Той, хто побував на війні – вже її не забуде… Втрата побратимів, каліцтва, нерозуміння близьких та байдужість суспільства. Боєць з однієї війни потрапляє на іншу.
В Україні реєструвати посттравматичний стресовий розлад почали лише минулого року. Зафіксували приблизно у 800 військових. Насправді ця цифра не відображає реальної ситуації, адже це лише 2 десятих відсотка від усіх, хто пройшов АТО, а їх приблизно 300 тисяч.
Наприклад, за даними американських психіатрів, у США посттравматичний стресовий розлад мають 15-20% військових, що воювали в Іраку та Афганістані. Лише у 2012 році 177 солдатів регулярних військ США наклали на себе руки. Ця цифра перевищила кількість убитих під час боїв цього року (176 осіб). Загалом самогубство вчинили 6,5 тисяч ветеранів. Це значить, що кожні 80 хвилин в Америці помирав колишній військовий.
В Україні кількість самогубств серед військових офіційно не повідомляють.
Страх психіатрів і відмова від психотерапії. Що далі?
Тож після початку бойових дій на Донбасі держава зіткнулася ще з однією проблемою, яку досі практично не почала вирішувати. І за психологічні проблеми бійців взялися волонтери.
Психологічна реабілітація може бути різною. Нові її форми захоплюють все більше людей. І ще й тому, що в Україні не звикли звертатися до психологів, а тим більше психотерапевтів. Так, за даними опитування організації «Без броні», до психолога зверталися лише 14% українських бійців. З них – 65% з примусу. Ніщо не може переконати 41% військових. Однак 23% опитаних звернулися б до психолога саме за порадою побратима.
Саме тому пригодотерапія, арттерапія і навіть дельфінотерапія є в українських умовах такою потрібною, а також дієвою.
Крім того, вважається, що бійці звикають до певного гормонального рівня на полі бою, і коли вони потрапляють у мирне життя, цей рівень падає. Вони відчувають спустошеність, хочуть знов пережити це емоційне напруження. Тож одним із видів терапії є отримання бійцем того ж рівня гормонів у мирному житті. Наприклад – за рахунок стрибка з парашутом.
Тебе готують вбивати, але не готують до того, щоб потім із цим жити, говорять бійці. Звісно, держава не була готовою до конфлікту. Так само, як не готова вона мати справу з його наслідками. Але ніхто не повинен залишитись наодинці з травмою війни.
