На заході М'янми в результаті зіткнень між армією і поліцією та представниками етнічних меншин рохінджа (які переважно сповідують іслам) лише за останній тиждень було вбито щонайменше 400 осіб. Не менш ніж 40 тисяч рохінджа за цей же час втекли до сусідньої мусульманської Бангладеш чи на безлюдний острів в Бенгальській затоці та «нічийні землі» на берегах тропічних річок біля кордону двох країн. Чому світ звернув пильну увагу на долю рохінджа тільки зараз, коли їхнє переслідування триває практично з моменту здобуття країною незалежності в 1948 році?
Переважно населена буддистами М'янма лише нещодавно позбулася диктаторської влади військових, які керували країною з 1962 року. Країну десятиліттями роздирають різноманітні міжнаціональні, політичні, кримінальні та релігійні конфлікти. Це заплутане протистояння десятків сторін, в якому зійшлися партизанські і підпільні рухи, військово-політичні сили, які впливають з Китаю, Індії, Таїланду, сепаратистські рухи національних меншин і злочинні угруповання, які контролюють виробництво і збут опіуму та вироблених з нього наркотиків (значна частина території М'янми розташована у межах знаменитого «Золотого трикутника»).
Республіка Союз М'янма, як тепер офіційно називається ця держава, складається з семи провінцій, населених, власне, бірманцями, «бама», і семи національних штатів, жоден з яких в реальності ніколи не визнавав владу центрального уряду. Народи, що населяють їх, і різноманітні місцеві політичні та кримінальні об'єднання завжди вели проти столиці і проти одне одного свої громадянські війни (хоча останнім часом з усіма штатами формально досягнуто згоди про припинення вогню).
Йдучи з М'янми, яка тоді називалася Британською Бірмою, в 40-і роки XX століття британська колоніальна адміністрація пообіцяла надати незалежність майже всім національним околицям, що частково й стало причиною подальших конфліктів, адже зроблено цього не було. Серед тих, хто не отримав обіцяного, був і національний штат Аракан, або ж Ракхайн, – досить вузька смуга землі на бірманському узбережжі Бенгальської затоки, який на крайньому заході межує з Бангладеш.
Саме Ракхайн і є батьківщиною півторамільйонного мусульманського народу рохінджа (на їхню думку). Влада ж М'янми так не вважає, називаючи весь цей етнос «незаконними іммігрантами», а також «ісламськими бойовиками», яких підтримують міжнародні терористичні мережі і «деякі мусульманські монархії Перської затоки».
Збройний конфлікт з рохінджа загострився 9 жовтня 2016 року, а потім ще сильніше – 25 серпня, коли бійці місцевого нечисленного збройного угруповання «Армія порятунку Аракан рохінджа», яке дійсно проголошує ісламістські гасла, напало відразу на 30 армійських об'єктів і поліцейських ділянок, убивши 15 осіб як «акту помсти» за переслідування своїх співвітчизників.
У відповідь почалася військова «акція відплати», яку міжнародні правозахисні організації називають геноцидом всього мусульманського населення штату Аракан (Ракхайн), де іслам сповідують, до слова, не тільки рохінджа. За підозрою в «тероризмі» арештовані сотні людей, зокрема, 82-річний чоловік і 13-річний підліток. Офіційна влада станом на 1 вересня заявила про приблизно 400 знищених «повстанців» і лише 17 «випадково загиблих» мирних жителів.
Однак мирні рохінджа, які зуміли по джунглях і річках переправитися до Бангладеш та інших держав регіону, розповідають про тисячі убитих односельців, знищення і підпали їхніх сіл, звірства, катування та групові зґвалтування, які масово здійснюються солдатами і поліцейськими в їхніх рідних краях. Зараз на так званій «нейтральній території» вздовж прикордонної річки Наф залишаються не менше ніж 20 тисяч рохінджа, які потрапили туди впродовж останніх днів.
На території ж Бангладеш в таборах біженців, де майже немає води, їжі та ліків, за останні роки накопичилися, за різними оцінками, від 300 до 400 тисяч представників цього народу, з них близько 90 тисяч потрапили туди за останні місяці. Тільки вранці 1 вересня бангладеські прикордонники знайшли на березі річки в одному місці тіла 15 потопельників, що загинули під час переправи біженців з М'янми, з них 11 – діти.
Влада Бангладеш зазнає тиску з боку міжнародного співтовариства через небажання приймати біженців-рохінджа. Нещодавно бангладеські чиновники повернулися до старої ідеї – поселити їх на майже безлюдному і фактично неконтрольованому острові Тенгара Чар, який має погану славу прихистку піратів і контрабандистів, де немає жодної інфраструктури. Зараз, в сезон дощів, острів майже повністю прихований під водою. Це викликало обурення правозахисників і низки світових політиків.
Одночасно в інтернеті і світових ЗМІ почали з'являтися свідчення (які виглядають достовірними) буддистів, котрі живуть в штаті Ракхайн (Аракан) і розповідають про точно такі ж масові злочини проти людяності, скоєні як бойовиками-рохінджа, так і просто їхніми сусідами-мусульманами. Точної інформації про те, що відбувається на заході М'янми, зараз не знає в зовнішньому світі ніхто: в штаті оголошено воєнний стан, туди не допускають ні журналістів, ні працівників гуманітарних і правозахисних організацій.
Минулого тижня Великобританія зажадала розглянути становище народу рохінджа в М'янмі на спеціальному засіданні Ради безпеки ООН, проте цю пропозицію відкинув Китай. З претензіями на адресу уряду М'янми виступила посол США в ООН Ніккі Гейлі.
Примітним є те, що М'янмою з весни 2016 року фактично керує лауреат Нобелівської премії миру, лідер багаторічного протистояння військовій хунті і визнаний борець за демократичні цінності, друг багатьох відомих західних лідерів Аун Сан Су Чжі. У неї – особливий статус і посада «державного радника М'янми». Однак у всіх своїх промовах та інтерв'ю під час закордонних візитів Аун Сан Су Чжі досі уникала теми переслідування народу рохінджа, лише один раз кинувши у відповідь на запитання журналістів і правозахисників (під час поїздки до Сінгапуру) фразу: «Та покажіть мені хоч одну країну, де немає порушень прав людини!».
Про долю рохінджа, які рятуються від етнічних чисток у всіх сусідніх державах, в останній місяць заговорили політики, релігійні лідери і діячі культури всього світу – але далеко не завжди в співчутливому тоні. Наприклад, влада мусульманської Малайзії відмовилася видавати посвідчення біженців всім без винятку рохінджа, пояснивши своє рішення тим, що це призведе до масового притоку мусульман з М'янми, що для керівництва Малайзії «неприпустимо». При цьому в Малайзії вже перебувають не менше ніж 120 тисяч біженців-рохінджа.
40 тисяч рохінджа планує вислати влада Індії, незважаючи на те, що ООН визнала частину з них біженцями. Представник індійського уряду днями заявив, що всі рохінджа перебувають в країні нелегально. ООН підкреслює, що міжнародне право забороняє висилати біженців в країну, де їм може загрожувати небезпека. Однак уряд Індії говорить, що країна не підписала конвенцію про статус біженців і всі нелегальні іммігранти будуть депортовані.
Влада М'янми почала активно і послідовно вичавлювати рохінджа (далеко не всі з яких мають паспорти країни) в останні п'ять років, після кривавих зіткнень на релігійному і міжетнічному ґрунті в 2012 році, коли і було сформоване партизанське угруповання «Армія порятунку Аракан рохінджа» (як стверджується, на гроші і за участю переважно Саудівської Аравії). Існує кілька історичних теорій, які по-різному пояснюють появу рохінджа в М'янмі. Самі представники цього народу вважають себе корінним населенням штату Аракан (Ракхайн), частково нащадками арабів, які колонізували береги Індійського океану в Середні віки. У мові рохінджа багато запозичень з санскриту, арабської, перської і навіть португальської мов.
Однак місцеві буддисти і влада М'янми, як колишня, так і нинішня, також спираючись на історичні факти, тільки інші, вказують на те, що насправді рохінджа – це етнічні бенгальці-мусульмани, колись переселені на схід британською колоніальною владою з території нинішньої Бангладеш як дешева робоча сила, а також ті, хто втік звідти під час війни за незалежність Бангладеш від Пакистану в 1971 році.
Деякі вчені нагадують також, що взаємну ненависть між буддистами і мусульманами в цій частині М'янми особливо підігріли події Другої світової війни, коли Британська Бірма була захоплена Японією. Мусульмани-рохінджа залишилися на боці британців і розпочали партизанську боротьбу. Місцеві ж буддисти в штаті Аракан (Ракхайн) підтримали японських окупантів, які пообіцяли надати країні незалежність, і почали масово вступати до «Національної армії Бірми», яка воювала на боці Токіо. На чолі цієї армії стояв генерал Аун Сан, один із засновників Комуністичної партії Бірми – батько Аун Сан Су Чжі, яка нині очолює країну.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода
