Трудова міграція – це «м’яка сила» у процесі трансформації посткомуністичної країни – соціолог про досвід Польщі

Варшава – Майже 2,4 мільйона громадян 38-мільйонної Польщі перебуває за межами своєї країни. Здебільшого це трудові мігранти, які працюють у заможних західноєвропейських державах, передусім у Великобританії, Німеччині, Нідерландах та Ірландії. За даними Головного статуправління Польщі, приблизно 80 відсотків польських мігрантів перебуває за кордоном щонайменше рік. Утім, переважна більшість із них не пориває зв’язків із батьківщиною, а деякі, попрацювавши за кордоном, повертаються додому. Науковці, які вивчають польську заробітчанську міграцію полемізують із політиками, які наголошують на негативних результатах міграції населення. Експерти називають заробітчан «м’якою силою», яка змінює суспільство на краще.

Директор з питань розвитку та інновацій у Польському фонді розвитку Еліза Кручковська – одна з тих молодих людей, які вирішили повернутися з еміграції на батьківщину. У великому державному фонді вона керує програмою підтримки стартапів. Дещо раніше вона очолювала фонд Startup Poland. У Кручковської досвід навчання та праці у трьох країнах – Великобританії, Німеччині та Іспанії. За кордоном дівчина працювала у корпораціях, де мала гарні перспективи кар’єрного зростання. Втім, після трирічного перебування в Іспанії Кручковська повернулася до Польщі.

«Ці три роки в Іспанії призвели до того, що я цілком свідомо вирішила повернутися до Польщі. Я вважаю, що Польща сьогодні перебуває на цікавому етапі свого розвитку. У нас є багато енергії до праці і бажання тяжко працювати, а з іншого боку, ми вже побачили світ, у нас нема комплексів перед країнами Заходу, а це, на мою думку, дозволяє нам йти вперед. Словом, я вирішила, що краще бути в своїй країні і бути частиною змін, які тут відбуваються, аніж залишатися в Іспанії, яка, так би мовити, їде на другій швидкості, і тому дещо повільніше функціонує», – розповідає вона.

Водночас Кручковська наголошує, що без свого закордонного досвіду вона навряд чи відважилася б на стрімкий кар’єрний ріст у Польщі. За її словами, еміграція – це вихід з особистісної сфери комфорту, який спонукає до активності. Кручковська каже, що п’ять років, проведені за кордоном, навчили її відкритості до людей інших націй та культур і, що найважливіше, додали віри у власні сили.

«Я дуже сильно змінилася, стала більш впевненою, повірила в те, що знайду вихід з кожної ситуації, ця впевненість допомогла мені знайти своє місце на польському ринку праці. Крім цього, я навчилася не боятися світу, адже коли поглянеш на нього з перспективи чотирьох країн, у яких мені довелося працювати, то він здається меншим. Кожна нова країна тебе внутрішньо збагачує, адже ти пізнаєш інші народи, культури, релігії, інші способи думання та інші способи праці. Це дуже організує, а також навчає толерантності, яка дуже потрібна в глобальному світі, в якому ми тепер працюємо», – сказала Кручковська.

Після тривалого перебування за кордоном люди стають відважнішими

Польські дослідники кажуть, що сучасну трудову міграцію годі порівнювати з тими хвилями заробітчанства, які мали місце в ХХ сторіччі. Колись виїжджаючи зі своєї країни, заробітчани фактично поривали з батьківщиною. Тепер завдяки розвитку транспортних сполучень та засобів зв’язку, більшість емігрантів перебувають у постійному контакті з рідною домівкою, з родичами та друзями, тому їм відносно легко повертатися на батьківщину з-за кордону.

Назагал більшість поляків, які останніми роками поїхали працювати за кордон, вважають еміграцію чимось тимчасовим. Втім, визнають дослідники, важко полічити, скільки саме польських заробітчан повернулося до Польщі назавжди, адже трудова міграція значною мірою має так званий маятниковий характер – тобто мігранти перебувають у постійному русі між батьківщиною та країною, в якій працюють.

Ситуацію поляків, які повернулися з еміграції додому, вивчала Ізабела Грабовська, професор-соціолог Вищої школи суспільної психології та Центру досліджень міграцій Варшавського університету. У співпраці з колегами-науковцями з Великобританії вона протягом трьох років стежила за тими людьми, які повернулися з-за кордону додому і намагаються змінити своє оточення. Дослідницький проект реалізовувався на Підляшші та в Сілезії, тобто в регіонах, звідки у пошуках кращої долі емігрували сотні тисяч жителів.

Грабовська зазначає, що повернутися додому емігрантів змушують передусім родинні обставини – наприклад, прагнення бачити онуків не тільки під час великих свят або ж тривога за здоров’я стареньких батьків. Деякі з них, повертаючись додому, розпочинають власний бізнес. Причому вони не привозять із собою великих грошей, найчастіше це кілька тисяч євро. Та головне те, що ці люди приїжджають до Польщі відважнішими, вони готові змінити щось у своєму житті.

«Люди повертаються інакшими. У них є досвід міграції, здобутий в країні, де вони працювали. Перебування серед іншої культури відкриває людям очі, тобто вони отримують те, чого їм забракло в польській системі й трансформації. Інакше кажучи, у Польщі гарно розвинулася інфраструктура – дороги, летовища, басейни, стадіони, аквапарки, публічні установи, та цього недостатньо для того , щоб змінити людський капітал, бо для цього потрібна зміна менталітету, замість посткомуністичної закритості мусить прийти готовність до змін, до відкритості», – наголошує Грабовська.

Повертаючись додому емігранти стають «агентами змін»

У результаті проведеного польсько-британського дослідження з’ясувалося, що частина реемігрантів виконує у своїх містах і селах функцію так званих «агентів змін». Грабовська наголошує, що такими популяризаторами змін бувають навіть такі люди, які за кордоном виконували роботу нижчу від своїх кваліфікацій, наприклад, працювали барменами або просто мили посуд у ресторані. Мовляв, у Великій Британії чи Ірландії вони навчилася інакшої, ніж польська, культури праці, інакшого ставлення до працівника, тому стараються впровадити західні стандарти в своєму оточенні.

Грабовська наводить приклад із Сілезії: «Наприклад, косметолог, яка відважилася відкрити власний салон краси у своєму містечку. Коли вона приймає клієнтів, то розмовляє з жінками про те, чого навчилася за кордоном, про те, як можна ставитися до інших людей, як ставитися до працівника, а крім цього, вона починає займатися доброчинною діяльністю, яка раніше у цьому місті не була популярною. Тобто вона показує, що можна допомагати одне одному, допомагати іншим».

Ізабела Грабовська нагадує, що, крім усього іншого, еміграція – це ще й вирішення різноманітних нагромаджених роками проблем на місцях. Скажімо, у деяких регіонах Польщі був надлишок робочої сили, і цю проблему неможливо було вирішити місцевими ресурсами. Такі люди знайшли собі застосування за кордоном, особливо після того, як Польща вступила в ЄС. Не треба забувати, каже Грабовська, що свого часу саме фінансовий потік організований заробітчанами був помітним вливанням у польську економіку.

«Треба виразно сказати, що до 2007 року мігранти надсилали до Польщі більше грошей, ніж надходило з Євросоюзних фондів. Це дуже важливий ефект, міграція була своєрідним буфором щодо тих фінансових проблем, які були на регіональних ринках праці в період, коли до Польщі ще не надходили гроші з ЄС, які згодом допомогли країні вирішити проблеми, що тут нагромадилися», – каже соціолог.

Грабовська звертає увагу на те, що позитивних аспектів еміграції та трудової міграції стараються не помічати деякі політики, особливо з консервативних партій. Вони наголошують лише на її негативних сторонах, зокрема, на так званому витоку мізків або ж депопуляції країни. Водночас такі політики не зауважують, що досвід, здобутий жителями країни за кордоном, надзвичайно цінний для всього суспільства.

«Поляки дуже багато працюють. За кількістю годин, проведених на роботі, вони займають одне з найвищих місць в країнах ЄС, а воночас ця багатогодинна праця далеко не така ефективна як у працівників розвинених західних суспільств. Якщо вони спроможні навчитися ефективності в тих країнах, де працювали, тоді приносять якісь інноваційні рішення у своє суспільство. Ставлення до праці, етика працівника і працедавця, толерантність, доброчинна діяльність– це ті уроки, які мусять засвоїти суспільства на етапі трансформації, зокрема й українське. А міграція може стати чинником, який ці процеси посилить і спричинить позитивні зміни», – розмірковує Грабовська.

Підсумовуючи, Ізабела Грабовська стверджує, що в таких суспільствах, як Польща чи Україна – люди з досвідом праці за кордоном – це так би мовити «м’яка сила» країни, якої не купиш за гроші і не запровадиш у щоденне життя якимось законодавчим актом.