«Крадіжка» Криму: чому Україна допустила анексію півострова?

Що відбувалося в Криму в лютому-березні 2014 року, як стала можлива анексія півострова і як діяла українська влада? Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії говоримо з українським журналістом і телеведучою Наталією Влащенко, яка нещодавно презентувала книгу «Кража, или белое солнце Крыма».

‒ У книзі Ви ставите запитання: хто винний в анексії Криму, чому ніхто з української влади не відповів за це. Вам вдалося знайти відповіді?

‒ Принаймні мені вдалося поставити ці запитання. Книгу я починала писати два роки тому, коли тема Криму практично не згадувалася в публічному полі, тим більше офіційному. Було дуже багато питань. Чому ніхто навіть не підірвав петарду на захист Криму? Чому ніхто не захищався? Мені було важливо зрозуміти, чому український уряд ‒ люди, які взяли на себе політичну відповідальність наприкінці 2013-го ‒ на початку 2014 року ‒ так легко віддали частину нашої української території.

Я працювала з людьми, тому що до документів, державної таємниці мене не допустили, це ретельно приховується. Більше того, велика кількість військових відмовилися від інтерв'ю. Покійний генерал Воробйов (Геннадій Воробйов ‒ ред.) сказав мені, що йому заборонило начальство говорити на цю тему. Генерал Полторак (Степан Полторак ‒ ред.) теж відмовився категорично. Але зустрічалися зі мною Аваков, Наливайченко, Турчинов (міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков, на момент анексії Криму: голова СБУ Валентин Наливайченко, виконувач обов'язків президента України Олександр Турчинов ‒ ред.) та інші.​

Мій висновок полягає в наступному: так, українська армія була ослаблена, так, українська держава була ослаблена. Але ресурс для спротиву був. Найімовірніше, перед українським молодим урядом стояло питання: або вступити у війну, яка невідомо чим закінчиться, або ж все-таки віддати Крим і отримати ресурс всієї України. На жаль, як мені здається, вони обрали друге.

‒ Нещодавно з'явилися великі журналістські публікації, присвячені анексії Криму. В одній з них, серед іншого, нинішній голова Генерального штабу Віктор Муженко розповідав про те, що в надрах Генштабу готувалася військова операція після вторгнення Росії на територію півострова ‒ з висадкою десанту й іншим. Але ніхто з «віпів» цього не підтверджував. У Вашому розслідуванні Ви зустрічали відгомони цієї історії?

‒ Я скажу більше: в книзі генерал Думанський (Юрій Думанський ‒ ред.) говорить про те, що ще у вересні 2013 року американці попереджали українських військових і уряд про те, що готується вторгнення. Він стверджує, що були введені додаткові частини, у яких був протокол, як діяти в такому випадку. Вже після виходу книги в інтерв'ю в прямому ефірі мені це підтвердив сумнозвісний генерал Назаров (Віктор Назаров ‒ ред.), який отримав сім років. Військова операція була ратифікована, літаки були практично в повітрі ‒ це легко перевірити, є відео. Але їх повернули, операцію припинили. Я запитала: хто? Він сказав: ну як хто? І зам'явся. Я попросила назвати прізвище. Він сказав, що це був головнокомандувач на той момент, пан Турчинов. Тобто військова операція починалася, її припинили з невідомих нам причин. Мені страшно прикро, коли говорять, що у нас всі військові, генерали, жителі Криму були зрадниками... Так не буває. Якщо ми згадаємо, що на «референдум» прийшли 30 відсотків кримчан (і це офіційні цифри московських соціологів), то говорити, що всі зрадники, непристойно.

‒ На Вашу думку, те, що в Україні війна має статус АТО, що Україна дуже стримано реагувала на вторгнення Росії на територію півострова ‒ це суверенне рішення українських чиновників? Чи воно ухвалювалося за погодженням зі світовими столицями, які, можна припустити, не особливо зацікавлені, щоб ядерна держава з найбільшою площею перебувала в стані офіційної війни?

‒ Український політикум, який був причетний до цієї історії, стверджує, що західні дипломати наполегливо радили не чинити спротиву і почекати переговорів. Але жоден західний дипломат за три роки не підтвердив, що вони давали такі поради. Більше того, Ігор Смешко, який є одним з інтерв'юерів у цій книзі, стверджує, що він розмовляв із західними дипломатами, які в цей час були в Україні, і ставив їм ці запитання. Всі дивувалися, знизували плечима і говорили «ні».

‒ М​инулого тижня телеканалу «112 Україна» дав інтерв'ю екс-голова Ради міністрів АР Крим Анатолій Могильов, який обіймав посаду саме в момент захоплення. Він запропонував українським слухачам свою точку зору на те, що відбувалося. Наскільки його думка збігається з Вашими відчуттями?

‒ Могильов тоді був головною людиною на півострові. Звичайно, безпосередньо він не міг давати наказ голові СБУ тощо. Але, наскільки я знаю, вони збирали нараду, як тільки захопили Кабмін і Верховну Раду, і там всі були страшенно перелякані, ніхто ‒ зокрема і пан Могильов ‒ не запропонував конкретних дій. У будівлях перебували терористи, там не було жодного заручника, і, за законом, потрібно було віддавати наказ на їх знищення. Ніхто з них ‒ ні голова СБУ, ні Могильов ‒ не виявив жодної ініціативи. Більше того, пан Могильов дуже швидко склав свої повноваження і виїхав. Дуже багато героїв книги говорять про те, що якби покійний Джарти (Василь Джарти, голова Ради міністрів Криму в 2010-2011 роках ‒ ред.) очолював на той час Крим, нічого б такого не сталося. Тут грає роль не те, до яких політичних сил належать люди (і Могильов, і Джарти ‒ з Партії регіонів), а особиста політична відповідальність, характер. А тепер вони всі перекладають один на одного відповідальність.

‒ Яка найбільша біла пляма в цій історії? Що Вам не вдалося з'ясувати в книзі?

‒ Дуже багато білих плям. До документів поки ніхто не допущений. Завдання моєї книги ‒ почати обговорення. Ми дізнаємося ще багато нового. У мене було багато інформації, яку я не змогла внести в книгу, тому що у мене не було доказів. Я вважаю, що ми не зможемо йти вперед, поки не закінчимо розслідування тем Майдану, Криму, Дебальцева, Іловайська тощо.

(Над текстовою версією матеріалу працювала Катерина Коваленко)

Оригінал публікації – на сайті ​Крим.Реалії