Українці планують на горі Кіліманджаро зіграти у волейбол

Львів – На найвищій у Північній Америці вершині гори Деналі українське подружжя з Лондона Оксана Літинська та Денис Угрин підняли український прапор. Їхнє захоплення альпінізмом почалось у 1990-х у «Пласті», а гірські сходження почали у 2013 році. Чим захопив альпінізм подружжя? Як готуються до сходження? А ще завжди зі собою несуть український прапор.

Найвища гора Ельбрус у Європі, Костюшка (Козіоско) в Австралії, Аконкаґуа в Південній Америці і ось кілька тижнів тому Оксана Літинська і Денис Угрин повернулись зі сходження на гору Деналі (Мак-Кінлі) – найвищої у Північній Америці висотою 6194 метри. Непроста і одна з неприступних гір семи континентів торік їх не впустила через негоду. Цього разу їхня мандрівка тривала 21 день, починаючи з 13 травня.

«Невеликим літаком нас відвезли на льодовик, звідки ми почали сходження. Я – найменша у товаристві. Всі сильні і досвідчені. Гора з літака виглядала така недосяжна, немов якась мета у житті, далека, і думалось, чи зможеш це зробити. З літака видно було тріщини на льодовику, якщо дивитись всередину, то тріщина бездомна. Якщо людина без зв’язки, то може впасти. Лише три місяці на рік, з кінця квітня до липня, можна підніматись на цю гору, бо лише у цей період може приземлитись літак. А решта часу погода цього не дозволяє. У нас було всього три гіди і нас вьосьмеро. Три зв’язки йшли, попереду – найдосвідченіша людина. Планується все на 21 день. Треба взяти багато їжі і палива, щоб сніг топити. Звичайно, намети і лопати», – розповідає Оксана Літинська.

Оксана несла наплічник вагою майже 20 кілограмів і тягнула санки з 30-кілограмовим вантажем. Аби себе підготувати до сходження тренувалась півроку – тягнула навантажені санки у парку в Лондоні, чим дивувала не лише перехожих, але й лякала собак. А ще носила важкі наплічники, бігала Пересувались альпіністи також і вночі, бо там був полярний день і краєвиди просто вражали своєю неймовірною красою. Втім, і ризиків не бракувало, була небезпека впасти у тріщину або ж скотитись із гори. У день температура могла сягнути до плюс 15 градусів, вночі – до мінус 30. Сходження на Деналі було й екологічним, бо жодних відходів альпіністи не залишили на горі.

«Пласт» навчив любити гори

Оксана Літинська захопилась альпінізмом у «Пласті» у Львові у 1991 році. Там познайомилась і з майбутнім чоловіком Денисом Угрином.

«Мабуть, «Пласт» заклав такі засади, що світ є відкритий для людини, і ти можеш зробити все, що хочеш, і можеш бути лідером у чомусь, щось досягнути найкращого, чого хочеш і щоби не боятись. Звичайно, що важлива підтримка родини. Ми не маємо якоїсь високої історії чи великої. Це – звичайна історія, коли ми з чоловіком думали, що ось нам буде скоро 40 років, і фізично ми не зможемо певні речі, не така сильна вже людина, давай щось зробимо, що цікавіше буде жити і потім пам’ятатиметься. Я запропонувала піти на північний полюс чи південний. Чоловік підтримав, але каже, що хоче йти до гори. Мовляв, не хочу йти по рівному, і ми вирішили знайти таку гору, щоб не було потрібно багато навичок і знань, але найвище, що можна було вийти. Така гора виявилась для нас Аконкаґуа, що є в Аргентині, найвища гора Південної Америки, вона має 6962 метри, дуже висока гора, після Гімалаїв найвища гора в світі. Але туди не потрібно було мати спеціальних навичок, і ми вирішили тренуватись до того, в Альпи ходили трохи», – каже Оксана.

Оксана у Лондоні працює фінансистом, чоловік – психіатром. Живуть у Великій Британії майже 20 років, виховують 15-річну доньку Анастасію. Обоє активні в українській громаді, матеріально і морально допомагають Україні від часу Майдану. Коли сходили на гору Аконкаґуа у кінці 2013 року на горі разом з іншими альпіністами з усього світу записали відео українською мовою на підтримку Майдану. На кожну гору несли зі собою український прапор.

«Цікава була ситуація на Ельбрусі, бо у нас були англійські провідники і теж один російський серед них, каже «бандеровцы» в Украине». А ми до нього: подивись на нас, ми – теж «бандеровцы». А ви не такі – почули. Тобто, якщо людина знає іншу людину особисто, воно зовсім інакше сприймається, аніж йде пропагандистська кампанія через радіо і телебачення», – каже Оксана Літинська.

Альпінізм допомагає у житті

Гори навчили поважати один одного, а ще зрозуміла, що не варто захоплюватись і концентруватись у житті лише на переможцях, слід підтримувати і оцінювати тих, хто на дорозі успіху допоміг, залишаючись за лаштунками. А ще Оксана Літинська не підкорює гори, це вони дозволяють їй піднятись. Ризик завжди є, але важливо готуватись до сходження і дотримуватись правил безпеки, щоб уникнути проблем. Альпінізм її захоплює не лише тим, що, споглядаючи на краєвиди, просто дух захоплює і фотографія чи відео не передають всієї глибини краси природи. Передусім для неї це – досягнення певної мети, яку вдалося подолати.

«Коли виходиш на гору і безпечно з неї сходиш, то ти відчуваєш, що можеш зробити будь-що, звершити будь- що у своєму житті. Якщо я це зробила, то і ти можеш. Оце найбільший стимул, і це накладається на моє життя, на професійне життя, що можу людей підбадьорити. Я – не супержінка, а звичайна жінка, але я можу таке робити, і ви це можете. Це надзвичайний моральний стимул у житті», – зауважила Оксана Літинська.

Наступного року подружжя планує, якщо гора дозволить, піднятись на Кіліманджаро – сяючу гору, вершину сплячого вулкана висотою 5270 метрів. Там хочуть спробувати встановити рекорд Гіннеса – зіграти міжнародний матч із волейболу, можливо, українські пластуни зберуть команду. Однак підготовка до цього сходження потребує часу і зусиль. А у 2019 українське подружжя мріє про Еверест, величну гору світу висотою 8848 метрів над рівнем моря, дуже складну і непередбачувану гору.