5 грудня у світі відзначається Міжнародний день волонтерів. Їхня допомога армії в Україні вимірюється не лише витраченими грошима та присвяченим часом. Рівень довіри до волонтерів уже кілька років випереджає довіру до політиків, правоохоронців та суддів. Утім, за останні кілька років держава значно вправніше забезпечує Збройні сили. Без якої допомоги волонтерів армія досі не може обійтись? І чи збережуть довіру до себе ті волонтери, які вирішать іти на державну службу чи в політику?
Забезпечення армії у 2014 році, на початку ведення бойових дій, та зараз – це вже зовсім різні речі. Так вважає радник заступника міністра оборони та волонтерка Наталія Воронкова. Її робота полягає в тому, щоби реагувати на скарги, які надходять із частин Збройних сил, та перевіряти, чого бракує бійцям.
Харчування в армії
Суттєвих проблем із харчуванням зараз в АТО немає, говорить Воронкова. І, особливо, якщо контролювати роботу деяких недбайливих заступників командирів по тилу – солдати матимуть усі необхідні продукти.
«Я кожному заступнику по тилу пояснюю таку проблему: от ви – обличчя Міністерства оборони. І коли ви замовляєте у постачальника – то це ми з вами платимо гроші. Ви коли ідете в магазин і обираєте щось своїй сім’ї, ви ж берете гарної якості продукти? Кажуть, що так. От так само я хочу, щоб ви ставились до хлопців, кажу їм», – говорить Воронкова.
Ще один аспект, від якого залежить харчування військових – кваліфікованість кухарів. За словами Воронкової, із одного і того ж набору продуктів можна зробити звичайний «набір їдальні», а можна – креативні і смачні страви.
Утім, є речі, які Міністерство оборони не поставляє на передову. І саме в цьому допомога волонтерів і просто небайдужих людей буде дуже доречною.
«В чому потрібна допомога: якісь смаколики привезти, варення, аджики, якихось приправ», – каже вона.
Медикаменти
Перелік медичних препаратів, які зараз постачає Міністерство оборони, досить великий. І якщо начальник медичної служби підрозділу співпрацює з медиками, слідкує за поповненням ліків у медротах – проблем немає, каже Воронкова.
Утім, завжди бувають нюанси, додає вона. Скажімо, якщо потрібно дістати конкретний препарат дуже оперативно – то без волонтерів не обійтись, адже Міністерство оборони працює з плановими закупівлями.
«Восени почали хлопці хворіти, знову почав весь Facebook писати, що протизастудні потрібні. Так, потреба є, тому що вони швидко закінчуються. Я завжди казала волонтерам, що протизастудні і вітаміни – це завжди те, чим ви можете доповнити перелік того, що замовляє медик у Міністерства оборони», – говорить вона.
Форма
Запитання до форми залишаються: деякі військові скаржаться на якість закупленого Міністерством оборони одягу. Скажімо, видані футболки після першого прання можуть зменшитись на один-два розміри, розповідає Воронкова.
«Також термобілизна для розвідників – вони просять таку, що довше тримає. Таку наше Міністерство оборони не закуповує, цим треба допомагати. І те, що не постачає Міністерство оборони – це банальні хімічні «зігрівайки»», – каже радник заступника міністра.
Прилади та техніка
«Специфічні прилади, наприклад, нічного бачення. Також активні навушники. Наприклад, артилеристи з ними працюють. Ці навушники дозволяють приглушити звуки пострілу – у хлопців залишаються цілі барабанні перетинки. А для хлопців на передовій вони рятують життя, бо чують суперника», – перелічує Наталія Воронкова те, у чому допомога волонтерів буде дуже корисною.
Також досі потрібна допомога волонтерів та українців у тому, щоби ремонтувати волонтерські машини, відправлені на фронт. Адже їх досі не можуть поставити на облік міністерства, відповідно, держава не дає грошей на їхнє обслуговування.
«І просто навіть не обговорюємо, що це дитячі листи, малюнки, якісь «поробки» для хлопців – це дуже зігріває душу і підтримує хлопців», – резюмує вона.
«За найменшим дріб’язком ми звертались до Олени, вона ніколи нам не казала «ні»
Вадим Свириденко потрапив під третю хвилю мобілізації. Каже, тоді ситуація із забезпеченням була кращою, аніж на перших двох хвилях, утім, волонтери все-одно мали багато роботи. Свириденко був санітарним інструктором медичної роти. А минулого тижня президент Петро Порошенко призначив його уповноваженим із питань реабілітації поранених учасників АТО.
У боях під Дебальцевим Свириденко втратив кисті рук та стопи ніг. Він тривалий час лікувався в опіковому центрі, де познайомився із багатьма людьми, які були готові допомагати.
«Наприклад, там Олена Єгорова забезпечувала нас усім можливим, щоб надати не тільки медичну допомогу, а і моральну. Це і подарунки на день народження, організовували пікніки для поранених. І вона також вела забезпечення медикаментів на передову. За найменшим дріб’язком ми звертались до Олени, вона ніколи нам не казала «ні». Хоч у неї є сім’я – вона завжди залишалась, допомагала. Я зараз із нею спілкуюся, приїздив в опіковий центр, тримаємо зв’язок», – розповідає він.
Я не хочу у політику – Дейнега
Є в Україні волонтерські рухи, які з невеликої ініціативи переросли вже в ефективні і впливові благодійні проекти. Зокрема, «Повернись живим». Цей фонд вже оснастив підрозділи АТО на суму понад 51 мільйон гривень. Засновник фонду Віталій Дейнега упевнений, що він ефективніший саме як волонтер, і йому нічого робити на державній службі чи в політиці. За його словами, волонтерство давно стало політикою саме по собі.
«Наприклад, рік тому, ми дуже вплинули на ситуацію навколо Сил спеціальних операцій, коли боролися за Сергія Кривоноса, і коли боролися на нову концепцію Сил спеціальних операцій. Півроку тому завдяки згуртованим силам волонтерів був відправлений у відставку командувач флоту – Віталій Гайдук. Тобто ми впливаємо на речі, іноді більші, ніж ті, на які впливають народні депутати», – зауважив волонтер.
Коли ж волонтери йдуть у Верховну Раду або якість вагомі посади – вони стикаються з двома проблемами, каже Дейнега. По-перше, їм дають крісло, але не дають достатніх повноважень для реальних змін і реформ. Відповідно, вони нічого не можуть зробити і втрачають підтримку людей.
«З іншого боку, потрібно розуміти: гарний чоловік – це не професія. І стати якісним бюрократом… А подобається це чи ні – коли ти йдеш на держслужбу, ти маєш бути бюрократом, ти маєш розуміти усі ці запити, папірці, усю цю історію. І стати за короткий час якісним бюрократом фактично неможливо», – додає він.
Якщо волонтери стануть політиками, їх оцінюватимуть за результатами роботи – соціолог
Саме волонтери – у лідерах за рівнем довіри українців. Сажімо, за даними Центру політичних досліджень Разумкова, 65,5% респондентів довіряють волонтерам. Для порівняння, судам довіряють лише 10,5% українців. Дослідження проводилось у листопаді.
Андрій Биченко, директор соціологічної служби Центру Разумкова, зазначає, що якщо волонтер вирішить податись у політику, суспільство робитиме висновки про його роботу за успіхами на посаді. І рівень політичного розчарування чинною владою настільки високий, що навіть попередній досвід успішного волонтерства не дасть людині політичний імунітет, говорить Биченко.
«Статус, що от був волонтером, єдине, до чого він може призвести – до позитивних очікувань спочатку. Якщо ці люди стануть політиками, їх оцінюватимуть за результатами роботи в політиці», – каже він.
Генеральна Асамблея ООН у 1985 році у спеціальній резолюції запропонувала урядам відзначати 5 грудня як «Міжнародний день волонтерів в ім’я економічного і соціального розвитку», закликавши їх спонукати інших людей ставати волонтерами.
