З нагоди 100-річчя революції у Росії, яка підштовхнула криваві протистояння і започаткувала соціальні експерименти масовими репресіями, у низці країн вирішили, що це – нагода помилуватися російським мистецтвом тієї епохи. Авторитетні фахівці протестують проти замовчування контексту – радянська влада дозволяла лише те мистецтво, яке виконувало роль пропаганди комуністичної влади.
Революціонери-більшовики, напевне, дуже здивувалися б такому видовищу: у Королівській академії мистецтв у Лондоні – велетенська виставка з нагоди революції в Російській імперії 1917 року.
Відвідувачі підіймаються сходами з червоним килимом і червоними гірляндами на перилах. На початку експозиції їх вітають велетенські портрети Леніна і Сталіна.
Британський мистецький критик Джонатан Джонс вирішив, що він подібних виставок надивився надто багато, і після відвідин експозиції у Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку написав у газеті The Guardian: «Мене у цьому музеї, такому віддаленому від усього, чого домагалася російська революція, вражає інтелектуальна ледачість, з якою подається це мистецтво: аполітично, ніби конструктивізм чи супрематизм були просто модними естетичними відкриттями, а не утопічними проектами з часів боротьби і насильства».
«Ми не можемо святкувати російське революційне мистецтво – це жорстока пропаганда», – вигукує заголовком Джонатан Джонс.
Один з кураторів подібної до Нью-Йоркської виставки у Лондоні Джон Мілнер не заперечує.
«Так. Це пропаганда… але»
Я би назвав ті твори прекрасними творіннями зі страшних часів. Більша частина того мистецтва – відверта пропаганда. Завдання полягало у тому, щоб мистецтво працювало на державуДжон Мілнер
«Він (Джонатан Джонс) головним чином каже правильно. Я би назвав ті твори прекрасними творіннями зі страшних часів. Так, це пропаганда. Більша частина того мистецтва – відверта пропаганда. Пропаганду вела тодішня влада, безумовно, з 1918-го і далі. Завдання полягало у тому, щоб мистецтво працювало на державу», – визнає куратор Королівської академії мистецтв.
Але Мілнер вважає, що хоч велетенська лондонська виставка «Революція: російське мистецтво 1917-1932» і показує пропаганду, але не є рупором пропаганди.
Усі виставки – це як кіоски на базарі, де власники показують вам речі і переконують, що їхній товар гарний. Так відбувається навіть тоді, якщо мистецтво – пропагандаДжон Мілнер
«Усі виставки – це як кіоски на базарі, де власники показують вам речі і переконують, що їхній товар гарний. Так відбувається навіть тоді, якщо мистецтво – пропаганда. З іншого боку, ми намагалися подати трохи контексту для російського авангарду. І ми змогли це зробити досить просто», – вважає Мілнер.
Простота, на думку куратора, полягає у виокремленні тем для кожної зали велетенської виставки.
Очевидно, що частиною контексту творці виставки вважають останнє, найменше і найменш привабливе приміщення – «Кімнату пам’яті», яка вшановує «мільйони убитих за часів жорсткого режиму Сталіна».
У чорному приміщенні посеред тієї кімнати на екран спроектовані і змінюються фотографії в’язнів ГУЛАГу.
Чи накладає такий контекст тінь на попередні кімнати виставки, більша частина якої – яскраві і звабливі іміджі соціалістичного реалізму?
Марина Пезенті, директор Українського інституту у Лондоні, вважає, що, «як і в будь-якій іншій країні, широкий загал про контекст не знає, знають фахівці, куратори, мистецтвознавці, історики, студенти».
«Кривавий контекст знають не усі»
Не слід забувати, що цей період також характеризувався величезним розмахом насильства у суспільствіМарина Пезенті
«Цікаво буде подивитися на контекст різних виставок про російську революцію, – каже Марина Пезенті. З того, що видно на перший погляд, є спроба подати російську революцію як дуже позитивне, інноваційне явище, яке привело до карколомних змін у суспільстві, що також є правдою... Але не слід забувати, що цей період також характеризувався величезним розмахом насильства у суспільстві…»
Навіть для деяких добре обізнаних фахівців темна сторона російської революції, що породила сталінізм, може бути проблемою. Покійний тепер провідний британський історик Ерік Гобсбаум в інтерв’ю британському радіо колись це визнав.
Він народився 1917 року і до смерті залишався членом Комуністичної партії Великої Британії. Масові репресії у Радянському Союзі не вплинули на його ідеологічний вибір.
«Насамперед, ми не знали... Ми не знали про масштаби цього, а по-друге, людям, які нам про це розповідали, ми не вірили... Напевне, не хотіли їм вірити», – визнав професор історії, автор низки авторитетних книг і викладач в університетах Кембриджа і Лондона.
Чи можуть мистецькі галереї робити більший наголос на тому, що скромно називається «контекстом»?
Куратор Королівської академії мистецтв Джон Мілнер від додаткового наголошування не в захопленні: «О так, безумовно. Можна було поставити відра крові. Але ми не могли цього зробити. Натомість ми намагалися дотримуватися не програми партії, а показувати величезну різноманітність. Бо слава російського авангарду зруйнувала увесь той контекст і, наприклад, в Музеї сучасного мистецтва, де є гарна колекція, ви цього не бачите взагалі. Ми вирішили виокремити теми, наприклад, людина й машина – ідея героїчного робітника. В каталозі ми згадуємо про суперечки в тодішньому Радянському Союзі щодо потреби мистецтва взагалі – були групи, які вважали мистецтво непотрібним. Вони закликали чекати, коли пролетаріат витворить свою власну культуру… але інтелектуали постійно втручалися».
Більшість творів для лондонської виставки були надані державними російськими галереями, серед спонсорів – також російські імена. Але куратори Королівської академії мистецтв кажуть, що ніхто з російської сторони не мав впливу на те, як твори експонуються.
Пропаганда мистецтвом
Зараз ми бачимо цілий цикл виставок, що є безпрецедентно, присвячених революціїМарина Пезенті
Марина Пезенті вказує на сучасний контекст російських виставок: «В останні три роки, коли суспільна думка щодо Росії, зокрема в Британії, дуже сильно погіршилася, і не в останню чергу у зв’язку з подіями в Україні, ця «м’яка сила» відіграє надзвичайно велику роль. Можна сказати, що зусилля Росії в цьому плані досить активізувалися. За останні кілька років можна бачити величезну кількість виставок на найвищому рівні з ключовими британськими музеями, присвячених російському живопису, виставки про космонавтів... І зараз ми бачимо цілий цикл виставок, що є безпрецедентно, присвячених революції».
Путінський Кремль уміло використовує можливості сучасного російського капіталу і твори з часів кривавої боротьби з капіталізмом.
Конкурувати з Росією на ринку культурної дипломатії, зокрема у Лондоні, надзвичайно складно... Можливо, Україні варто думати над тим, які би могли бути принципи її культурної дипломатіїМарина Пезенті
«Не перестає вражати, що капітал олігархів працює на це, що є систематизована робота держави над тим, щоб підпорядкувати цей капітал потребам російської культурної дипломатії. Це, дійсно, виняткове явище. Конкурувати з Росією на ринку культурної дипломатії, зокрема у Лондоні, надзвичайно складно. Важко собі уявити будь-яку країну з нашого регіону, з усієї Східної Європи, яка би працювала на такому рівні, і так інтенсивно, й систематично. Можливо, Україні варто думати над тим, які би могли бути принципи її культурної дипломатії – чи це мережа культурних інститутів, чи камерні формати – і це питання напряму також пов’язано з фінансуванням», – каже Марина Пезенті.
Британський мистецький критик Джонатан Джонс каже, що комуністичне пропагандистське мистецтво з Росії так само заплямоване масовими убивствами ХХ сторіччя, як і нацистське мистецтво Німеччини часів Гітлера.
Куратор Джон Мілнер в інтерв’ю і цього факту не заперечував, але жодної згадки про це на помпезній лондонській виставці, яку він створив разом з колегами, я знайти не зміг.
