Які кроки робить українська влада для деокупації Криму? Чи все зробила Україна для захисту півострова під час російської анексії в 2014 році? Чи може Україна повернути свої окуповані території силою зброї?
Про це в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії говорили з народним депутатом України Олексієм Гончаренком.
‒ Ви очолюєте парламентську групу «Крим», розкажіть про її діяльність.
‒ До цієї групи входять депутати, які так чи інакше пов'язані з Кримом. Це – й Мустафа Джемілєв, і Рефат Чубаров, і Юлій Мамчур, і інші депутати. Я пропонував Мустафі Джемілєву очолити цю групу, але він сказав, що в нього багато обов'язків, і вийшло, що очолив групу я. Ми не маємо якихось особливих повноважень, це не комітет, не фракція Верховної Ради. Наша мета ‒ щоб така група була, тому що Крим ‒ це Україна. Ми піднімаємо теми, які важливі для Криму. Зокрема, наша група ініціювала скасування вільної економічної зони «Крим» ще до того, як почали блокаду... У річницю окупації Криму ми проводимо тематичні виставки, ініціювали проведення парламентських слухань щодо Криму.
‒ Кримчани вважають, що темі анексованого півострова на материковій частині України приділяють недостатньо уваги. Що Ви думаєте про це?
‒ Я теж так вважаю.
‒ Що треба робити?
‒ Кожен може щось зробити, перебуваючи на своєму місці. Ми створили групу, ставимо ці запитання. Я є депутатом у ПАРЄ, поряд із Мустафою Джемілєвим, і на кожному засіданні в Страсбурзі я піднімаю теми Криму, кримських політв'язнів. Щасливий через повернення Ільмі Умерова й Ахмтема Чийгоза. Ми багато разів ставили запитання про них, про Сенцова, ми знаємо багато прізвищ (політв'язнів ‒ ред.), постійно ці теми піднімаємо. Треба домагатися, щоб у Криму дотримувалися права людини, ми на постійному контакті з комісаром із питань прав людини Ради Європи Нілсом Муйжніексом. Скоро обиратимуть нового комісара, й ми обов'язково ставитимемо завдання Криму як першочергове.
‒ Ви можете назвати якісь кроки, які українська влада зробила для деокупації Криму?
‒ На наших парламентських слуханнях була міністр освіти України Лілія Гриневич, і зараз випускники кримських шкіл можуть приїжджати до України (на материкову частину країни ‒ ред.), їм зрозуміло, як складати ЗНО, вступати до українських ВНЗ ‒ це безкоштовно. Я вважаю, що це конкретний приклад.
На рівні РНБО України мала бути затверджена «Стратегія деокупації Криму» ‒ системний, комплексний документ
У той же час, я вважаю, на рівні РНБО України мала бути затверджена «Стратегія деокупації Криму» ‒ системний, комплексний документ. Наскільки я знаю, такої стратегії, офіційно затвердженої, наразі немає. Я кажу «наскільки мені відомо», тому що існують певні документи під грифом «Таємно», ухвалені РНБО. Але немає комплексного документа, який би охоплював соціальні, адміністративні й інші питання, це погано.
‒ Існує законопроект про реінтеграцію Донбасу, є різні думки українських політиків щодо того, чи потрібно до цього документу вносити положення про Крим. Яка Ваша думка?
‒ Ми б усі хотіли, щоб питання Донбасу та Криму обговорювалися разом. Але Росія відмовляється говорити про Крим, і це треба визнати. У нас є гостра ситуація на Донбасі, де кожного дня гинуть люди. Ситуація там і схожа на Крим, і не схожа. І там, і там є російські війська, але у випадку з Кримом ми маємо справу з класичною анексією, коли Росія оголосила Крим своєю територією, а у випадку з Донбасом ми маємо справу з гібридною війною, тому що Росія не оголошує Донбас своєю територією і явно не збирається це робити. Тобто ситуація відрізняється в юридичному, фактичному, військовому сенсах.
Україна не має іншого виходу, ми маємо говорити про Донбас, тому що не можемо повернути Донбас і Крим силою зброї. Ми маємо справу з найбільшою армією в континентальній Європі, з ядерною державою. У випадку з Донбасом ми маємо «нормандський формат», у якому бере участь особисто Путін. Тому в законопроекті йдеться про Донбас, і там мало уваги приділяється Криму. Політично ми, звичайно, зобов'язані згадати Крим у цьому законі, й згадка є. Я знаю, що Рефат Чубаров і Мустафа Джемілєв беруть участь у розробці правок до цього закону, щоб тема Криму була рельєфніше там позначена. Але, звичайно, це політичні речі, до юридичної складової вони не мають ніякого стосунку.
‒ Поговорімо про скандальну заяву, яку зробив на засіданні сесії ПАРЄ в Страсбурзі президент Чехії Мілош Земан. Він виступив проти санкцій відносно Росії та запропонував віддати Крим в обмін на якісь преференції для України. Роблячи цю заяву, президент Чехії відповідав на Ваше запитання. Розкажіть, як це було.
Крим не продається, і люди не продаються
‒ Так, це була відповідь на моє запитання. Я сказав, що триває грубе порушення прав людини в Криму, і запитав, які дії має вжити світова громадськість. Він сказав, що цей процес завершений, і що Україна може взяти компенсацію. Його відповідь, дійсно, шокувала. Нехай він продасть Прагу чи Карлові Вари Путіну, теж може грошима взяти, якщо у нього є такі ідеї. Безумовно, Крим не продається, і люди не продаються.
Земан приїжджав як лобіст Кремля. Коли він отримав слово, то почав говорити про Росію. Не говорив про Чехію, Євросоюз, Раду Європи. Говорив про Росію й про те, що потрібно скасовувати санкції. Його заява щодо Криму, навіть на тлі проросійського лобізму, була особливо цинічною.
У нас є дзвінок нашого радіослухача з Харкова: Існує думка журналістів-розслідувачів і військових, що Крим здав Турчинов, є заяви генералів СБУ. Як ви на це дивитеся, ви будете це розслідувати?
‒ Я не є слідчим чи прокурором, і вести розслідування я теж не можу. Наскільки я розумію, коли такі заяви робляться, то це є підставою для перевірки відповідних служб. Коли людину призначали головою Ради з національної безпеки та оборони, я маю на увазі Турчинова, то він проходив перевірки наших спецслужб, і там вирішили, що він гідний цього звання.
У будь-якому випадку, боротися за свою територію треба було, й не все з того, що мали зробити, було зроблено
Що стосується частини вашого запитання про те, що Крим «був зданий», як ви сказали. Я можу погодитися з тим, що українська влада не вжила всіх заходів, які могла би вжити на той момент. Інше питання, яким був би результат цього, чи могли б ми зупинити... Ми зараз ідемо в сферу альтернативної історії, але, напевно, з огляду на стан, в якому Україна перебувала на той момент, з огляду на те, що Росія явно не просто імпровізувала, а виконувала чіткий план ‒ прямо розкрили пакет і почали реалізовувати, враховуючи масове зрадництво кримських СБУшників, прокурорів, міліції, ми, напевно, не змогли б відстояти Крим військовим шляхом. Але разом із тим, якби ми тоді дали бій, можливо, не було б Донбасу. У будь-якому випадку, боротися за свою територію треба було, й не все з того, що мали зробити, було зроблено.
Я не розумію, навіть при всіх складнощах, які були, чому Україна не взяла силами спецпідрозділів під контроль у Криму Перекоп, аеропорт Сімферополя, Верховну Раду Криму та Раду міністрів Криму. Якби це сталося, то не змогли б російські спецназівці так легко захопити аеропорт, Верховну Раду. Щонайменше був би бій, і після цього ніхто б уже не зміг сказати, що ось бачите, Верховна Рада (Криму ‒ ред.) сама голосує й оголошує так званий «референдум».
Але потрібно також розуміти, в якому стані була Україна в той момент. Був повний розвал. Армію цілеспрямовано руйнували, не було спецслужб, утік президент. Ми всі пам'ятаємо події в Одесі 2 травня, окрім Донбасу палахкотіли і Дніпро, і Харків, і тільки поступово вдалося все зупинити. Все було непросто, але Україна могла б зробити більше.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
