Тетяна Попова
(Рубрика «Точка зору»)
Існує стереотип, що літні місяці є штилем в суспільно-політичному житті країни. Дійсно, більшість політичних сил, державних, громадських та інших «гравців» готують найбільш важливі заходи та інформаційні приводи на початок нового політичного сезону. Хоча, протягом кількох поточних місяців вже мали місце знакові події, які в подальшому вплинуть на інформаційний простір у районі АТО та в країні в цілому.
«Інформаційний аудит»
Проведення 14 та 15 червня поточного року в Донецькій області виїзного засідання Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики певним чином висвітлило наші поточні напрацювання та завдання на майбутнє.
Чому проведений захід заслуговує на увагу? Перш за все, він мав за мету перевірку виконання рекомендацій зазначеного комітету органам влади всіх рівнів, які були надані за підсумками аналогічного заходу ще минулого року. Можна також стверджувати, що таке засідання до теперішнього часу залишається єдиною державною платформою для обговорень та контролю стану справ в інформаційному просторі в районі АТО.
Перераховувати наші досягнення в цій сфері немає сенсу: є як успішні проекти, так і їхня імітація, балачки, помилки та навіть спроби саботажу. Хоча очевидно, що Російська Федерація не збирається відмовлятися від спроб контролю над інформаційним простором регіону, а через нього – над цінностями, настроями та поведінкою його жителів. Мінські домовленості та результати інших переговорів практично не обмежують нашого противника в таких діях.
З українського боку ситуацію на інформаційному фронті за понад три роки АТО вдалося стабілізувати. Але про корінний перелом, на жаль, не йдеться. Започатковано безліч проектів різного масштабу та практичної цінності, хоча вони залишаються лише набором окремих заходів, не об’єднаних в рамках єдиної політики та відповідних планів. Говорити за таких умов про ефективність використання ресурсів важко. Спроби структур громадянського суспільства, ЗМІ, іноземних партнерів вплинути на ситуацію часто не знаходять підтримки у чиновників різних рівнів. Є також дуже багато питань до місцевих адміністрацій: майже рік не працював нормально передавач в Авдіївці, досі не розпочато ДонОВЦА будівництво вежі в місті Покровськ, із незрозумілих причин Міністерством інформаційної політики (МІП) та Нацрадою було включено на середньохвильовому передавачі в місті Часів Яр УР1 замість запланованого та узгодженого з донорами «Голосу Донбасу».
На рівні держави ухвалено низку нормативних актів та окремих рішень щодо захисту національного інформаційного простору та забезпечення інформаційної безпеки. На силові структури, штаб АТО, обладміністрації, інші органи влади покладені певні завдання. Але, якщо скласти зведену матрицю стану та результатів їхнього виконання, то ми ризикуємо отримати картину жахів.
Тому під час виїзного засідання відбулася відверта розмова про проблеми. Стан справ було визнано не дуже обнадійливим. Рекомендації парламентського комітету минулого року в багатьох випадках залишилися лише на папері. На жаль, більш детально говорити не можу, бо дуже багато інформації має закритий характер. Головне те, що ми самі ігноруємо свої обов’язки та завдання. І не потрібно звинувачувати в наших невдачах та проблемах російського президента чи його команду. Спочатку слід побороти внутрішніх ворогів: відсутність політичної волі, непрофесіоналізм, корупцію, небажання просто виконувати свою роботу тощо. Хочеться сподіватися, що цьогорічні рекомендації профільного комітету Верховної Ради стануть реальністю.
Проект закону
Важливим інформаційним приводом стала робота над законопроектом «Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької і Луганської областей» та власне його попередній зміст, який оприлюднено в ЗМІ. На жаль, цей законопроект готується фактично за зачиненими дверима та структури громадянського суспільства позбавлені можливості зробити свій внесок.
Особисто мене дуже непокоять кілька положень зазначеного документа. А саме: завдання та функції керівництва силами та засобами, які залучаються до заходів із забезпечення національної безпеки та оборони в регіоні, пропонується покласти на Об’єднаний оперативний штаб Збройних сил України (згідно положень статті 10 проекту закону у тій версії, що була опублікована в ЗМІ. До переліку завдань цієї поважної структури включено «планування, організація та контроль виконання завдань з забезпечення… інформаційної безпеки… у Донецькій та Луганській областях».
Цікаво, але за три роки фактичної війни під вивіскою АТО робота щодо забезпечення інформаційної безпеки в регіоні велася переважно на стратегічному рівні (Адміністрація президента України, РНБОУ, уряд, Мінінформполітики, силові структури тощо). Ними дещо було зроблено успішно. Але багато завдань залишилися не виконаними або перебувають у процесі реалізації. І замість підвищення рівня координації цієї діяльності на загальнодержавному рівні – виноситься пропозиція понизити відповідальність фактично на три рівні. Мені здається, що нам слід утриматися від кроку, сумнівна ефективність якого є цілком прогнозованою.
Новий/старий проект
Мене дуже порадувала спроба перезавантажити проект блокування теле/радіомовлення противника в районі АТО. Нещодавно секретар РНБО Олександр Турчинов у зоні відповідальності оперативно-тактичного угрупування «Донецьк» особисто оглянув використання першого дослідного зразка комплексної системи інформаційної протидії, яку мають розгорнути вздовж всієї лінії розмежування у зоні проведення АТО.
Олександр Турчинов зазначив: «Що важливо, ця система дозволяє вибірково блокувати аналогові, цифрові та супутникові телерадіоканали, які розповсюджують сепаратистську та проросійську пропаганду, і, водночас, не заважати роботі українського телерадіоефіру… Ресурси на цю систему були виділені Кабінетом міністрів України з резервного фонду… Російські та сепаратистські канали були надійно заблоковані, а українські без будь-яких перешкод впевнено приймались телерадіоприймачами».
Над реалізацією цього проекту ми працювали з 2015 року, коли лише за кілька місяців без будь-якого використання бюджетних коштів були створені дослідні зразки спеціальних апаратних з таким обладнанням (а також з нашими власними передавачами та іншими «цікавими» приладами). Ця техніка була розгорнута підрозділами інформаційно-психологічних операцій вздовж лінії розмежування та показала досить високу ефективність. Але бюрократична машина дуже повільно відреагувала на нові можливості і лише сьогодні ми можемо, на щастя, говорити про перезавантаження проекту.
Замість висновку
Список подій можна продовжувати, але в цілому вимальовується досить перспективна сукупність заходів інформаційного спрямування. Кожен окремо взятий проект має право на існування та здатний при правильному менеджменті принести користь державі і суспільству. Для мене, як управлінця, важлива наявність наступних складових їхнього успіху:
– Наявність політичної волі керівництва держави та силових структур реалізувати наведені вище декларації та плани;
– Професійна майстерність серед топ-менеджерів та безпосередніх виконавців інформаційних проектів;
– Узгодженість проектів та їхня інтеграція в систему загальнодержавних заходів протидії російській агресії та вирішення кризової ситуації на сході держави (якщо, звичайно, коректно взагалі вести мову про наявність такої загальнодержавної системи);
– Ефективне керівництво проектами, в першу чергу належна міжвідомча та загальнодержавна координація, включаючи залучення обласних державних адміністрацій та місцевих органів влади, а також структур громадянського суспільства;
– Ресурсне забезпечення проектів. Іноземна допомога та волонтери не є чарівною паличкою на всі випадки життя. Частину заходів бюджетного планування на наступний рік вже завершено. І мене особисто насторожує досить скромний обсяг ресурсів, які попередньо заплановані на вирішення завдань забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки зокрема.
Поточні події в Україні та світі певним чином відвернули нашу увагу від ситуації на Донбасі. Втім, життя триває і вирішення проблем регіону має залишатися пріоритетним. За умов так званого «припинення вогню» реальними важелями щодо стабілізації обстановки та повернення територій залишаються переважно політичні, дипломатичні, економічні та інформаційні заходи.
Кожен з наведених вище проектів є одночасно викликом для владних структур та потенційною можливістю для них змінити ситуацію в інформаційному просторі держави в кращу сторону. Головне – це не опуститися до рівня дешевого популізму. Мені здається що саме сьогодні, тобто на етапі ухвалення рішень та планування, є передумови зробити правильні речі. Наскільки це вдасться – буде видно вже протягом найближчих місяців.
Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України
У тексті збережено виділення, зроблені автором
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
