україні, стверджуючи, що єдиними росіянами там були «добровольці».
Наступного року Цимбалюк прийшов у яскравому жовтому светрі, і знову запитав про російських солдатів. Він саркастично додав, що він «передає привітання» Путіну від двох російських офіцерів розвідки, затриманих київськими силами на сході України.
У відповідь, підтримуючи офіційну версію, Путін вперше публічно визнав, що російських військових фахівців направили в Україну, хоча він і наголосив, що регулярних російських сил там немає. Незважаючи на застереження, таке одкровення викликало розмови про зміну контурів офіційних наративів Росії – хоча Цимбалюк сказав, що скептично ставиться до того, що для росіян щось могло змінитися.
«Насправді, чому це важливо? Тому що він сказав речі, які фактично спростовують всю російську пропаганду, яка тривала протягом багатьох років. І це важливо. Єдине, що в Росії вони все одно роблять монтаж. Наприклад, після цього зізнання Путіна, була заява прес-секретаря Пєскова, який сказав: ні, він не казав, що це російська армія. І ця тема взагалі не потрапляє на російське телебачення», – сказав Цимбалюк.
Прес-конференцію транслювали росіянам по телебаченню наживо, проте Цимбалюк зауважив, що одкровення коротко пролунали або ж були виключені з телевізійних новинних передач.
Наступного року, у 2016-му, Цимбалюк знову отримав слово на прес-конференції, кидаючи виклик Путіну, щоб той пояснив, де написано в Мінських угодах про те, що Росія може відправляти своїх військових радників. Цимбалюк також запитав, чи Путін стурбований тим, що якщо він «коли-небудь одного дня вийдете на пенсію», українці все одно будуть сприймати росіян «окупантами».
Начебто образившись запитанням про пенсію, Путін відповів, що було б добре, якби прокиївські сили, які воюють з «повстанцями» на Східній Україні, більше не були сприйняті як «окупанти».
Цимбалюк акредитований і на цьогорічну прес-конференцію. За кілька днів до події він сказав, що поки що не сформулював своє цьогорічне запитання. Але він повідомив, що хоче попросити Путіна розповісти про міжнародну миротворчу місію на Сході України, що може вимагати від бойовиків відмовитися від контролю над кордоном з Україною.
Він також зауважив, що спеціально хоче запитати Путіна про його коментарі, які містили згадку про вбивства в Сребрениці, де боснійські серби вбили 8000 мусульманських чоловіків та хлопців під час Боснійської війни.
Путіна запитували про можливість повернення українського кордону під контроль Києва на дискусійному клубі «Валдай» у жовтні. Він сказав, що він побоюється, що результат буде «кривавою банею» і ситуацією, подібною до Сребрениці.
Цимбалюк сказав, що він був шокований почути таке твердження. «Я хочу запитати його: «Почекайте, хвилинку, а ви там що робите?»
Тим не менш, український репортер скептично оцінив значення важких запитань для Путіна.
«Ви не повинні очікувати якусь конкуренцію між тим, хто запитує, та тим, хто відповідає. Він відповість, як хоче. Ви не можете перемогти в цій суперечці», – зауважує Роман Цимбалюк.
Оригінал матеріалу – на англомовному сайті Радіо Свобода
