Нинішній президент Росії керує країною вже 17 років. За цей час встигло вирости ціле покоління, для якого Володимир Путін був завжди. І саме це покоління, зважаючи на останні мітинги в російських містах, влада так і не навчилася розуміти.
Російські протести відбуваються з періодичністю у п'ять років. На зміну вуличним виступам 2007 року прийшла Болотна площа. А тепер виявляється, що й це покоління протестувальників уже застаріло ‒ 2017 року їм на зміну приходять старшокласники та студенти молодших курсів.
Весь недовгий період їхнього свідомого життя припав на посткримську реальність. Падіння курсу рубля, українські новини на російському телебаченні, єлейний патріотизм, цензура й кондова ідеологія з усіх можливих динаміків ‒ ось той самий порядок денний, у якому їм довелося дорослішати. Його забезпечували їм учителі, які на виборах готові малювати будь-які цифри в протоколах і вкидати пачки з бюлетенями. Силовики, які кинулися перевіряти танцювальну студію в Оренбурзі за тверк на шкільному концерті. Судді, які виписали по 15 діб арешту школяркам, які станцювати на тлі меморіалу «Мала земля».
Цей конфлікт поколінь не міг не відбутися. Просто тому, що посткримська реальність ‒ це дрейф у минуле. У святенництво й догідливість. У доноси й «зобов'язання». Усе те, що ще може хоч якось запалити людину дорослу ‒ й то не факт, ‒ але вже точно не є зрозумілим «поколінню дітей».
Чим їх можна налякати? «Страшними дев'яностими»? Так вони народились у середині цього десятиліття. Серіал «Бригада» для них ‒ нескінченно застаріле кіно про дивних людей і незнайомі реалії. Це покоління виросло в епоху тієї самої «стабільності», за яку нібито старше покоління росіян любить Володимира Путіна. Але їхня готовність виходити на вулицю означає те, що цей соціальний контракт не працює.
Найбільш ідіотське, що тільки може зробити провладний російський коментатор ‒ це оголосити, що молодих хлопців і дівчат «просто використовують». Тому що на вулицю вони виходять саме з прагнення знайти суб'єктність. Щоб із ними рахувалися. У них у руках є паспорти та право голосу. Право отримати повістку до армії й укласти шлюб. А ось права бути почутими в них немає.
Тому що єдине, що готова запропонувати їм російська влада, ‒ це образ минулого. Розмови про «небесний СРСР», який без дефіциту, зате з «читанням у метро», «духовністю» та ядерними боєголовками.
Наталя Поклонська розповідає їм про царя. Ольга Ковітіді ‒ про вірність присязі. Мізуліна й Мілонов лякають Содомом. Мова всіх цих людей не призначена для розмови з підлітками ‒ вона по-старечому солодкаво-вірнопідданська. До того ж, станове суспільство оточує їх із усіх боків, і найбільш ласі шматочки майбутнього вже дісталися дітям тих, хто встиг свого часу підібратися ближче до «труби». У 18 років дуже хочеться справедливості, а саме вона в сучасній Росії ‒ головний дефіцит.
Але ніхто не може запропонувати цим хлопцям привабливий образ майбутнього. Що їх чекає протягом найближчих десяти років? Які соціальні ліфти їм будуть доступні? Чергове переобрання Володимира Путіна означатиме, що перші тридцять років свого життя вони проведуть із одним і тим же президентом, а це навряд чи служить для них синонімом бажаних змін.
І найсмішніше ‒ це стежити за коментаторами, які намагаються примітивно пояснювати складне. Всіма тими, хто пише про «майданні технології», «Сороса» й «західні підступи». Вони так і не зрозуміли, що будь-які революції ‒ це розплата за профнепридатність влади. І якщо люди виходять на вулицю, щоб про них згадали, найбільш ідіотським рішенням буде й далі їх не помічати.
Кримське знеболювальне закінчується.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
