Витвори мистецтва українців, що мають передаватись із покоління в покоління, – це спільний скарб нації, і саме на державу покладені функції з його збереження. «Схеми» ретельно придивились, як ці функції виконуються. Досі залишається звичною практикою передача картин із музеїв до закритих кабінетів урядовців на тимчасове експонування. Більше того, деякі мистецькі роботи не тільки залишаються недосяжними для споглядання простими українцями, а й часом… просто «губляться». Загадково зникають і з-під носа чиновників, і з самих музеїв. Часом дослідити, де вони, не під силу навіть правоохоронцям. Це означає, що масштаб викрадених або загублених культурних цінностей України сьогодні навіть неможливо оцінити. Історія про картинне шахрайство – у спецрепортажі програми «Схеми» (спільний проект Радіо Свобода та каналу «UA:Перший»).
Наступного року у Національному художньому музеї планується виставка робіт відомого українського художника Віктора Пузиркова з нагоди 100-річчя від його народження. Організацією виставки займається вдова художника – Майя.
«Оскільки він був учасником війни, переживання так глибоко увійшли в його душу, що він не міг звільнитися від цієї теми», – каже Майя Пузиркова.
Чимало картин художника Пузиркова зберігаються у державних музеях або передані від них до кабінетів чиновників. Знімальна група програми «Схеми» вирішила зафільмувати деякі картини художника. Та виявилося, що низка полотен з державних музеїв просто зникла.
Зникла картина «Попереду мир»
Аби зафільмувати картину «Попереду мир», знімальна група вирушила до заповідника «Переяслав» на Київщині.
«Молодий солдат повертається з фронту. На обличчі у нього посмішка. Радісний настрій. Він із валізою стоїть. Попереду мир. Це попереду мир.Творення і мирне життя. Вона була передана в Переяславський заповідник», – розповідає Майя Пузиркова.
Однак там кажуть, що такої картини не мають.
«У нас такої картини немає. Дійсно, була передача з дирекції художніх виставок у 1985 році. Просто є запис колишнього головного зберігача: «Забрано в Москву». З підписом», – зазначає головна зберігачка Національного заповідника «Переяслав» Катерина Прокопенко.
Напис «Забрано в Москву» зроблено олівцем. «Схеми» з’ясували, що ця картина була на виставці трьома роками пізніше – 1989-го року у Києві. І, за документами, вона записана саме за Переяславським заповідником.
«Ця картина була передана.. дирекцією художніх виставок у заповідник «Переяслав», але водночас у Переяслав вона могла просто не доїхати», – зазначає директор Національного заповідника «Переяслав» Олексій Лукашевич.
За його словами, за роки незалежності їхній музей не провів жодної звірки (тобто перевірки, чи усі культурні цінності є у них на місці) і лише зараз завершують першу.
Інша картина Пузиркова «Вони боролися за Батьківщину», за документами, має бути у місті Хмельницькому в обласному краєзнавчому музеї.
Це живопис великого розміру – два на три метри. Але він зник.
Очільниця управління культури Хмельницької обласної адміністрації Ірина Трунова розповідає, що в радянський час ця картина вартувала понад 5 тисяч радянських карбованців.
«У 2009 році Міністерство культури було повідомлено про те, що уже не існує цієї картини, – розповідає вона. І на запитання журналіста про те, що ж далі, додає: – Мені складно сказати, що далі. Усе, поки що повідомлено, це останні новини, які ми знаємо про цю картину, розумієте?».
Попри те, що у 1990-х та 2000-х роках під час звірки в краєзнавчому музеї Хмельницької області картину не виявили, у міліцію про крадіжку і досі не повідомили. Чому?
«Явної крадіжки не було. Не було підстав, щоб передавати цю картину в розшук через міліцію. Я так, наприклад, вважаю», – зазначає директорка Хмельницького обласного краєзнавчого музею Олена Брицька.
Що ж про це кажуть у Міністерстві культури? Там на запитання журналіста, чи було відомство поінформоване про зникнення картини, зазначили, що, перш за все, про зникнення твору мистецтва мали б бути поінформовані правоохоронні органи.
«Це помилка тоді з боку краєзнавчого музею. Якщо в результаті інвентаризації музейного фонду виявляється втрата, зникнення якогось предмету, то це національна державна цінність, і це значить, був факт викрадення, який має бути зафіксований», – каже державний секретар Міністерства культури Ростислав Карандєєв у відповідь на інформацію, що про зникнення полотна правоохоронцям так і не повідомили.
Як же кількаметрова картина могла непомітно зникнути?
З цього приводу є цілих три версії.
Версія перша: полотно зникло з Меджибізької фортеці – філії Хмельницького обласного краєзнавчого музею, де воно могло перебувати.
Про те, що картина була передана туди для експонування, зазначала директорка Хмельницького обласного краєзнавчого музею Олена Брицька.
Знімальна група «Схем» відвідала фортецю у селищі Меджибіж на Хмельниччині і виявила, що в запасниках музею там соцреалізм – скульптури і картини.
А от картини «Вони боролися за Батьківщину», відповідно до документів, кажуть, ніколи не було.
Версія друга: картину Пузиркова мали передати у 1980-х роках іншому хмельницькому музею – художньому. Але там це заперечують.
«Краєзнавчий художній музей запропонував нам відібрати для нашої збірки зі списку – там було десь 434 роботи – відібрати роботи, які підійдуть до нашої музейної збірки. Ми її не відібрали. Вона до нашого списку не увійшла», – зазначає заввідділом Хмельницького обласного художнього музею Ярослава Олексів.
Версія третя: картину «Вони боролися за Батьківщину» не повернули з київської виставки робіт Пузиркова у 1989 році.
Директорка Хмельницького обласного краєзнавчого музею Олена Брицька зазначає, що роботу брала дирекція виставок спілки художників України. «Актів про повернення цієї картини не знайшли. Тому, можливо, ця картина лишилася все ж таки в Києві», – додає вона.
У дирекції художніх виставок Національної спілки художників України «Схемам» повідомили, що людина, яка відповідала за картину, виїхала до Америки, а документів про те, що картину повернули, – не знайдено.
Тим часом вдова художника Пузиркова зазначила, що, за чутками, картина перебуває у приватній власності.
Що зникло ще?
Окрім картини Пузиркова, під час звірки 2008 року у Хмельницькому краєзнавчому музеї не дорахувалися ще 57 культурних цінностей. Більшість із них так і не знайшли. Серед зниклих речей – картини місцевого художника Сандлера, художників Артамонова, Васецького, скульптури.
Однак директорка Хмельницького обласного краєзнавчого музею Олена Брицька зазначає, що це нормальна практика: «Це звичайна, нормальна практика. Вони не зниклі, як такі, тобто ми говоримо, що явної крадіжки немає. З приводу цього прийому-передачі – не було нам ніяких настанов (від Міністерства культури – ред.). Ми знаємо, що у нас ці предмети відсутні».
Ця історія зі зниклими картинами Пузиркова змусила журналістів «Схем» подивитися ширше на тему обліку культурних цінностей.
В Україні існує каталог культурних цінностей, викрадених із музеїв. Його веде Мінкульт. Редакція отримала доступ до цього каталогу. Зниклих картин «Попереду мир» та «Вони боролися за Батьківщину» у каталозі немає, натомість є «Вид на острів мертвих», що зникла у 2015 році.
Головна зберігачка дирекції художніх виставок України Надія Лавриненко зазначає, що під час звірки таке буває: «Вона (картина «Вид на острів мертвих» – ред.) не викрадена. Просто під час звірки було не виявлено. Це різні речі».
Чому ж тоді не потрапили до каталогу крадіжок із музеїв інші дві картини Пузиркова – «Попереду мир» та «Вони боролися за Батьківщину»? Держсекретар Міністерства культури не в курсі. Згодом у Мінкульті розповіли: це може означати, що про зникнення картин ніхто не повідомив поліцію.
Востаннє Мінкульт оновлював реєстр зниклих творів у 2015-му. У ньому не виявилося жодної з 57 культурних цінностей, що зникли, наприклад, із Хмельницького краєзнавчого музею ще починаючи з 1991 року.
А це означає, що реєстр зниклих культурних цінностей далеко не повний, і справжні масштаби зниклих мистецьких творів в Україні ми не можемо оцінити.
Також це не сприяє й пошуку зниклих цінностей.
Хоча й навіть такий недосконалий реєстр сам по собі вражає. З нього можна дізнатися, що у 1990-х і 2000-х роках були викрадені сотні старовинних культурних цінностей: картини художників Глущенка, Караваджо, Примаченко, монети, скульптури.
Крадені картини. Пінг-понг між правоохоронцями
Серед іншого, в каталозі вкрадених речей є дві картини відомого українського художника Глущенка – «Село біля річки» та «Дніпровські далі». Про те, що їх викрали з Кабінету Міністрів, стало відомо 6 років тому. Картини передав на тимчасове експонування музей. Але згодом протягом кількох років музейників не пускали до урядової будівлі на щорічну перевірку наявності цих картин.
Зрештою з Будинку уряду замість оригіналів картин – до музею повернулися підробки. «Потім вже на третій рік ми влаштували насправді великий скандал і вимагали показати твори. Нас таки допустили до того приміщення і ми зразу сказали, що це не наші твори», – каже генеральна директорка Національного художнього музею України Юлія Литвинець.
Як просунулося розслідування викрадення картин із Кабміну? «Схеми» кілька разів надсилали запит до Печерського районного управління поліції, де і сьогодні розслідують цю справу. Утім, аби отримати бодай якусь відповідь, довелося йти на прийом громадян до очільника райуправління.
З’ясувалося, справу про крадіжки картин у Кабміні передали слідчому уже після запиту редакції. Впродовж 5 років цю справу перекидали з прокуратури на міліцію, а згодом – на поліцію. Нині слідчий у справі резонансного викрадення – Олексій Тимків.
Він ще не розібрався у справі, бо матеріали отримав за кілька тижнів до візиту знімальної групи.
Слідчий показує картини-підробки, які повернули з Будинку уряду до музею замість справжніх.
Але називає полотна іменами інших картин. Адже підробили «Дніпровські далі» та «Село біля річки», тоді як слідчий їх називає «У риболовецькому колгоспі» та «Вітрила на морі».
Названі ним картини і справді колись зникали у Кабінеті Міністрів, але їх уже знайшли. Оригінали цих картин Глущенка – «У риболовецькому колгоспі» та «Вітрила на морі» – «Схемам» продемонстрували у Національному художньому музеї.
Утім, попри короткий час для вивчення справи слідчий Олексій Тимків впевнено описав коло підозрюваних: «Сторонні особи доступу до секретаріату Кабміну не мають, навіть я – як слідчий – просто не зможу зайти. Вважаю, цей злочин, це кримінальне провадження могло бути скоєне особами зі складу Секретаріту Кабінету міністрів або особами, які мали безпосередній доступ до кабінетів, де зберігалися вказані картини. Вони зберігались у службовому кабінеті віце-прем’єр-міністра Семиноженка».
Передача картин з українських музеїв для експонування у закритих кабінетах урядовців досі залишається звичною практикою для України.
Після скандалу Кабінет Міністрів повернув Національному художньому музею з кабінетів усі картини, крім трьох, каже очільниця цього музею. Найдорожчих.
Усі висять в кабінеті прем’єр-міністра.
«Схеми» зафільмували одну з них (художника Васильківського), оцінену, відповідно до акту прийому-передачі, у 2 мільйони 800 тисяч гривень.
Загалом три картини з кабінету прем’єра Гройсмана оцінили в 6,5 мільйона.
У Кабміні висять картини лише з двох установ – Національного художнього музею та дирекції художніх виставок.
«Було ухвалене таке рішення, що частина предметів державного музейного фонду, які не експонуються, можуть бути передані до органів державної влади України з метою зберігання, розміщення в кабінетах керівників, залах офіційних зустрічей тощо для того, аби створювати певну атмосферу естетики і, відповідно, наповнювати аурою ті простори, про які ви запитали», – каже державний секретар Міністерства культури Ростислав Карандєєв.
Сотні картин залишаються висіти у Кабінеті Міністрів та Адміністрації президента замість того, аби експонуватися в музеях. Є там і численні полотна художника Віктора Пузиркова.
Щоб зафільмувати, наприклад, картину Пузиркова «Ранок на березі моря», дирекція художніх виставок попросила сплатити одну тисячу гривень за зйомки.
Картина розташована – у одній із будівель Адміністрації президента (резиденції) – Будинку прийомів на Грушевського, 22.
Головна зберігачка дирекції художніх виставок України Надія Лавриненко розповіла, що полотно «Ранок на березі моря» була передана сюди за наказом Міністерства культури близько п’яти років тому на «тимчасове зберігання з метою експонування в адміністративних приміщеннях Адміністрації президента України».
Хто ж може споглядати цю картину Пузиркова у Будинку прийомів?
Представник резиденції уникнув чіткої відповіді, лише сказавши: «Всі, хто приходить сюди на захід». Утім відомо, що в цій будівлі можна замовити і провести приватний захід. Раніше «Схеми» зафільмували, що тут святкував свій ювілей начальник Управління держохорони Валерій Гелетей.
Через вимогу дирекції художніх виставок оплачувати тисячу гривень за зйомку кожної картини, знімальна група не змогла зафільмувати усі твори, які хотіла б, щоб перевірити їхню наявність та справжність.
Найстаровинніші культурні цінності з тих, які передали з музеїв у кабінети чиновників, – з історичного музею України.
Це картини та гравюри XVII–XVIII століття. Усі вони тепер у Будинку з химерами – резиденції президента.
Знімальна група програми попросила показати 5 картин із 14 переданих творів. Це портрети Сервація Вишневецького, Януша Вишневецького, Михайла Вишневецького, Богдана Хмельницького, Кшиштофа Збаразького.
Як могли картини XVII століття з музею віддати в закриті кабінети чиновників?
Це могло бути зроблено на виконання постанови Кабінету міністрів 2004 року. Тоді Будинок з химерами формально став культурно-мистецьким центром, філіалом історичного музею.
Відповідно до положення цієї музейної філії, тут мали б проводити культурно-масові заходи та екскурсії. Утім, на сьогодні це закрита установа – резиденція президента. А екскурсію тут проводить інший музей – Музей історії Києва.
Заступник гендиректора Національного музею історії України Богдан Патриляк каже, що створити музейну установу, як філіал їхнього музею, було вирішено для того, щоб юридично правильно передавати предмети від інших музейних установ.
Таким чином, одночасно Будинок з химерами був резиденцією президента і філіалом музею щонайменше до 2016 року.
Програма «Схеми» отримала доступ до звіту Рахункової палати за 2005 рік стосовно єдиного проведеного за увесь час незалежності аудиту в Держаному управлінні справами – установі, що обслуговує зокрема й Адміністрацію президента.
Тут критикували експонування у кабінетах майже трьохсот картин із музеїв: «Це призводить до оглядання їх тільки окремими особами», – зазначено у звіті.
Відтоді, схоже, нічого не змінилося. Як же працював цей філіал понад 10 років?
Очільниця відділу кадрів Національного музею історії України Світлана Свиридюк каже, що ця філія існує формально, на папері. Ба більше, фактично неіснуючий філіал до 2015 року очолювала людина, яка отримувала зарплату.
Генеральна директорка Національного історичного музею України Тетяна Сосновська зазначає, що до останньої фінансової інспекції жила з твердим переконанням, що цей філіал і далі існує: «Лише сама для себе не могла розтлумачити його призначення, його функцію, його місію».
«І тому, коли мене сюди призначили генеральним директором, то людина, яка обіймала посаду керівника цього філіалу, розуміючи, що треба буде прозвітувати про роботу і розтлумачити, що вона робила, вона звільнилася і перейшла на іншу посаду. Просто людина відверто говорила, що філіал, як такий, не існує, а натомість остання фінансова інспекція, яка була ось нещодавно у нас за півтора року роботи тієї людини, винесла вердикт, що останні півтора року цієї людини завдали збитків державі на суму півмільйона гривень у вигляді зарплат і нарахувань тій людині», – зазначає вона.
Міністерство культури не має інформації щодо кількості культурних цінностей в Україні, чи є вони насправді і де саме перебувають. «Ми ж іноді з вами чуємо, що в запасниках було випадково відкрито якусь музейну цінність, яку ми раніше ще не бачили. Далеко не завжди сам заклад навіть знає, де у нього в фондах що є», – каже держсекретар Міністерства культури Ростислав Карандєєв.
Ситуацію могло б змінити створення національного реєстру культурних цінностей.
Такий, наприклад, є в Польщі.
Голова Київської обласної організації Національної спілки художників України художник Олександр Дмитренко каже, що отримати інформацію про витвір мистецтва там можна за лічені хвилини.
«А тут ідемо в рідний музей, і нам якийсь зошит із пожовклими сторінками, з помилками, написаними від руки в 1920-ті роки якісь, і ми розбираємо, що там», – порівнює він.
Він зазначає, що у Польщі в каталогах вказується, звідки картина потрапила до збірки – тобто придбана, подарована чи знайдена. Також зазначається, куди вона переміщається (тимчасово чи на постійно), чи була пошкоджена тощо.
В Міністерстві культури України кажуть, що лише почали роботу над таким реєстром.
Отже, під час роботи над спецрепортажем «Схеми» виявили, що деякі картини видатних майстрів безслідно зникли, при цьому не були внесені до каталогу вкрадених мистецьких цінностей, що не сприяє їхньому розшуку.
З’ясували, що через 5 років після резонансного викрадення картин з Будинку уряду справа в поліції не зрушила з місця через бюрократичний пінг-понг. Окрім того, було зафіксовано масову практику передачі картин в закриті для загалу кабінети високопосадовців.
