Обрання в Молдові президентом Ігоря Додона, який відверто демонструє проросійську позицію, виступає за федералізацію Молдови й ладний відмовитися від євроінтеграції своєї країни, змусив українців звернути увагу на свою південну сусідку. Адже ми ведемо реальну війну з Росією. Тому такий розвиток подій нас не тішить. Тим паче, що Додон заявляв, ніби Крим є російським.
Коли я недавно побував у Молдові, довелося зустрітися з виявами «русского мира». У молдовському автобусі, що прямував із Чернівців до Кишинева, назва рейсу була написана російською мовою. Проїжджаючи молдовські села й містечка, не раз в очі кидалися автозаправки російського «Лукойлу». В одному з найкращих музеїв Кишинева, музеї природи й етнографії, я побачив виставку малюнків школярів із самопроголошеної Придністровської республіки. Це приблизно те саме, якби в одному з музеїв Києва організували виставку робіт учнів із території, підконтрольній нині угрупованням «ДНР» чи «ЛНР». Але найбільше мене шокувало, коли в молдовській столиці на сувенірному ринку побачив «футболки» із ликом Путіна з відповідними хвалебними написами.
Чому Ігор Додон переміг Майю Санду?
«Як же так? – запитував я в деяких молдаван, з якими доводилося зустрічатися. – Ви маєте «незагоєну рану» – Придністров’я, котру вам зробили росіяни, і ви обрали проросійського президента».
Мені пояснювали...
Не один житель Молдови говорив мені, що вони мають розколоте суспільство. Одна частина вважає себе румунами й не проти приєднатися до свого південного сусіда. Як правило, ці люди орієнтуються на європейську інтеграцію. Натомість є інша частина, представники якої вважають себе не румунами, а молдаванами, патріотами Молдови. Саме вони часто зорієнтовані на Росію. Не скажу, що українське суспільство так розколоте, як молдовське, але деякі паралелі напрошуються.
Ще треба враховувати існування великих національних меншин у Молдові – гагаузької, української й російської. Хоча щодо представників останньої, то тут маємо часто справу з російськомовними, в тому числі й русифікованими українцями. Як правило, представники національних меншин не в захоплені від ідеї румунізації. І в їхньому середовищі сильні проросійські настрої.
«Цікаве» становище української меншини. Вона є доволі чисельною. Українці живуть не лише в Придністров’ї, а й у «корінній» Молдові. Найзаможніша людина Молдови, Володимир Плахотнюк, має українське прізвище. Дружина колишнього президента Молдови Володимира Вороніна – українка. Відомими соратниками Додона по очолюваної ним Соціалістичній партії є Зінаїда Гречана й Вероніка Абрамчук. Теж, як бачимо, люди з українськими прізвищами. Однак говорити про адекватне задоволення національних інтересів українців у Молдові не доводиться. Не виявляє до них належного інтересу й Українська держава. Тому українці Молдови або румунізуються, або русифікуються. Друге відбувається частіше. До того ж Росія дуже добре спекулює на українському питанні. Наприклад, «столичний» Тираспольський університет у Придністровській республіці носить ім’я Тараса Шевченка. Там навіть студіюється українська філологія. Хоча мовою викладання в університеті є російська. Не дивно, що чисельна українська громада в Молдові інтегрована в «русский мир».
Проте тріумф Додона був забезпечений не лише розколотістю молдовського суспільства. Партії, що входили в альянс «За європейську інтеграцію» й донедавна перебували при владі в Молдові, показали себе не з кращого боку. Недостатньо продумані реформи, які проводили ці євроінтегратори, корупційні скандали, економічні проблеми суттєво вдарили по їхньому іміджу. Чи не нагадує це вам нинішню українську ситуацію?
Натомість жителі Молдови не забули часів президентства комуніста Вороніна (2001–2009 роки), коли спостерігалися певні позитивні зрушення в економіці. Зрештою, саме Воронін узяв курс на євроінтеграцію, досягнувши чималих успіхів. Він відстоював цілісність держави, не визнавав Придністровську республіку і не погоджувався на федералізацію країни, яку йому намагалися нав’язати росіяни. Навіть нинішні прихильники євроінтеграції в Молдові позитивно говорять про Вороніна.
Додон певний час працював у команді президента-комуніста. Він ніби «перетягнув» на себе позитиви правління Вороніна. Правда, Додон свого часу пішов на розрив із Вороніним, створивши Соціалістичну партію. Судячи з усього, це був непогано продуманий росіянами антиєвропейський політичний проект, який і спрацював на президентських виборах у Молдові в 2016 році.
Суперником Додона на цих виборах від євроінтеграторів виявилася вразлива в багатьох моментах особа – Майя Санду. Певний період, із 2012 року по 2015-й, вона займала посаду міністра освіти, хоча не мала досвіду діяльності в цій сфері. Щось подібне спостерігалося недавно і в нас, коли першим заступником міністра освіти і науки була особа, що не мала належного досвіду роботи. Санду провела деякі реформи в освіті, які викликали неоднозначну оцінку. Спілкуючись із молдовськими колегами, що працюють у вищій школі (вони, як правило, були прихильниками Санду, а деякі навіть її політичними соратниками), у мене склалося враження, що молдовська система освіти зараз перебуває у плачевному стані. Звісно, це не лише «заслуга» Санду. Але чи варто політику реформувати ту сферу, в якій ти не є фахівцем?
Проте не лише це «спалило» Санду. Вона програла інформаційну війну Додону. Через мас-медіа був запущений фейк про те, ніби Санду, виконуючи вимоги Євросоюзу, погодилася приймати сирійських біженців у Молдову. Багато людей «купилося» на це. Окрім того, Додон заявив, що Санду має румунське громадянство. Вона ж, зі свого боку, цього не заперечувала. І чимало громадян Молдови, які не хочуть йти під Румунію, проголосували за проросійського кандидата. Допомогла йому й православна церква. Зараз у Молдові є Молдавська митрополія в складі Російської православної церкви та Бессарабська митрополія, що є частиною Румунської православної церкви. Перша є більш впливовою. Так ось клірики цієї митрополії говорили про те, що Санду незаміжня і тому за неї не варто голосувати. Звичайно, «ніякої політики» – лише «моральність» і «канонічність».
Ось і маємо результат – проросійський кандидат переміг проєвропейського.
Які треба зробити висновки з молдовських уроків?
По-перше, необхідна консолідація суспільства навколо конструктивних державницьких ідей. Чи є такі? Як на мене, ними могли б стати модернізовані ідеї В’ячеслава Липинського, зокрема ідея «територіального патріотизму».
По-друге, більш зважено підходити до реформ, враховуючи українські реалії.
По-третє, нейтралізувати агентів російського впливу в Україні, передусім проросійські мас-медіа та проросійські церковні структури.
Розумію, що робити це нелегко. Але коли не робити, ми отримаємо те, що отримала Молдова.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
