Для поїздок у Велику Британію українцям, які і раніше, потрібні візи. Процедура отримання британської візи, як правило, забирає чимало зусиль, часу і коштує серйозних грошей.
Зараз надій на пом’якшення британського візового режиму для українських громадян фактично немає. Причина в тому, що політичні лідери в Лондоні зосередилися на намаганнях зменшити кількість іноземців – потенційних мігрантів.
Міністр закордонних справ Боріс Джонсон на лондонській конференції про допомогу реформам в Україні влітку цього року зробив вигляд, що не зовсім зрозумів питання українського журналіста про те, коли можна очікувати змін британського візового режиму для українців.
Він фактично ухилився від відповіді, сховавшись за обіцянкою допомоги журналістам, якщо в них виникають труднощі з отриманням візи.
Пізніше цього року в Києві підлеглий Джонсона Алан Дункан, опинившись сам-на-сам із кореспондентом видання «Українська правда» Сергієм Сидоренком, був змушений сказати, що розуміє невдоволеність українців і визнає потребу змін.
Але проблема в тому, що в Лондоні Україну разом із багатьма іншими країнами розглядають як джерело потенційних іммігрантів.
Тереза Мей, чинний прем’єр-міністр, так виклала своє бачення ситуації : «У бідніших країнах є мільйони людей, які дуже хотіли б жити у Британії, і кожна країна має межу обсягів імміграції, які вона може й повинна приймати».
Коли імміграція надто велика, коли темпи змін надто швидкі, побудувати згуртоване суспільство неможливоТереза Мей
«…Коли імміграція надто велика, коли темпи змін надто швидкі, побудувати згуртоване суспільство неможливо. Засаднича інфраструктура, як, наприклад, школи, лікарні, житло, транспорт, не вправляються. На низькооплачуваних роботах платня стає ще нижчою, а дехто втрачає роботу», – заявила Мей на партійній конференції консерваторів ще 2015 року, коли вона була міністром внутрішніх справ і контроль над імміграцією входив до її прямих обов’язків.
Потім відбувся референдум про вихід з Європейського союзу, і після відставки Дейвіда Камерона Тереза Мей стала прем’єр-міністром. За той час не з’явилося ніяких ознак того, що її погляди чи погляди багатьох її однодумців на проблему міграції змінилися.
Українські надії на «Брекзит»
Посол України у Києві Наталія Галібаренко наголошує, що візова проблема перебуває в полі її пильної уваги.
Розумію тут скептичне ставлення принаймні на даному етапі до того, щоб вести переговори про спрощення візового режимуНаталія Галібаренко
«Я вам скажу відверто: в мене дуже багато нарікань від моїх українських колег, друзів, просто українців, які часом у розпачі пишуть про те, з якими труднощами вони стикаються, щоб отримати британську візу. Я також розумію тут скептичне ставлення принаймні на даному етапі до того, щоб вести переговори про спрощення візового режиму», – сказала вона в інтерв’ю Радіо Свобода.
На думку посла, вихід Британії з Європейського союзу, попри певні випробування, також відкриває для української сторони і можливості, бо означає, що дві країни повинні провести переговори про двосторонні відносини в нових умовах.
«Початок нових міграційних правил цієї країни з іншими країнами відкриває для нас можливість теж поставити питання, яким буде візовий режим між нашими країнами. І, звичайно, якщо ми зацікавлені у спрощенні, то разом будемо шукати шляхи, щоб зберегти максимально спрощеним режим», – запевнила Наталія Галібаренко.
Зараз візовий режим між Україною та Британією спрощений лише для британської сторони. Британським громадянам для короткотермінових візитів до України візи не потрібні, але українці змушені проходити через принизливу і витратну процедуру.
Щоб допомогти британцям відчути, що доводиться переживати українцям, лондонський українсько-британський «Молодий театр» створив п’єсу, в якій порівнює майже безперешкодну подорож британця в Україну з долею українців, які намагаються дістатися Британії.
Нелегали
Перед тим, як обурюватися несправедливістю, зауважте: з одного боку в розповіді йдеться про британця, який їде в Україну на кілька днів як турист. Із іншого боку у п’єсі – українські мігранти, які шукають кращого життя – «нелегали», які фактично є порушниками закону.
Олеся Хромейчук, режисер п’єси, каже, що розуміє тих британців, яких мігранти, а особливо нелегальні, турбують, чи навіть лякають: «Звичайно, я розумію, звідки це походить. Переважно такі думки походять, як я кажу, з браку інформації. Браку знань про реальних людей».
Але якщо ці реальні люди таки порушують закон?
Часто ті люди, які порушують міграційні закони, так роблять, бо не хочуть порушувати закони у своїй країні, зокрема в Україні – жити в корумпованому суспільстві і так даліОлеся Хромейчук
«Люди вирішують зробити цей крок лише тоді, коли альтернативи немає. Або коли альтернатива ще гірша. Часом нас питають: адже ви розказуєте про незадокументованих мігрантів – людей, які порушують закон країни, в яку вони приїхали… Тут треба зрозуміти, що часто ті люди, які порушують міграційні закони, щоб жити в країні, такій, як Великобританія, так роблять, бо не хочуть порушувати закони у своїй країні, зокрема в Україні – жити в корумпованому суспільстві і так далі. Парадоксально, але їм вдається жити більш за законом за кордоном в незадокументованому статусі, ніж у своїй власній країні», – пояснює Олеся Хромейчук.
Мігранти також свідомі того, що приносять користь країнам, куди приїжджають.
Яна Дашко, «мігрант зі стажем», яка жила в Португалії, Німеччині, Іспанії, а тепер живе у Британії, розповідає: «Ми маємо такі приклади, як Сполучені Штати Америки й інші країни, які будувалися на імміграції. При міграцїі виходить такий селектив: відбирають людей із талантом, які можуть для приватних підприємств зробити якийсь внесок, вибирають найкращих. В результаті країна процвітає».
Коли вибирають на певну посаду когось тому, що він родич або комусь кум, і це буває не лише в Україні або в інших країнах, тоді суспільство занепадає рано чи пізноЯна Дашко
«Коли вибирають на певну посаду когось тому, що він родич або комусь кум, і це буває не лише в Україні або в інших країнах, тоді суспільство занепадає рано чи пізно. Люди пиляють ту гілку, на якій вони сидять», – ділиться думками Яна.
Виходить парадокс: мігрантами часто стають ті люди, які настільки потерпають від браку можливостей і надмірного беззаконня, що готові вчинити інше порушення – без дозволу проникнути або залишатися в іншій країні.
Є, правда, й інші аргументи. Лілія Романишин із «Молодого театру» наголошує: «усі були народжені вільними, щоб перебувати там, де вони бажають бути».
А її колега по театру Дмитро Макмілен підкреслює, що людям доводиться ще й дбати за інтереси своїх рідних та шукати місця, де вони мають можливість краще самовиразитися.
Але такі твердження підштовхують уже до інших питань у цій в темі.
Наприклад, чи готова Україна приймати в себе всіх охочих не просто погостювати, а жити і працювати?
Чи зможуть українці бути до мігрантів у власній країні відкритішими і приймати їх краще, ніж українців приймали чи приймають в інших країнах світу?
