(Рубрика «Точка зору»)
14 хвилин.
Що можна вдіяти за 14 хвилин? Не кажучи про мегаполіс, навіть з вишні не факт, що встигнеш злізти. Тієї, на якій колись жив собі хрущем Антонич.
Джин Ауел пише романи про первісних людей. Подорож (до речі, й теренами сучасної України) в часи ще не опанованих коней триває кілька книг. Пішки, вплав, обійти, вернутися і знайти інший шлях... Світ тоді – неймовірно величезний і неймовірно небезпечний. Втім, вимоглива еволюція давала шанс утекти навіть від меткого шаблезубого тигра. Люди були швидкі й розумні, однак де тепер ті тигри? Так отож, скажете ви.
Але.
14 хвилин.
Заварити доброї кави. Аромат гіркого напою і до гіркоти солодкого шоколаду... Часу на дзвінок немає: бо чи знає абонент про 14 хвилин? «Перетелефонуйте, будь ласка, за годину», – автоматична смс зайнятого гомосапієнса. Напруженого життям, хоча чого б це? Тигрів давно немає.
А ми? А в нас 14 хвилин.
Метафора для загострення емоції? І так, і ні.
Скільки часу треба було кроманьйонцю, щоб здолати 3400 кілометрів? А тигру? Тигр мудрий і насолоджувався світом. Людина розумна і хотіла його опанувати.
Ну, і де тепер той тигр? – спитає нинішній нащадок першого мандрівника. І матиме рацію.
Матиме рацію?
14 хвилин.
Ракета летить; я п’ю каву; Антонич-хрущ кружля довкола вишні; той, мій найближчий, скидає дзвінок. У нас ціле життя попереду. Цілий світ, тепер – як кажуть – цілком плаский. Ви це помітили? За знання, що вона кругла і крутиться, колись можна було згоріти.
Чи досить людині 14 хвилин, щоб згоріти? Не певна. А щоб спалити іншу людину?
Коли ми приручили і вогонь, і коня, думали, що будуть легшими дороги і теплішими ночі. Мріяли привезти здаля великі скрині чорних зернят і вранці ставити джезву на плиту. Але дуже швидко, надто швидко, люди стали мчати і палити. Швидко мчати. Швидко палити.
За 14 хвилин.
Черепахи, які тримали на своїх плечах плаский величезний світ, відпливли у засвіти. Чи то були слони? Куля крутилася, поки новітні технології її знову не спластали, і щоб подолати 3400 кілометрів, стало досить 14 хвилин.
– Сину, йди-но домів їсти!
І поки малий вмиває личко, ракета долітає.
14 хвилин.
Ракета, родом із Пхеньяну, здатна дістатися американського острова за 14 хвилин.
Що вмістять ці хвилини? Можна буде бачити:
як перший вершник втримується на коні,
як печеру освітлює вогник,
як кипить кава, про, яку ще не знає Європа,
як лиється через дорогу в паперове горнятко кава ToGo,
як горить Бруно,
як мучиться самозапереченням неушкоджений Галілей,
як прагне бачити хоч якийсь берег Колумб,
як падає яблуко,
як смачно куштує яблуко бородатий чоловік,
як обкушує яблуко модний дизайнер,
як поміж ними хтось гукає «Еврика!»,
і врешті –
як вдається формула Сахарову.
Тисячі миттєвостей, мільйони років, мільярди життів – їх здатні поглинути 14 хвилин.
Якщо ракета вилетить, вона не залишиться одна. Люди це знають і готові віддати себе, ближніх і дальніх, увесь круглий (чи таки плаский?) світ. Віддати люті і полум’ю.
Сконденсувати всесвіт, історію, почуття, мрії, знання, віру і технологію в 14 хвилин. Увібгати в тисячу секунд міріади миттєвостей, які у нас були, які є, які будуть. Які більше ніколи не будуть.
«Зателефонуйте, будь ласка, за годину»...
14 хвилин.
Готові?
П.С. Північнокорейська ядерна ракета може долетіти до території США – острова Гуам – за 14 хвилин.
Ярина Ясиневич – керівник програм Центру досліджень визвольного руху
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
