Військові не підтверджують створення нових позицій поблизу траси Луганськ-Лисичанськ. Про них стало відомо від волонтерів на початку червня. Минулого тижня буквально в кількох кілометрах від населених пунктів, які контролюються Україною, відбулися запеклі бої. Місцеві мешканці кажуть, що вибухи були настільки міцними, що вони вже збиралися ховатися по підвалах – як у 2015 році.
Про просування Збройних сил України вперед в районі Бахмутської траси ЗМІ, з посиланням на волонтерів, повідомляли ще на самому початку червня. Йшлося про півтора кілометри «сірої зони» в районі селища Жолобок Луганської області.
Представники військового командування офіційно не визнавали цей повзучий наступ, проте нагадували – селище, згідно із підписаними у вересні 2014 року «мінськими угодами», має контролювати український уряд. Бойовики взяли цю територію під свій контроль лише взимку 2015 року разом із так званим 31-м блокпостом на трасі Лисичанськ-Луганськ. До цього, наприкінці жовтня 2014 року, луганські бойовики захопили 32-й блокпост – він стояв на тій же трасі ще ближче до Луганська.
Оприлюднення інформації про переміщення опорних і спостережних пунктів призвело до підсилення обстрілів, кажуть військові неофіційно. Останні кілька днів артилерійські обстріли на Бахмутській трасі посилилися – говорять навіть про використання гаубиць «Піон» калібру 203 міліметра. Проте частіше по позиціях українських військових випускають міни калібру 122 міліметри. Деякі з них спеціальні протибліндажні – снаряди розриваються не одразу після торкання землі, а через кілька секунд, коли міна заглиблюється.
Ми, на жаль, не можемо офіційно коментувати події минулого тижня, говорить прес-офіцер 93-ї окремої механізованої бригади Михайло Овсянніков. «Проросійські бойовики використовують крупнокаліберну артилерію і міномети, заборонені «Мінськими угодами» і тікають при перших пострілах», – стверджує він.
У прес-центрі АТО бойові дії минулого тижня назвали розширенням плацдарму в районі селища Жолобок. Безпосередні учасники бойових зіткнень і далі перебувають на цих позиціях і поспілкуватися з ними Радіо Свобода не вдалось. Навіть вдень обстріли на цій висоті не припиняються.
Проте про запеклі бої нам розповіли учасники тих підрозділів, які прикривали передові позиції і підтримували їх вогнем.
«Після боїв 7 червня бойовики заспокоїлись, – каже боєць 93-ї бригади Дмитро. – Мабуть, почали дотримуватися «мінських домовленостей». А під час боїв поблизу Жолобка артилерія бойовиків працювала десь із глибини їхніх позицій, імовірно від Слов’яносербська». Підрозділ, де служить Дмитро, мав відсікати спроби противника підсилити позиції бойовиків у районі Жолобка. «Ми цим займалися і нам це вдалося», – каже він.
Важливі висоти поблизу селища
Боєць із позивним «Дюк» розповідає, що цими діями підрозділ відтягував на себе вогонь бойовиків, що дозволило їхнім товаришам по службі закріпитися під час розширення плацдарму. Він воює на сході з 2014 року – спочатку в добровольчих підрозділах «Шахтарськ», батальйон «Свята-Марія» і ОУН. Тепер підписав контракт із 93-ю бригадою.
Про потужність обстрілів минулого тижня кажуть і місцеві мешканці, які живуть за декілька кілометрів від епіцентру загострення бойових дій.
«Ми з квартир не виходили, готували підвали. Три доби такі серйозні обстріли були. І вдень, і вночі», – розповідає Юлія Чугай, яка мешкає в селищі міського типу Новотошківське. Населений пункт під час обстрілів не постраждав, останнього разу міни і снаряди тут падали ще в 2015 році. Останні три дні в місті майже тихо, говорить ще одна мешканка Новотошківського, Світлана, а до цього під час обстрілів навіть тряслися домівки.
Розвідники, які працюють в цьому регіоні, кажуть, що саме по собі селище Жолобок не має оперативної цінності. Населений пункт розташовано в низині, тому військам залишатися там небезпечно. Інша справа – висоти поблизу селища, і, щонайменше, одну з них українські військові наразі утримують.
Координатор громадської ініціативи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець раніше вказував, що нова конфігурація українських позицій дозволяє військовим контролювати транспортні комунікації в ближньому тилу спільних російсько-сепаратистських сил і дозволяє, за необхідності, відрізати їхні передові позиції від поставок боєприпасів і резервів.
