При температурі – мінус 27, на висоті п’ятиповерхового будинку, у вже нахиленій від постійних обстрілів танками диспетчерській вежі Донецького аеропорту – два роки тому – зустрічали Різдво «кіборги»-добровольці. Як це було, розповів Радіо Свобода тогочасний заступник командира другого гранатометного взводу роти вогневої підтримки 80-ї бригади, Микола Миньо.
Це було 6-го числа. Ми вже були 15-й день на вежі. Постійно були обстріли. Нам подзвонили хлопці і кажуть: сьогодні Святий вечір. Ми кажемо: знаємо
Це було 6-го числа. Ми вже були 15-й день на вежі. Постійно були обстріли. Нам подзвонили хлопці і кажуть: сьогодні Святий вечір. Ми кажемо: знаємо. А я в дитинстві, і хлопці з Львівщини і Закарпаття, водили вертепи, колядували. Я ходив за Ангела, і за Чорта, і за Смерть, і за Мошка. Тож я почав розказувати, як то було, і ми вирішили пригадати, пощедрувати і поколядувати.
А Коляда означає, що нас Бог охороняє і що ми усі повернемося живі.
– Як ви відзначали? Що Ви їли? Що пили?
Тоді морози стояли: -26, -27, -30 було. Спиртного у нас не було ні грама
– Головне, що поколядували разом, я порозказував, як Мошко з вертепу людей смішив – хлопці посміялися. А пили? Воду замерзлу трохи топили і так пили. У нас вода була замерзла у баклажках і кілька бутлів солярки було, то так гріли і пили воду. Сухпайків у нас було багато, але ж воно все замерзло. Тоді морози такі стояли: -26, -27, -30 було.
Спиртного у нас не було ні грама. Я у Пісках всіх, хто хоч 50 грам взяв у рот – відправив геть з передової. Я сам, мені 50 років – і 50 років не п’ю.
Я як збирав хлопців на вежу, то сказав: «Хлопці, мені потрібні люди, які хочуть іти і на яких можна надіятися, як на самого себе. Мені потрібні ті, хто буде стояти до останнього». Я набрав 18 добровольців.
Що нас дивує і зараз, це те, що з нас ніхто не захворів. Вежа висока, мороз страшний, протяг, вітер. Але навіть насморку ні в кого не було
І на вежі про спиртне й мови йти не могло. Навколо все заміновано. Обстріли постійні з усіх видів зброї, а нам треба триматися і вогонь корегувати. Бо поки ми вежу тримаємо – аеропорт стоятиме.
Наші супротивники звісно розповідали, що ми «п’яні і під наркотиками». А що ж вони мали казати?! У них колосальні втрати були. Повірте мені – колосальні. І вони нічого з нами не могли зробити.
Що нас дивує і зараз, це те, що з нас ніхто не захворів. Ми як зараз збираємося і згадуємо, то досі дивуємося. Вежа висока, мороз страшний, протяг, вітер. Але навіть нежиті ні в кого не було.
Ми півмісяця тримали вежу, бо з нами там був Бог. Він був головний у нас на вежі
Звісно, адреналін своє робив. Але я впевнений – ми півмісяця тримали вежу, бо з нами там був Бог. Він був головний у нас на вежі. Танк стріляв «напряму» по нас. Стріляли з усього, що в них тільки було, по 6-7 годин. А ми ж не їли толком, не спали. Спали по черзі – по троє, сидячи у бетонній шахті ліфта, по 3-4 години.
Десь 50 залетіло бронезапальних куль. У хлопців автомати з рук повипадали, як вони побачили, що я стою всередині, а навколо мене все літає і світиться, кулі у стінах горять
Я вам розкажу, а ви думайте як таке без Божої допомоги може бути. Йшов бій. Я якраз подавав воги (осколковий боєприпас для гранатомета -ред.) і потрапив у бронезапальну «ялинку» – 12,7 міліметра. Десь 50 залетіло бронезапальних цих куль. У хлопців автомати з рук повипадали, як вони побачили, що я стою всередині, а навколо мене все літає і світиться, кулі у стінах горять. І так Бог дав, що мене нічого не зачепило.
Я вже казав, що я там – на вежі, Богові стільки наобіцяв, що я не знаю, коли я то все виконаю. Але він нас там зберіг.
– За рахунок чого вам вдалося утримувати вежу?
Але ми завезли з собою мішки, згребли у ті мішки усі биті кахлі, все, що можна було і заклали ними ті пройми на 3 метри у висоту
– Ми як зайшли на вежу, то там сховатися можна було тільки за стовпчиками. Вежа вже вся вигоріла, пройми від вікон 8 на 8 метрів, вітер все до останнього сантиметра продуває. Але ми завезли з собою мішки, згребли у ті мішки усі биті кахлі, все, що можна було і заклали ними ті пройми на 3 метри у висоту. І виявилося, що вони нас таки добре захистили, калібр 12,7 мм не пробивав.
Ще ми з витяжок забрали сітки і натягнули де могли, то гранати не залітали всередину, а зривалися на цих сітках.
Я був такий щасливий з того, бо хлопці вже були нормально прикриті і могли нормально вести бій.
Я у спецназі раніше служив. Я був інструктором по бойовій підготовці у роті РВП
Я трохи знав, що робити. І хлопців трохи готував, бо я у спецназі раніше служив. Я був інструктором по бойовій підготовці у роті РВП (рота вогневої підтримки – ред). І хоч я вже давно звільнився, але я трохи то все позгадував і у Пісках вчив хлопців. Я їх готував до вежі. Я знав, як діяти у будівлях, я проходив навчання по вуличних боях в антитерористичних операціях. Ми тренувалися і це нам дуже допомогло.
Хлопці були різні, вони йшли добровільно за свою землю проти ворога, вони вчилися на ходу
Тож, усі хто зі мною зайшов на вежу – усі звідти живі вийшли. Один був поранений. Хлопці були різні, дехто навіть стріляти толком не вмів, але вони йшли добровільно за свою землю проти ворога, вони вчилися на ходу. І ми так підтримували і прикривали один одного, що це, знаєте, і було найбільшим захистом.
Поранення тільки отримав Євген Поляков (позивний «Поляк»). Цій людині мають дати Героя України. Він розмінував підхід до вежі. Він потім у липні загинув на шахті «Бутовка»
Поранення тільки отримав Євген Поляков (позивний «Поляк»). Цій людині мають дати Героя України. Він розмінував підхід до вежі, бо вежа вже накренилася, танки гатили і вежа крен дала. Якби вежа впала, нам треба було мати можливість вийти. Він це зробив.
Він пізніше, у липні, загинув на шахті «Бутовка».
На вежі – кожен боєць був на своєму місці і був героєм. Це були дні повної взаємодії, підтримки і максимального виконання завдання.
Ми усі так маємо за Україну стояти.
Смачної куті і щасливого Різдва!
