І в Україні і в Росії відбуваються скандали навколо питання лояльності митців до влади. Але якщо в Україні вимога проукраїнської позиції від, передусім, музичних виконавців походить від суспільства, то в Росії – це негласна умова процвітання відповідного митця. Але, як з’ясувалося, це ще далеко не гарантія того, що він отримав індульгенцію від влади. Адже згортання меж свободи, що посилилося після окупації Криму, вже відбувається за власною логікою. Про це говоримо з українським політологом, виконавчим директором Центру суспільних відносин Євгеном Магдою.
– Під час анексії Криму десятки російських діячів культури підписали свого листа на підтримку дій Володимира Путіна. І багато експертів говорять, що цей момент став якраз моментом неповернення, коли в Росії почалося згортання свободи, і згортання свободи творчості в тому числі. Наскільки велика відповідальність за це лежить на «майстрах культури», якщо вжити радянську лексику?
Значна частина майстрів культури в Росії пішли шляхом меншого опору і вибрали «сите життя», в певній імперській парадигмі
– «З ким ви, майстри культури?» – як казали в радянські часи. Я думаю, що значна частина майстрів культури в Росії пішли шляхом меншого опору і вибрали «сите життя» в певній імперській парадигмі. Я не думаю, що Путін безпосередньо телефонує Федору Бондарчуку чи Олегу Табакову з якимись цінними вказівками, але Віктор Шендерович у книжці «Здесь было НТВ» цю ситуацію описує, коли вони збирали підписи на захист НТВ. Багато хто показував нагору, мовляв, «перекриють кисень», не дадуть якесь фінансування – не для нього безпосередньо, а для його творчого проекту.
Є пан Прилєпін, який зараз грає роль політрука на окупованому Донбасі
Творчі особистості мислять трошки іншими категоріями і прагнуть власної реалізації, безумовно. Але тут виникає питання: чи залишається актуальним гасло «Поэт в России – больше, чем поэт». Є пан Прилєпін, який зараз грає роль політрука на окупованому Донбасі, і багато інших творчих особистостей, які граються в кіношні речі відповідні, в ідеологічному баченні російської влади.
Фільм «Матильда» – тут треба більше приділити увагу, стану психічного здоров’я окремих російських політиків, які до 2014 року працювали в кримській прокуратурі
Я б сказав, що, звичайно, російська культура достатньо широка, і кількість її представників численна, але, як на мене, ані Учитель ані Серебренников, яких так активно почали переслідувати, не були в опозиції до влади. І фільм «Матильда» – тут треба більше приділити увагу не його творчій спадщині, а стану психічного здоров’я окремих російських політиків, які до 2014 року працювали в кримській прокуратурі.
Тому думаю, що багато хто з російських митців свідомо обрав шлях «ситого служіння» владі, а не якихось там творчих пошуків. У тому числі пошуку фінансування для реалізації власних проектів. Але тут треба зважати на те, що держава в умовах скорочення цього «фінансового пирога» буде витрачати менше грошей на подібні проекти, і це буде знаходити своє відображення.
– Американський історик Тімоті Снайдер у новій книжці про тиранію «20 уроків із 20 століття» говорить: «не підкоряйтеся заздалегідь – мовляв, більша частина влади віддається авторитаризму без жодного примусу. Чи це, на Вашу думку, є така ілюстрація того невивченого уроку з 20-го століття? І чим він може бути небезпечним надалі?
– Справа ж не тільки ж в тому, що можна знімати нові фільми, ставити балети чи писати книжки, але ж тут можна бути довіреною особою Путіна, поширювати свою творчість у межах «русского мира» – це навіть цікавіше, ніж у межах самої лише Російської Федерації.
– Якщо говорити про Україну, тут не обходиться без скандалів навколо виконавців, наприклад, Світлани Лободи, чи Ірини Білик, чи Івана Дорна. Також вимагається лояльність. Чи Ви бачите відмінність між однією і другою ситуацією?
В Україні я не спостерігаю від влади дій, які дозволяють говорити, що влада тримає українських артистів в «золотій клітці» чи на «золотому повідку»
– В Україні я не спостерігаю від влади якихось таких дій, які дозволяють говорити, що влада тримає українських артистів чи в «золотій клітці», чи на «золотому повідку». Тим більше, тут можна згадати іншу пісеньку: «Кавалергарда век не долог» – тобто, час поп-зірки не такий тривалий, а російській ринок втричі більший, ніж український. Тому наші поп-зірки, деякі з них, обирають для себе співпрацю з Росією.
Але є серед них і ті, які абсолютно перекрили всі можливості свої для гастролей у Росії – це їхній свідомий вибір. Я думаю, що в цьому сенсі такий ефект сепаратора після 2014 року спрацював просто в силу особливості медіа. Інтерес більше до скандалу. Більше привертають увагу ті, хто їздять до Росії з концертами, а не ті, хто відмовився від цього.
– Як зробити так, щоб українські митці не потрапили в таку саму пастку, як і російські – не почали демонструвати свою лояльність до влади, до української позиції заради збагачення, заробітку, а не за покликом душі чи розуміння необхідності підтримати своє суспільство в складній ситуації, у військовій ситуації?
В умовах агресії і в умовах існування небезпечного агресора позиція будь-якого громадянина України має бути однією: потрібно допомагати своїм захисникам
– Тут можна згадати, що наближаються президентські вибори, хоча й до них ще достатньо далеко – півтора року, але все-таки наближаються. Ми побачимо, як українські митці будуть обирати, за кого їм співати, танцювати, говорили теплі слова. Але, я думаю, що це одна складова. Але підтримка українських захисників – це зовсім інше.
В умовах агресії і в умовах існування такого небезпечного агресора позиція будь-якого громадянина України має бути однією: потрібно допомагати своїм захисникам. Все інше – це, даруйте, від лукавого.
