У Великій Британії, попри постійне наголошування на рівних правах і можливостях, жінки у бізнесі чи на роботі в некомерційних установах таки натрапляють на серйозні перешкоди. На найочевидніші проблеми вказує як статистика про меншу кількість жінок-підприємців чи керівників у компаніях, так і різниця в оплаті для жінок та чоловіків, які виконують однакову роботу.
Глава держави у Великій Британії – жінка. Королеву Єлизавету Другу також називають однією з найбагатших представниць жіночої статі у світі. Вона власниця нерухомості, вартість якої майже неможливо оцінити.
Урядом країни також керує жінка. Прем’єр-міністр Тереза Мей, безумовно, сподівається повторити досягнення або принаймні тривалість перебування на чолі британського уряду іншої дуже відомої британської жінки – Марґарет Тетчер.
Отже, говорити про забобони щодо жінок у британському суспільстві досить важко. Але Ірина Тимчишин, партнер у лондонському осередку міжнародної юридичної фірми Norton Rose Fulbright, на власному досвіді знає, які дилеми можуть поставати перед жінкою, яка робить кар’єру у великій компанії в Лондоні.
Просування по корпоративних щаблях непросте для усіх, але для жінок воно має додаткові перепони
«Я думаю, що проблема існує. Я в лондонському Сіті практично вже 20 років, – розповідає Ірина Тимчишин в інтерв’ю Радіо Свобода, – Просування по корпоративних щаблях непросте для усіх, але для жінок воно має додаткові перепони. Частково ті перепони створені сімейними обов’язками. А частково це сформована точка зору, що жінка – це «слабша» сторона. Це застаріла думка, з якою активно борються, але старше покоління, яке до неї звикло, воно ще є».
Ірина Тимчишин каже, що вперше натрапила у специфічну ситуацію на роботі ще на початку кар’єри, коли працювала в іншій компанії і коли у неї народилася перша дитина.
Виглядало так, що у фірмі жінку з дітьми не вважали повноцінним членом команди
«Я збиралася повернутися (на роботу) через 3 місяці. І я була здивована, що моя фірма, яка мала би, на мою думку, заохотити й сприяти моєму бажанню, навпаки намагалася переконати мене, що я можу передумати і, можливо, захочу полишити право взагалі. Мені це було страшенно дивно. Я не могла зрозуміти, яка мотивація. Виглядало так, що у фірмі жінку з дітьми не вважали повноцінним членом команди», – говорить вона.
У Британії у ХХІ столітті багато говорять про практичні кроки для того, щоб можливості жінок на роботі не були обмежені. Уряд заохочує компанії та установи пропонувати працівникам, і чоловікам також, гнучкіші умови для праці, щоб був час і місце для сімейних обов’язків.
Надання чоловікам права на відпустки для догляду за дітьми було одним з кроків у тому напрямку.
Здавалося б, усі усе давно розуміють і усі згодні, що умови й можливості повинні бути однакові. Але час від часу з «мішка» британських гасел про рівність вилізає величезне «шило» – гроші.
Коли ВВС, фінансована платниками податків Британська телерадіомовна корпорація, цього літа вперше була зобов’язана оприлюднити списки своїх найбільш високо оплачуваних працівників, виявилося, що три чверті у тому списку складають чоловіки.
Жінки на верхівці списку виявилися очевидною менш оплачуваною меншістю. Генеральний директор ВВС Тоні Холл був змушений виправдовуватися: «Я вважаю, що ми досягли багато, але ми навіть не близько до того, чого я прагну. У 2020 році я би хотів, щоб платня була однакова для жінок і чоловіків і на радіоканалах, і телепрограмах».
Якщо навіть на ВВС, суспільному мовнику, під прискіпливою увагою громадськості є очевидна різниця в умовах для жінок і чоловіків, то що говорити про приватний сектор?
Радше питання стоїть так: Що можна зробити для того, щоб жінки на роботі, жінки у бізнесі не зазнавали дискримінації?
Ірина Тимчишин, прихильниця законодавчих кроків, зокрема квот, які би зобов’язували компанії гарантувати певні місця саме жінкам.
Більшість молодих дівчат не вірять. Вони знають про бар’єри і вважають, що так воно і буде
Це важливо для того, щоб додати особливо молодим дівчатам впевненості, каже Ірина Тимчишин: «Більшість молодих дівчат не вірять. Вони знають про бар’єри і вважають, що так воно і буде. Тому коли є закони, які гарантують їм можливості – це дає ментальне розблокування. Бо інакше вони думають, що це неможливо».
Якщо говорити про бізнес і підприємництво, то статистика показує: у 2016 році серед британців, які називали себе підприємцями, жінки становили майже 9% – це менше, ніж у США, де понад 12,5%.
Але британські показники вищі, ніж в інших країнах Європи. І є прямі ознаки цього.
Якщо, наприклад, у понеділок зранку зайти у ложу першого класу «Британських авіаліній», то приблизно 50% там будуть жінки. У США та Англії – це більше видно і це позитивно. У Європі – трошки менше
«Якщо, наприклад, у понеділок зранку зайти у ложу першого класу «Британських авіаліній», то приблизно 50% там будуть жінки, саме професійні жінки. У США та Англії – це більше видно і це позитивно. У Європі – трошки менше», – розповідає Ірина Тимчишин.
Приблизно 860 тисяч жінок у Великій Британії ведуть власний бізнес. Але чоловіки в середньому вдвічі частіше беруться за підприємництво. Лише 18% малих і середніх бізнесів у Британії очолюють жінки.
Але Financial Times, базуючись на дослідженні Бірмінгемського університету, пише, що в останні роки спостерігається різке збільшення участі жінок у бізнесі: за період між 2013 і 2016 роками зростання становило 45%, порівняно з попереднім трирічним періодом.
