Київ – Майже 56 тисяч жінок працюють і проходять службу в українських Збройних силах, з них понад 22 тисячі є військовослужбовцями. Такі дані станом на листопад цього року називає міністр оборони Степан Полторак. Водночас, як заявляла віце-спікер парламенту Ірини Геращенко, серед цих людей офіцерами є близько 3 тисяч, при чому найвище офіцерське звання серед жінок-військових – це полковник. Станом на вересень, за її даними, їх було 42. Між тим, громадські активісти та народні депутати висловлюють сподівання, що згодом ця ситуація зміниться. Днями Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект №6109 щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у війську.
Про те, що саме змінює ця ініціатива у випадку ухвалення законопроекту в цілому Радіо Свобода розповіла Оксана Іванців, виконавча продюсерка документального фільму «Невидимий батальйон», яка, серед іншого, займалась адвокаційною кампанією щодо згаданого законопроекту:
– Про остаточну перемогу говорити рано. По-перше, це не єдина проблема у секторі безпеки і оборони, яка стосується жінок, але вона змінює певні засадничі речі, які відкривають жінкам шлях до військової кар’єри, і зокрема роблять можливим, щоб згодом – не знаю, скільки років для цього повинно пройти, ми побачили не лише жінок-офіцерів, а й жінок-генералів.
– Законопроект зареєстрували у Верховній Раді ще у лютому цього року, тобто від того моменту до першого читання минув майже рік. Із чим це, на Вашу думку, пов’язано?
– Наша організація і команда долучилась як до розробки цього законопроекту, так і згодом – до його адвокаційної частини, яка полягала, з одного боку, в донесенні до суспільства певних таких засадничих ідей, чому жінки повинні бути представлені у секторі безпеки і оборони, і чому у цих питаннях повинні працювати принципи професіоналізму, а не якийсь певний відбір за статтю.
І власне, частина цієї адвокаційної кампанії, яка повинна спричинити і законодавчі зміни, в тому числі, є і наш фільм «Невидимий батальйон», який складається із 6-ти історій жінок-військовослужбовець, які пройшли цю війну. Троє з них – ветерани, троє досі воюють. І показати їхню професійність, їхню відданість службі, їхній патріотизм – це теж такий шлях, щоб достукатись до суспільства, до людей, які ухвалюють рішення, щодо того, що потрібно дотримуватись принципів професійності, дотримуватись певних наших міжнародних зобов’язань і орієнтуватися на найкращі зразки армій світу, а не на якісь там старі радянські принципи та упередження, що жінка не може служити на рівні з чоловіком, хоча вже давно доведено протилежне.
– Як депутати реагували на адвокаційну кампанію, враховуючи, що багато ініціатив із гендерної проблематики, як ми бачимо, частина народних обранців сприймає в штики?
– Ну, у нас дійсно бояться слова «гендер». Тому, мабуть, ми будували свої аргументи на тому, що це – не питання статі, не питання гендеру, а питання професійності і вмотивованості.
Ми працюємо над цієї темою вже близько двох років. Ми почали із соціологічного дослідження, яке було зроблено наприкінці 2015-го року і фактично вперше поставило перед суспільством питання, що наші жінки, які воюють на рівні з чоловіками, захищаючи нашу територіальну цілісність, позбавлені якихось елементарних речей. На той момент наше законодавство навіть не дозволяло жінку поставити на бойову посаду. Там було безліч таких безглуздих обмежень – аж до військових перекладачів, наприклад.
Жінки часто перебувають на напівлегальних позиціях, наприклад, вона виконує завдання снайперки, розвідниці, штурмовички, а за документами вона – кухарка чи швачкаОксана Іванців
Дослідження показало, що жінки часто перебувають на напівлегальних позиціях, наприклад, вона виконує завдання снайперки, розвідниці, штурмовички, а за документами вона оформлена як кухарка чи швачка, бо інакше не дозволяє закон. І це впливає на її соціальне забезпечення, на її військову кар’єру, тому що важко уявити військову кар’єру для швачки, на її нагороди, тому що теж питання – за що нагороджувати швачку чи кухарку. А якщо раптом вона була поранена чи вбита, то це рахувалося як небойова втрата, і це впливало на виплати її сім’ї, на її реабілітацію.
Це величезний героїзм і жертовність – іти і воювати, знаючи, що не маєш жодних гарантій, що ти ще в гіршому становищі, ніж твої побратими, що відрізняються від тебе тільки за статтю.
І коли ці питання були поставлені перед суспільством, це шокувало людей. І багатьох народних депутатів, які дивувались: що, правда, у нас таке є? Так, правда. І в результаті, це все створили величезний тиск на Міністерство оборони, яке спочатку не дуже охоче йшло на зміни, але коли це питання піднімали медіа, лобіювали народні депутати, про це говорили міжнародні організації, бо це певні стандарти НАТО і Ради безпеки ООН.
Тому що участь жінок у бойових операціях часто знижує рівень насильства щодо цивільного населення, тому що у першу чергу, за світовою статистикою, жертвами стають жінки і діти.
– Розкажіть, будь ласка, що конкретно зміниться, якщо законопроект ухвалять в цілому.
– Тут є деякі принципові зміни, які, на нашу думку, допоможуть нашим жінкам дорости до генеральських позицій. У чому, перш за все, проблема?
Ми розуміємо, що людині, аби дорости до керівника певного рівня, потрібен час. І жінки просто не встигають через такі умовиОксана Іванців
Жінки, за чинним законодавством, не можуть укладати контракт після 40 років, тоді як для чоловіків, залежно від звання, це рангується від 45 до 60 років. Ми розуміємо, що людині, аби дорости до керівника певного рівня, потрібен час. І жінки просто не встигають через такі умови.
Це також стосується зарахування в запас. Тому що чоловіки зараховуються в запас залежно від їхнього військового звання, тобто це або перша, або друга категорія. Жінки автоматично зараховуються у другу категорію.
– На що це впливає? Коли ми говоримо про військові звання, то, якщо я правильно розумію, це напряму пов’язано із окладом, який офіцеру призначається.
– Так, це впливає на зарплатню. Це – важливе питання, але ключове питання – це впливає на ухвалення рішень. Тому що, виходить, що жінки у нашій армії усунуті через законодавство від посад, які реально можуть ініціювати якісь зміни, які розпоряджаються якимись ресурсами.
У нас загалом біля 10% жінок проходять військову службу, і це непоганий показник на світовому рівні. Але проблема в тому, що ці жінки або займають найнижчі посади, або роблять якусь допоміжну роботу. І, якщо йдеться про якісь офіцерські звання, то зазвичай жінки у військових частинах відповідають за психологічну роботу з особовим складом. Це – важлива місія, але треба просто розуміти, що це – не та людина, яка приймає ключові рішення, це просто людина, яка відповідає за морально-психологічний стан військових.
– Що ще зміниться?
– Ми маємо розуміти, що проходження військової служби, окрім рівних прав, як на мене, щоб це правда було ефективно, це передбачає і рівність обов’язків. Законодавство на даний момент встановлює обмеження щодо призначення жінки у добовий наряд.
Командир розуміє: якщо у нього у військовій частині є жінка, треба їй забезпечувати якісь певні преференції, яких він не робить для чоловіківОксана Іванців
І ці нібито додаткові соціальні гарантії, з одного боку, ставлять жінку в нерівне становище із іншими військовослужбовцями, і, по-друге, для командира це часто стає проблемою, тому що він розуміє: якщо у нього у військовій частині є жінка, йому треба їй забезпечувати якісь певні додаткові преференції, яких він не робить для чоловіків.
Наприклад, жінки також звільняються від військових зборів, тоді як чоловіки це роблять тільки у виняткових випадках. Тобто логіка теперішнього законодавства така, що жінка низько цінується як військовий професіонал. З одного боку, система соціальних гарантій покликана захистити права жінки як мами, однак чомусь нівелюється, як на мою думку, роль чоловіка як батька, оскільки той несе таку ж відповідальність перед дітьми. Гарантії потрібно залишати для жінок, хто має дітей грудного віку, чи вагітних.
Цей законопроект ці гарантії знімає і дозволяє жінкам укладати контракт на рівні з чоловіками.
– Ваша колега по фільму (якщо можна так висловитись) Марія Берлінська нещодавно писала про те, що їй довелося доводити свою участь у бойових діях через суд.
Чи допоможе якось законопроект, який ми обговорюємо, у таких питаннях? Чи потрібні ще якось окремо врегульовувати?
– Ця проблема насправді комплексна. Більшість жінок ішли воювати саме в добровольчі батальйони, оскільки через упередженість, через законодавчі обмеження, їх не брали і не укладали контракти з ними в ЗСУ.
Проблема Марії, з якою вона зіткнулася в суді, пов’язана, перш за все, з тим, що вона теж служила у добровольчому батальйоні. І суд, власне, не визнав юридичного факту того, що вона там служила, не дивлячись на свідчення і відеодокази.
Міністерство оборони зараз визнало свою помилку – і це дуже гарний прецедент для інших добровольців, в тому числі, жінок.
Для Марії було не так важливо для себе отримати статус учасника бойових дій і пільги, вона хотіла просто юридично підтвердити факт, що вона брала участь у бойових діях. Але так сталося, що Міноборони подало абсолютно абсурдну апеляцію, і коли піднявся скандал, то міністерство запросило її на зустріч.
Зараз ведуться переговори про вироблення якоїсь певної стратегії щодо інших добровольців. Звичайно, будуть якісь критерії, будуть перевіряти їхню участь у бойових діях. Але потрібно, щоб це питання зрушило з мертвої точки.
