Доступність посилання

ТОП новини

У Південній Африці волонтери створили «Пласт» і українську школу»


Ілюстративне фото. Під час Маршу вишиванок у центрі Києва, 24 травня 2015 року
Ілюстративне фото. Під час Маршу вишиванок у центрі Києва, 24 травня 2015 року

Київ – Любов Шара – учасниця студентської Революції на граніті – нині працює у міжнародній фінансовій корпорації, живе разом з родиною і працює в Африці. Фактично, з її ініціативи кілька років тому сформувалась українська спільнота у ПАР, яка, за словами Шарої, хоч і невелика за кількістю, але дієва. Українці з Південно-Африканської Республіки (ПАР) збирають кошти на допомогу українській армії, підтримують українських бійців та їхні родини, а також – виховують своїх дітей патріотами України, розповідає Любов Шара в інтерв’ю для Радіо Свобода:

На українські свята і виявили, що тут проживають кілька десятків українців, та ще і частина з них ходять у вишиванках

– Коли ми з родиною (а я маю чоловіка і двох діток – доньку й сина) жили у ПАР, День Незалежності України ми святкували у нас у хаті, це вже стало традицією. До нас приходили близько півсотні людей, хоча для мене у перший рік життя у Преторії було дивиною, що там живуть і працюють українці. А якраз на українські свята і виявили, що тут проживають кілька десятків українців, та ще і частина з них ходять у вишиванках. Я переписала їхні адреси, ми стали контактувати одне з одним, плюс з нашими дипломатами, – і так почалось активне життя громади. Власне, ми не просто спілкувались або ж збирались на свята разом – ми намагаємось допомагати Україні, хоч і віддалені від неї географічно.

– Які найбільш знакові акції на підтримку України громада провели?

Надзвичайно важливим для нас став приїзд на реабілітацію та відпочинок двох українських бійців

– Надзвичайно важливим для нас став приїзд на реабілітацію та відпочинок двох українських бійців: один – Микола, молодий хлопчина, віком 23 роки; другому, Олегу, 40-41 рік. Микола потрапив в АТО за призовом, а Олег воював у складі одного з добровольчих батальйонів, серед іншого, боронив Донецький аеропорт. Тобто, і ми у Преторії познайомилися з «кіборгом». Обидва отримали у зоні бойових дій поранення. Ми зв’язувались з Центральним військовим госпіталем у Києві, з тамтешніми волонтерами: вони присилали нам списки, а ми проводили переговори з психологами, щоб вибрати бійців, які б могли приїхати у ПАР. І таким чином Микола з Олегом до нас і потрапили.

– Але чому саме – Південна Африка?

Що якщо краса врятує світ, – то Південна Африка є тією країною і тим місцем, яке може це продемонструвати. І це спрацювало

– Ми вважаємо, що якщо краса врятує світ, – то Південна Африка є тією країною і тим місцем, яке може це продемонструвати. І це спрацювало! Хлопці приїхали у Кейптаун, ночували і жили у різних хатах, ними опікувались різні люди, десь 15-20 наших людей. А потім Микола та Олег прилетіли до Преторії – ми їх розмістили у себе в хаті. Вони знайомилися з містом, мали зустрічі з нашими дипломатами у Посольстві України. Хлопці їздили до національних парків, дивилися на тамтешніх звірят, а також побачили, як живуть люди у Південній Африці, що їх цікавить, що вони купують, що вживають в їжу. У результаті, у обох хлопців були неймовірні враження від Африки. Наразі ми продовжуємо з хлопцями спілкуватись через соціальні мережі.

– Які ще волонтерські ініціативи ви впровадили?

– Ми збирали кошти на шоломи для українських бійців. Врахуйте, що ПАР свого часу була одним з визнаних у світі виробників так званого «захисного обладнання» для збройних сил і спецслужб. Тож ми і це купували, і збирали кошти, які пересилали в Україну на потреби конкретних бійців та збройних з’єднань. Наприклад, у мене є товариш з часу студентського голодування (або ж Революції на граніті 1990 року – ред.) Дмитро Мирошниченко, ми йому допомагали. Тобто, коли до нас з України звертаються з конкретною проблемою або конкретним запитом, ми намагаємось допомогти, незалежно від того, чи мова йде про засоби захисту, «Київський торт» чи питну воду.

Які ще цікаві заходи влаштовує українська громада?

Для мене особисто важливо, щоб ті українці, які живуть в Південній Африці понад десять-двадцять років, які мають змішані шлюби, – щоб вони відчули потребу повернутись до свого коріння

– Рік тому ми створили «Пласт» у Південній Африці: маємо свій курінь і свою емблему. А у Кейптауні ми створили українську школу. Також цього року наша громада провела перший український фестиваль, який відвідали близько тисячі людей та який мав колосальний успіх. До речі, у результаті цього фестивалю дві чи три наші родини навіть розпочали власний бізнес, одна з сімей, які на фестиваль робили випічку, відкрили заклад харчування «Українська кухня» й почали випікати і продавати смаколики. Для мене особисто важливо, щоб ті українці, які живуть в Південній Африці понад десять-двадцять років, які мають змішані шлюби, – щоб вони відчули потребу повернутись до свого коріння. Тож ми намагаємось щось організовувати, заохочувати батьків і дітей до вивчення української мови тощо.

– А наскільки важлива так звана «народна дипломатія», знайомство мешканців ПАР з Україною і навпаки?

Певні африканські країни демонструють чималий прогрес, наприклад, у сфері охорони довкілля: так, в Африці чимало держав відмовляються від використання пластикових пакетів

– Давайте я відповім у напрямку «навпаки». Африка – це не обов’язково бідність, не обов’язково голодні діти з розпухлими животами, не обов’язково міжетнічні війни, як те показують по телебаченню. Тому що певні африканські країни демонструють чималий прогрес, наприклад, у сфері охорони довкілля: так, в Африці чимало держав відмовляються від використання пластикових пакетів, для мене тут зразком є Руанда. Столиця Кенії, Найробі, відмовляється від пластикових кульків. Країни півдня Африки, сказати б, перебувають у першому ешелоні боротьби за довкілля, є «лагідними» до природи.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG