В умовах анексії Криму і переслідувань кримських татар окупантами історія українсько-кримськотатарських відносин набула нової актуальності. В цій історії були не лише конфлікти й ворожнеча, але й плідні союзи. Саме в союзі із кримськими ханами козацькі гетьмани здобули чимало видатних перемог.
Що поєднувало українських козаків і кримських татар? Що між ними було спільного, а через що виникали розбіжності й конфлікти? Про це Радіо Свобода розмовляло із дослідником козацької історії, автором нової книжки «Козаки і татари: українсько-кримські союзи 1500-1700-х років» Тарасом Чухлібом і дослідницею кримської історії Гульнарою Абдулаєвою.
– Традиційно, ще зі школи пам’ятаю, розповідали про кочовиків-татар, які нападали на осіле населення теперішньої України. Реакцією на напади кочовиків-татар стало виникнення козацтва. Вони наче спеціально існували для того, щоб ворогувати одне із одним. Наскільки відповідає дійсності таке спрощене традиційне уявлення?
Тарас Чухліб: Те, що Ви кажете є правильним, якщо ми говоримо про ХІХ століття – це народницька романтична історіографія, яка мусила діяти в межах Російської імперії. Зокрема, представники української історіографії – Володимир Антонович, Микола Костомаров, Дмитро Яворницький, Михайло Грушевський – всі вони окреслювали стосунки тогочасної України із Кримським ханством як ворожі. І це справді було так на певних етапах, адже тоді кримські татари приходили в Україну за ясиром, було дуже багато походів. Це справді була напівкочова держава, сьогодні історики це не заперечують. Але і Військо Запорозьке також робило походи на Кримське ханство.
Завжди сусіди між собою ворогують. Кримське ханство як держава виникло в середині XV століття, українська козацька держава – дещо пізніше. Ми бачимо, що між періодами війни чи локальних конфліктів, походів один на одного, було дуже багато мирних років, було багато спільних підписаних угод, військових походів проти спільних ворогів. Якщо проаналізувати 200 чи 300 років класичного козацького періоду, можна сказати, що років ворогування було навіть менше, ніж років миру.
– Повстання Хмельницького почалося з того, що гетьман уклав союз із Кримським ханством. Цим союзом і були забезпечені перші перемоги.
Тарас Чухліб: Так. І цей союз має тривалу передісторію. Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович, який у Великому князівстві Литовському мав право підписувати дипломатичні угоди, в 1521 році уклав угоду з Кримським Ханством. Відтак відбулися спільні походи українських козаків і кримських татар проти Московського царства. А в 1585 році ми бачимо вже першу козацько-татарську угоду, коли гетьман реєстрових козаків Ян Оришовський підписує угоду з Ісламом ІІ Ґерейєм.
Щодо Богдана Хмельницького, то є відомості сучасників, що він був у Бахчисараї і там пив чай за татарською традицією разом із кримським ханом. Їхні стосунки характеризували як братерські. Це був військово-політичний союз, завдяки якому Військо Запорозьке усталилося у Східній Європі як незалежна держава.
Говорячи про спільні походи, варто згадати відбиття московської агресії на Україну. Звичайно, вектор спільних походів був на Москву. Виходить, що історія повторюється – і в даному випадку за часів гетьманування Івана Виговського і царювання хана Мехмеда IV Ґерея була підписана угода, згідно із якою відбулася битва, коли кримські татари допомогли українським козакам перемогти багатотисячну московську армію під Конотопом.
– А як у кримськотатарській історії зображають запорізьке козацтво?
Гульнара Абдулаєва: Якщо поглянути на старотатарські джерела, то можна побачити описані тісні взаємозв’язки тогочасних українців із Кримським ханством. Україну й Крим пов’язує історичне минуле: політика, економіка, культура. Також важливу роль відіграє система відносин – широке самоуправління, релігійна свобода, схожа господарча структура. Навіть погляди на майнове та міжнародне право теж були спільні.
Також не можна забувати про етнопсихологічну близькість Січі та Кримського ханства – вони володіли однією ментальністю – воїна. Тому не дивно, що між кримчанами й козаками нерідко були союзи. Можна стверджувати, що союзів було більше, ніж конфліктів. Нам протягом тривалого часу нав’язували негативні моменти, в якому Кримське ханство представлялось як розбійницьке гніздо під крилом Османської імперії.
Важливо й те, що Кримське Ханство, в першу чергу, було незалежною державою. Всі союзи, які укладались тоді з Остафієм Дашкевичем, походи на Москву, були відповіддю на потреби не лише Кримського ханства, а і козацтва. Ми також добре знаємо, що вже в XVI столітті, коли кримські татари мали європейські походи, з ними пліч-о-пліч йшли й козаки. Було дозволено, щоб в лавах армії кримських татар були козаки.
Кримський хан Мухамед Герай і його брат боролися за владу в Криму зі своїм дядьком, і їхніми союзниками були українські гетьмани.
– Це за Михайла Дорошенка було.
Гульнара Абдулаєва: Так, Дорошенко в 1621 році підписав союз між Запорозькою Січчю і Кримським Ханством.
Тарас Чухліб: У 1623 році на Запорозькій Січі з’являється Олександр Яхія, який заявляє, що він є сином одного з турецьких султанів. На Січі збираються представники Кримського ханства, де із запорожцями вони вирішують йти спільним походом на Османську імперію – відвойовувати престол для Олександра Яхії. Це маловідомий факт.
Також Михайло Дорошенко допоміг Шахін Ґірею в боротьбі з його внутрішньою опозицією, яка хотіла бути незалежною від хана і напряму підпорядковуватись турецькому султану. Вони хотіли завоювати Бахчисарай. Шахін Ґірей запрошує козаків Дорошенка на допомогу. До речі, Шахін Ґірей дозволив Михайлу Дорошенку із його козаками встановити козацькі прапори на мурах Бахчисарая.
– Чи мали козаки у співпраці з кримськими татарами якісь далекосяжні політичні наміри?
Тарас Чухліб: Козацько-кримськотатарський союз у 1624 році значно вплинув на ті події, які відбувалися через 24 роки – в 1648 році, коли Хмельницький повторив те, що робив Дорошенко, але вже на новому етапі. Цей військово-політичний союз був вже про найм кримських татар до Богдана Хмельницького.
Ніхто не ставить під сумнів, що Кримське ханство було державою. Але чому Військо Запорозьке не було державою, коли воно могло підписувати угоди з різними країнами? І потім за Зборівськими угодами 1649 року саме кримський хан виступає посередником між гетьманом і польським королем Яном ІІ Казимиром, який дозволив Богдану Хмельницькому із Військом Запорозьким керувати у Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах. Тож, Козацька держава виникла за допомогою Кримського ханства, яке було посередником у переговорах між українськими гетьманами і польськими королями.
– Пані Абдулаєва, Кримське Ханство було доволі активним гравцем у добу Руїни, коли було кілька гетьманів, які між собою ворогували. Яка тоді була мета кримськотатарської політики щодо гетьманатів? Чого прагнули кримські володарі щодо козацьких державних утворень?
Гульнара Абдулаєва: Ми знаємо, що в період правління кримського хана Мехмеда Ґерая IV і його наступників, підтримка схилялася до гетьманів Правобережної України. Петро Дорошенко був активним союзником кримського хана.
Цікаво те, що наступний кримський хан навіть порекомендував Петра Суховія на посаду гетьмана.
– Петро Суховій був конкурентом Мазепи у боротьбі за гетьманство.
Одним із найвизначніших прикладів українсько-кримських союзів є перемога в битві під Конотопом. В українській історії її позиціонують як перемогу гетьмана Виговського, але ж насправді це була спільна перемога козаків і кримських татар.
Гульнара Абдулаєва: Так, кількість кримських татар тоді становила 40 тисяч, а козаків Виговського, якщо я не помиляюсь, було 20 тисяч. І це проти 150 тисяч московського війська.
Тарас Чухліб: У 2009 році, коли готувався указ президента Ющенка про відзначення чергової річниці Конотопської битви, ми в Інституті історії запропонували поставити пам’ятник Мехмеду Ґераю IV як знак вдячності українців тому, хто допоміг перемогти московське військо. Тоді нас не зрозуміли. Сьогодні ж це на часі. Йдеться про те, що потрібно відзначати не лише українських діячів, а і кримськотатарських, які допомагали зробити Україну незалежною.
– Зважаючи на те, що кримських татар було більше, ніж козаків – це ще питання: хто там кому допомагав.
Тарас Чухліб: Іван Виговський був хитромудрий політик, щоб залучити таке велике військо. Там ще були поляки й німці.
– Ну, німців наймали на службу, а кримський хан прийшов як союзник.
Історія Конотопської битви подається лише в контексті перемоги, але не пояснюється, чому вона не мала далекосяжних наслідків. А справа в тому, що в цей час отаман Сірко, діючи в тилу, зробив вилазку проти Кримського ханства, через що татари були змушені повернутися.
Чим би Ви пояснили оцю антикримську завзятість деяких козацьких отаманів?
Тарас Чухліб: Я би не наголошував лише на Іванові Сіркові, це більш легендарна особистість. Справжня історія діяльності отамана Сірка чекає ще науковців. Якщо говорити конкретно, то Україна на той час мала три політичні центри – Правобережна Гетьманщина, Лівобережна Гетьманщина і Запорозька Січ. На Правобережну Гетьманщину мали вплив польські королі, кримські хани й турецькі султани, на Лівобережну – московські царі й трошки пізніше шведські королі, а на Запорозьку Січ – кримські хани й московські царі.
У даному випадку московські царі домовлялися із представниками Запорозької Січі, щоб вони ходили на Кримське ханство. Бо кримські хани брали данину з Москви аж до часів Петра І і взагалі не визнавали титул самодержців за московськими царями.
– Пані Абдулаєва, чи вписаний Іван Сірко в кримськотатарську історію?
Гульнара Абдулаєва: Так, він відомий своїми походами проти Кримського ханства. Сірко відстоював християнську віру й був проти мусульманства. Але відомі й інші факти. Скажімо, коли в ногайському степу була сильна засуха – ногайці не могли прогодувати скотину, яка гинула від засухи. Тоді саме Сірко дозволив своїм сусідам, щоб вони пасли худобу саме на козацькій території. Він тоді казав: «Так, ми сусіди, ми повинні допомагати одне одному». І це при тому, що Сірко був затятим супротивником Кримського Ханства.
– Отже, щодо Сірка не все так однозначно.
Є ще дуже цікавий період після Полтавської битви, коли і запорожці, і гетьман Мазепа, і його наступник Пилип Орлик опинилися в Кримському ханстві. Власне, це період, коли Запорозька Січ відродилася на території Кримського ханства. Як Ви думаєте, чому ця спроба виявилася невдалою? Адже козаки потім повернулися в російське підданство.
Тарас Чухліб: Я хочу ще нагадати в контексті спільних перемог те, що в 1711 році відбулося на річці Прут біля містечка Станілешти, коли татари спільно із козаками, турецьким військом і частиною шведського війська перемогли армію Петра І й таким чином помстилися йому за Полтаву. Петро І записав до свого журналу походів, назвавши ці події «другою Полтавою», тільки навпаки.
– Але ж для нього ця поразка мала не такі катастрофічні наслідки, як для Карла ХІІ.
Тарас Чухліб: Звичайно.
У тому, чому Олешківська й Кам’янська січі проіснували не досить довго, очевидно ще потрібно розбиратись історикам. Стосовно цього матеріалу мало досліджень, хоча відомості можна знайти в османських архівах.
– Навіть Шевченко називав «горе-Запорожжям» цю Олешківську Січ.
Тарас Чухліб: Сьогодні ми вивчаємо цей період.
Гульнара Абдулаєва: Це була непогана спроба. Якщо говорити про Олешківську Січ, то ще потрібно дуже багато вивчати.
Що ж до згаданої моїм колегою прутської кампанії, коли Петро І зазнав поразки, то, якби не поступливість османського великого візира, ми би мали дещо іншу історію. Тепер у доступній літературі ви не знайдете нічого про те, що там проявили себе українці або кримські татари. У них на першому плані турки, як вони воювали із «дурним Петром», як вони його називали.
