Київ – Упродовж 2017 року Росія відзначає сторіччя більшовицької революції, при цьому Кремль готує десятки наукових та культурних заходів як усередині країни, так і поза її межами. Однією з найпотужніших акцій на відзначення «великої революції» має стати виставка радянського мистецтва у Лондоні, що має назву «Революція: російське мистецтво 1917–1932». Із одного боку, ця та схожі виставки – це нагода побачити твори Кандинського, Малевича, Шаґала та інших «класиків авангарду», з іншого – культурна пропаганда СРСР: адже, враховуючи дії Росії на пострадянському та європейському просторі, пропоновані Кремлем акції до сторіччя більшовицької революції можна розцінювати як акт пропаганди, а то й інформаційної війни, зазначають фахівці.
Нині, як і 100 років тому, автори, що оспівували революційні події в Російській імперії, подаються росіянами як творці «російського мистецтва», і дарма, що киянин польського походження Казимир Малевич сам записував себе в українці, а Марк Шаґал, єврей із Білорусі, прожив більшу частину свого життя у Франції та США. На виставках у Лондоні, Нью Йорку, Амстердамі вони разом з іншими художниками, представленими в російському «Ермітажі», презентують революційне російське мистецтво, а сама будівля музею «Ермітаж» у Санкт-Петербурзі палатиме «революційним» червоним кольором.
Українські науковці зауважують, що, як свого часу Радянський Союз, так нині Росія, що проголосила себе його правонаступницею, використовує мистецтво як політичний інструмент для просування своєї політики. Тож справа не у творах мистецтва, а в тому, з якою метою російські «чиновники від культури» їх використовують, зазначає заступник директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, мистецтвознавець Олена Живкова.
Російська імперія завжди робила політику на мистецтві. Ця сама політика була властива Радянському Союзу, а наразі і Росії як його правонаступниці. Така політика продовжується до сьогодніОлена Живкова
«Російська імперія завжди робила політику на мистецтві: на виставках, на концертах, на театральних програмах, взагалі на будь чому. Ця сама політика була властива Радянському Союзу, а наразі і Росії як його правонаступниці. Така політика продовжується до сьогодні. Але ні у самих виставках, ані у радянському мистецтві я нічого поганого не бачу. Тоді дійсно працювали прекрасні майстри і саме мистецтво тієї доби, як на сьогоднішній момент, вже є таким, можна сказати, раритетним: працювали талановиті майстри, їхня спадщина має бути збережена. Але робити з мистецтва пропаганду – то не найкращий вид використання мистецтва», – каже Живкова в інтерв’ю для Радіо Свобода.
За її словами, радянське мистецтво відображає всі нюанси тодішнього життя, усі людські емоції та переживання, відтак у самих виставках нічого поганого немає.
Мистецтво опинилось у ролі елемента гібридної війни – експерти
Масштабні мистецькі проекти, які Москва проводить в усьому світі, на тлі відкриття російських культурних центрів та мовлення пропагандистських російських телеканалів – це продовження і складова зовнішньої політики Кремля, упевнений київський публіцист, філософ Сергій Грабовський. На його думку, наразі мова взагалі іде про мистецький компонент гібридної війни.
Це до певної міри складова гібридної війни, бо прив’язується виставка до 1917 року. Але це мистецтво особливо цінні свої зразки дало до 1917 року. А після більшовицької революції відбулась певна інерціяСергій Грабовський
«Це до певної міри складова гібридної війни, бо прив’язується (виставка – ред.) до 1917 року. Але це мистецтво особливо цінні свої зразки дало до 1917 року. А далі (після більшовицької революції – ред.) відбулась певна інерція, оскільки тоталітаризм, сказати б, не усталився і шукав опори на певні художні сили. Згадаймо, що, між іншим, іще був період НЕПу після більшовицької революції. Все це сприяло тому, що це мистецтво не гинуло. А коли ми ставимо 1917 рік стосовно мистецтва – то це пропаганда», – зазначив Грабовський у розмові з Радіо Свобода.
Грабовський нагадує: за Леніна і Сталіна авангардистське мистецтво поступово замінялося на мистецтво соціалістичного реалізму, а художники, які створювали картини авангардного характеру, поступово були витіснені з мистецького поля СРСР. Те саме відбулося з діячами кіно і театру, які працювали в авангардній манері і виступали за культурне розмаїття, зазначає фахівець. Російська більшовицька революція і по тому радянська влада знищили мистецтво, яке не відображало «великих революційних звершень» або ж не поспішало працювати за канонами нового жанру, який пізніше отримав назву «соціалістичний реалізм».
Від радянського мистецтва – до «русского мира»
Радянська пропаганда сформувала радянську реальність, у якій досі живуть чимало українців та жителів так званого «пострадянського простору». Ба більше – зразки радянського образотворчого і кіно мистецтва досі працюють як пропаганда, тепер уже «русского мира». Якщо твори образотворчого мистецтва радянської доби українці бачать на виставках, у музеях та галереях – то декоративні, ужиткові речі, вироблені у СРСР, із радянською символікою досі можна побачити у квартирах чи не у кожній українській родині. Сервізи з радянськими прапорами і написами «Слава КПРС», томи «Історії УРСР», килими з портретами переможців «комуністичної праці» – всі ці речі досі залишаються у вжитку українців.
Як зазначають історики, твори мистецтва з радянською символікою, які досі вживають українці, мають не лише мистецьку цінність, а й ідеологічне навантаження.
«Якщо людина купує сервіз із написом «60 років із дня Жовтневої революції» і він стоїть у неї вдома, хоче вона чи ні, але десь на підсвідомому рівні ставиться така «зарубка», що «ця країна» вже існує 60 років й існуватиме ще більше, і що немає такої сили, яка може її подолати», – розповіла журналістам старший науковий співробітник відділу історії України ХХ сторіччя Національного музею історії України Олена Якубець.
Наразі протистояти радянській, чи то пак російській імперській пропаганді, втіленій у творах мистецтва, можна через розвиток і популяризацію української культури та мистецтва. Імовірно, створення Українського інституту, про що повідомив міністр закордонних справ Павло Клімкін, може поширити географію присутності мистецтва України у світі, показати тих українських митців, які створювали «український авангард» та яких знищила фізично чи морально Російська революція 1917 року і радянська влада. До того ж, згідно з дослідженнями українських науковців, саме Київ на початку двадцятого століття і у буремні революційні роки був своєрідною мистецькою столицею авангардистського мистецтва.
Повернути вже забуті імена українських художників і театральних діячів-авангардистів мають на меті заходи до сторіччя відзначення української революції 1917-1921 років, які затвердив уряд на виконання указу президента України.
Але питання про належне фінансування і залучення потужних ресурсів для популяризації українського мистецтва революційної доби, як і культури та мистецтва України у цілому, залишається відкритим, визнають фахівці.
