Ми однозначно сильніші, коли ми не йдемо в класичну політику і перебуваємо там, де ми є. Так говорить про волонтерів і їх участь в політиці засновник фонду «Повернись живим» Віталій Дейнега. В ефірі Радіо Свобода він висловив переконання, що волонтерство як вид громадського контролю за органами державної влади – це окремий політичний гравець.
– У своїх інтерв’ю Ви розповідали, що фонд в травні 2014 почався з ваших власних грошей і з тих коштів, які погодилися дати друзі, пізніше підключалися незнайомі люди… Яка зараз ситуація, хто сьогодні є вашими донорами?
– Знаєте, це дуже легко подивитись. Можна зайти на наш сайт, відкрити звітність і там видно кожну гривню, яка зайшла. В середньому, наші надходження – це гривень вісімсот. Тобто найбільше – це 100, 200, 500 гривень.
– Це переважно від фізичних осіб, так?
Якійсь супербагатій людині просто «в облом» буде скидати сто чи двісті гривень
– Так, фізичні особи – це відсотків дев’яносто надходжень. Просто у різних фізичних осіб різні можливості. Але, судячи з сум, це звичайні люди. Якійсь супербагатій людині просто «в облом» буде скидати сто чи двісті гривень. Це звичайні люди. Ті, хто заходять до нас в офіс – це різні люди: від пенсіонерів і студентів до людей, які мають якусь невелику справу. Людей крупного бізнесу або якихось депутатів, олігархів – таких, фактично, в нас немає.
– До речі, щодо «супербагатих», як ви сказали. Після оприлюднення електронних декларацій чиновників і депутатів, Ви з однодумцями з «Повернись живим» почали звертатися до них із закликом пожертвувати хоча б десяту частину статків на армію. Хтось відгукнувся на такий заклик? Дають гроші чиновники? Або як вони пояснюють, що не дають хоча б десятину?
Люди нам часто казали: «Попросіть в депутатів, попросіть в олігархів». Ну ми попросили після того, як вони оприлюднили декларації. Але ніхто нічого не дав
– Ви знаєте, у нас ще з 2014 року не було жодних сподівань на цю категорію людей. І в принципі, виявилось, що ми маємо рацію. Ми це зробили, тому що люди нам часто казали: «Попросіть в депутатів, попросіть в олігархів». Ну ми попросили після того, як вони оприлюднили декларації. Людям стало дуже цікаво.
– Вже видно, в кого можна просити.
– Але ніхто нічого не дав. Єдине – з нами один раз зустрівся Хомутиннік (Віталій Хомутиннік, народний депутат, голова депутатської групи «Партія Відродження» – ред.). Він, можливо, дасть. Він чекає від нас на пропозиції, побачимо. А усі інші – ні. Або сказали, що вони і так допомагають. По комусь ця інформація частково підтверджується, а деякі навіть не відповіли. Хоча за законом «Про звернення громадян» вони мусять це зробити. Але більшість навіть не стали читати букву закону і відповідати на звернення громадян, хоча мають це робити відповідно до законодавства.
– Я знаю, що Ваша особиста позиція – це триматися подалі від політики і не підтримувати політичні проекти. Це тому що Ви, як волонтер, бачите себе ефективнішим поза політикою?
Ми впливаємо на речі іноді більші, ніж ті, на які впливають народні депутати
– Звичайно. Дивіться, волонтерство давно стало політикою саме по собі. Тому що, наприклад, рік тому, ми дуже вплинули на ситуацію навколо Сил спеціальних операцій, коли боролися за Сергія Кривоноса і коли боролися за нову концепцію Сил спеціальних операцій. Півроку тому завдяки згуртованим силам волонтерів був відправлений у відставку командувач флоту (Військово-морських сил) Віталій Гайдук. Тобто ми впливаємо на речі іноді більші, ніж ті, на які впливають народні депутати. Просто питання в тому, що саме волонтерство само по собі – це такий новий феномен і Україна до нього трошки ще не звикла. Насправді такий феномен існує в більшості країн світу і існує давно – це громадські активісти, громадський контроль за органами державної влади, це окремий політичний гравець. Це було б тупо розмінювати на місце депутата або на місце в будь-якій держструктурі. Це окремий вид політичної діяльності, який має право на своє існування.
– І цей вплив, іноді навіть більший, ніж деякі політичні проекти, так?
Їм (волонтерам) дають крісло, але не дають достатніх повноважень для реальних змін і реформ
– Коли волонтери йдуть у Верховну Раду або якісь крупні посади, вони стикаються з двома проблемами. Проблема номер один – це те, що їм дають крісло, але не дають достатніх повноважень для реальних змін і реформ, і, відповідно, вони нічого не можуть зробити і втрачають підтримку людей, вони все втрачають. З іншого боку, потрібно розуміти, як менеджери по персоналу, «гарний мужик» – це не професія. І стати якісним бюрократом, а подобається це чи ні, коли ти йдеш на держслужбу, ти маєш бути бюрократом, ти маєш розуміти усі ці запити, папірці, усю цю історію – стати за короткий час якісним бюрократом фактично неможливо. Я закінчив факультет прикладної математики Київського політеху, про яку бюрократію там можна говорити, тому це було б дуже тупо взяти і піти на якусь там держслужбу. Це не тому, що я не хочу щось в країні змінити, а тому, що для того, щоб щось змінити в країні, потрібні певні повноваження і певний досвід. І розмінювати народну довіру, народну любов на це…
Я готовий колись піти в політику тільки за умови, що буде можливість протягнути у Верховну Раду чоловік двадцять. Такої можливості, не лягаючи під жодного олігарха, на жаль, немає
Я готовий колись піти в політику тільки за умови, що буде можливість протягнути у Верховну Раду чоловік двадцять. Такої можливості, не лягаючи під жодного олігарха чи ще під когось в нашій країні, на жаль, немає. Ми однозначно сильніші, коли ми не йдемо в класичну політику і знаходимось там, де ми є. В Україні абсолютно не розвинений громадський сектор, який розвинений в усіх нормальних країнах світу. І розвиваючи його, я думаю, ми робимо дуже суттєвий вклад в країні і для того, щоб були реформи, і щоб змінювалась сама армія. І якщо нам щось дуже сильно не подобається, як той самий командувач флоту Гайдук, ми можемо це зробити, і для цього нам не потрібні повноваження депутатів.
