Бойовик угруповання «ЛНР» з Бобруйська, 43-річний командир взводу розвідки Сергій Бондар розповів Білоруській редакції Радіо Свобода, як ставляться до нього білоруські спецслужби і чому він вільно приїжджає в Білорусь, незважаючи на погрози Олександра Лукашенка переслідувати учасників бойових дій на Донбасі, незалежно від того, за кого вони воюють.
Радіо Свобода знайшло сторінку Сергія Бондаря в соціальних мережах – там було багато фотографій з Донбасу. У вересні Бондар підтвердив в листуванні, що він – бойовик угруповання «ЛНР», яке в Україні визнане терористичним, і на той час перебував на Донбасі. Через два місяці Бондар сам вийшов на зв'язок – написав, що має приїхати в Білорусь на тиждень у відпустку і готовий дати інтерв'ю. Зустріч відбулася у кафе на бобруйському автовокзалі.
Це не перший приїзд бойовика «ЛНР» в Білорусь. Минулого разу, в серпні 2016- го, він навіть приїжджав на батьківщину відновлювати паспорт, який випадково втратив в Москві. Документи Бондаря, як можна зрозуміти з його розповіді, російські правоохоронці передали своїм білоруським колегам, які, в свою чергу, знали, чим займається уродженець Бобруйська на Донбасі.
– Мене в серпні і КДБ допитувало, і МВС, – каже Бондар. – В основному їх цікавило – за гроші я воюю чи не за гроші. Я кажу: ні, що ви, я за ідею. Запитували, чи брав участь в контактному бою, вбивав. Я дивлюся на нього і думаю: ну ти що, дурень? Я ж – командир розвідувального взводу!
– Ви чули, що Олександр Лукашенко обіцяв розібратися з білорусами, які воювали на Донбасі? Не боялися, що Вас відразу і заарештують?
Самі КДБшники, швидше, з симпатією ставляться до нас
– Ні, не боявся. Я ж знаю, що воюю за справедливість. Я питав КДБшника: як же так, Олександр Григорович теж проти фашизму. А вони – ну так ми ж тебе не садимо. Ми тебе допитали – і їдь куди хочеш. Самі КДБшники, швидше, з симпатією ставляться до нас. Мені говорили: ну ти ж все одно туди поїдеш. Ну так, кажу, поїду. Тільки, кажуть, в Україну не треба їхати (мається на увазі неокуповану територію України – ред.) – тобі туди в'їзд закритий точно.
– А Ви чули, щоб у когось з бойовиків були в Білорусі проблеми з правоохоронними органами?
Не чув, щоб когось із наших посадили
– Я не чув, щоб когось із наших посадили. Ну, деякі починають казки складати – ось, КДБшники мене постійно пасуть, пресують. Той же Ігор Котик говорив мені щось таке (він зараз, до речі, теж в Білорусі). Я кажу: так, заспокойся. Ну ось, допитали мене – і я поїхав назад. Нічого ж не сталося. Ну, з обшуком... але навіть не стільки там шукали, скільки допитували.
– Тобто Ви вважаєте, що влада в Білорусі підтримує бойовиків?
Приязно ставляться в цілому. А ось тих, що з протилежного боку, я так розумію, відразу садять
– Ну, так. Навіть в міліції помітне ставлення – приязно ставляться в цілому. А ось тих, що з протилежного боку, я так розумію, відразу садять.
Коли на Донбасі почалася війна, Сергій Бондар працював в Росії в службі безпеки мережі магазинів. Заробляв, стверджує, добре – 45-50 тисяч рублів (за курсом на початок 2014 року – це більш ніж тисяча доларів). Однак репортажі російського телебачення про події в Україні так вразили Бондаря, що в червні 2014 року він вирішив поїхати на Донбас воювати проти «фашистів».
До Луганська Бондар добирався через Харківську область автостопом під легендою – нібито він – далекобійник, у якого в Луганську залишилася розбита фура. Легенда вийшла переконлива: і прикордонники на пункті пропуску «Бачівськ», і українські добровольці на блокпостах поблизу Луганська повірили майбутньому бойовику «ЛНР».
Спочатку в угрупованні бойовиків «ЛНР» Бондар потрапив в батальйон «Зоря», отримавши під своє керівництво взвод розвідки. Там він майже відразу зіткнувся з тим, що самі сепаратисти беруть участь в обстрілі Луганська:
«Просто на наших очах з «зеленки» (на військовому жаргоні – лісиста місцевість, густі зарості – ред.) йдуть два постріли з міномета. Я з групою якраз був поруч, і ми стали прочісувати «зеленку». Двоє мінометників якраз виходять на нас. Вони тікати – ми стріляємо з усіх стволів. Тут мені дзвінок. Дзвонить особисто Ігор Плотницький – він тоді був «міністром оборони». Запитує: ви тепер де? Кажу: накриваємо мінометників в «зеленці». А він наказує: терміново йдіть, терміново на базу. Я кажу: та ви чого? Ми ось-ось їх візьмемо! А він кричить: це наказ, повертайтеся! Ми приїжджаємо на базу, Плотницький шикує наш взвод і починає кричати: на біса мені такий командир, здати зброю! Я віддаю пістолет, автомат... Я взагалі не розумію, в чому справа, взвод теж нічого не розуміє».
«Вже до того була підозра, що мінометники – це люди Плотницького, – продовжує Бондар. – Це потрібно було, щоб посіяти паніку. Мінометники всі були колишні міліціонери з Луганська. Їх спеціально навчали мінометній справі, а місто вони знали як свої п'ять пальців. Навіть бабуся до нас якось приходила і розповідала: вони просто біля пожежної частини тачку викочують, стріляють два рази з міномета і йдуть».
Після випадку в «зеленці» Бондар перейшов в так звану «групу швидкого реагування» «Бетмен», яку очолював колишній український міліціонер Олександр Бєднов (позивний «Бетмен»). Там він отримав нові докази того, що до обстрілу Луганська мають стосунок ватажки «ЛНР»:
– Одного разу взяв одного коректувальника особисто. Ми його забрали, закинули в «підвал», я написав «рапорт». Через три дні мені кажуть, що приїхали люди Плотницького і його забрали – він вже ходить, гуляє у Луганську. Я йду до Бєднова, розповідаю все – а він тільки рукою махнув.
Бєднов навіть встиг побути «міністром оборони» «ЛНР», але 1 січня 2015 року колона цього «польового командира» потрапила в засідку і була знищена. «Генпрокуратура» «ЛНР» заявила, що «правоохоронці» сепаратистів намагалися затримати Бєднова, але той чинив опір. «Польового командира» звинуватили у викраденнях, тортурах і грабунку мирних жителів.
Хочеш ти створити підрозділ – береш і створюєш. Захотілося тобі – пішов «віджимати» квартири, машини, гроші. Була «камера смертників». Цього приховувати не буду. Але хто там сидів? Коректувальники, «укропи» – ну, ті, які дійсно «шкодили»
Сергій Бондар стверджує, що справа була зовсім не в грабунках і викраденнях: «У 2014 році було дуже багато підрозділів самостійних. Ну ось, наприклад, хочеш ти створити підрозділ – береш і створюєш. Захотілося тобі – пішов «віджимати» квартири, машини, гроші. Та й в «Бетмена» були такі випадки… Так, земельна ділянка (місце, де тримали і катували арештованих – ред.) була. Була «камера смертників». Цього приховувати не буду. Але хто там сидів? Коректувальники, «укропи» – ну, ті, які дійсно «шкодили».
«Бетмена» прибрав Плотницький. Працювали «ПВКшники», «вагнерівці». Ми тоді такі злі на них були. Не дай Боже, нам би трапився тоді хоч один «вагнерівець» – живий би, напевно, не пішов», – каже Бондар.
Незабаром після ліквідації Бєднова Сергій Бондар перейшов в 11-й «козачий батальйон», командиром якого був «Чечня».
Зараз уродженець Бобруйська «служить» в Первомайську. «Звання» Сергія Бондаря в «ЛНР» – «прапорщик», отримує він 25 тисяч російських рублів на місяць. Під його командуванням – група розвідки бойовиків із 14 осіб.
– Коли все це почалося в Україні, я постійно дивився новини. Але ж нещодавно з Дагестану приїхав. Дружина мені каже: слухай, ти знову на війну хочеш? Каже: я тебе два роки з Дагестану очікувала, більше чекати не буду.
– А що Ви робили в Дагестані?
– Бігав по горах, ловив «ваххабітів». У 2011-2013-му. За Росію. До цього в Чечні був. Але давай про оминем...
Сергій Бондар вперше під час бесіди просить кореспондента Радіо Свобода виключити диктофон. Деталі свого перебування в Дагестані і Чечні він розповідати відмовляється – інформація, каже, закрита. Але дещо неофіційно розповісти все-таки погоджується.
У 1991-1993 роках Сергій Бондар служив в білоруській армії – спочатку під Слуцьком, потім в спецназі в Мар'їній Гірці. Після демобілізації півтора року відслужив в бобруйській міліції – в патрульно-постовій службі. Потім працював водієм, перебивався тимчасовими заробітками.
З початком Другої чеченської війни друг запропонував Бондарю поїхати на війну – і той погодився.
– У Вас же білоруський паспорт. Як же Ви могли в російську армію потрапити?
– Ну, по суті, це найманство.
Безпосередньо в російській армії Бондар пробув лише кілька місяців, після чого, за його власним висловом, «пішов під ГРУ». З ГРУшниками він нібито служив і в Дагестані – боровся з так званим «ваххабітським підпіллям».
Бондар каже, що спочатку влітку 2014-го була можливість поїхати на Донбас саме по лінії ГРУ. Пропонувалися, стверджує він, хороші гроші. «Але я не хотів зв'язуватися з «конторою», – говорить він.
Сергій Бондар каже, що в «ЛНР» бойовиків родом з Донбасу меншість. При цьому нерідко йшли в «ополчення» люди з кримінальним минулим.
У мене у взводі був росіянин – людина 20 років відсиділа. Так, каже, я – бомж в Росії. Мені нікуди дітися. Але сюди я прийшов воювати
– А що з судимого можна взяти? Ось у мене у взводі був росіянин – людина 20 років відсиділа. Він каже: я прийшов відстоювати цю землю, а те, що було раніше, це було раніше. Так, каже, я – бомж в Росії. Мені нікуди дітися. Але сюди я прийшов воювати. До речі, відмінний снайпер був. Але потім сильно запив, і його вигнали з підрозділу, він виїхав до Росії.
– А кого більше серед бойовиків – місцевих чи приїжджих?
Більше приїжджих. У 2014 році особливо
– Більше приїжджих. У 2014 році особливо.
– А що за люди зазвичай їхали воювати в «ополчення» з Росії?
У більшості випадків – колишні військові. Або Чечню пройшли, або хоча б просто строкову службу. Були такі, які ховалися від міліції. Він тут «служить» – а в Росії він в розшуку. За одним, пам'ятаю, ФСБшники приїхали – просто на позиції приїхали, закрутили руки і повезли
– У більшості випадків – колишні військові. Або Чечню пройшли, або хоча б просто строкову службу. Були такі, які ховалися від міліції. Він тут «служить» – а в Росії він в розшуку. За одним, пам'ятаю, ФСБшники приїхали – просто на позиції приїхали, закрутили руки і повезли. Вбивство на ньому висіло.
– Російська армія на Донбасі є?
– Ні. Немає і не було.
Після цих слів Бондар робить жест, щоб кореспондент Радіо Свобода вимкнув диктофон. Переконавшись, що запис не йде, бойовик починає говорити зовсім інше:
Хто допоміг відстояти Луганськ в 2014 році? Російська армія. Зайшли «Гради», «Смерчі», навіть «Точки-У»... І вони навіть не знали, що кордон перетнули – їм говорили, що вони йдуть на навчання
«Хто допоміг відстояти Луганськ в 2014 році? Російська армія. Зайшли «Гради», «Смерчі», навіть «Точки-У»... І вони навіть не знали, що кордон перетнули – їм говорили, що вони йдуть на навчання. Так ось, вони зайшли, відстрілялися –відстрілялися, треба сказати, на п'ять. Там взагалі нічого не залишилося».
Тепер, каже, російської армії на Донбасі немає, зате є «відрядники» – кадрові російські офіцери, яких тимчасово відправляють в «ЛНР» та «ДНР» у «відрядження».
– І чого хочуть жителі Донбасу?
Найбільша зарплата – у нас, «військових». Тому цивільні хочуть, щоб швидше все закінчилося. Є й ті, хто хоче, щоб Україна повернулася
– Ну, як чого. Зарплат як таких там немає – люди живуть на 1,5 тисячі рублів на місяць. А хтось взагалі тисячу отримує. Це жах. Найбільша зарплата – у нас, «військових». Тому цивільні хочуть, щоб швидше все закінчилося. Є й ті, хто хоче, щоб Україна повернулася. Але здебільшого хочуть до «складу» Росії. Білорусь, вважаю, теж повинна об'єднатися з Росією. Щоб тут рубль російський був, щоб одна держава була. Нехай тут буде губернатор – цілком нормально було б. Одна країна все-таки. Допомога б йшла.
– Якщо в Білорусі відбудеться Майдан, Ви приїдете воювати проти нього?
– Звичайно. Якщо вже я туди поїхав, то за свою землю тим більше поїду.
– Вам не спадало на думку, що ось таке лояльне, як Ви самі говорили, ставлення білоруських силовиків пов'язане з тим, що на білорусів-«ополченців» тут розраховують – в разі Майдану ви можете знадобитися?
– Так, така думка була. У Мар'їній Гірці у мене був знайомий командир (він зараз на пенсію пішов). Я з ним в серпні бачився. Він каже: в разі чого, в разі якогось шухеру ви будете незамінні. Мовляв, це ми тут просиділи в тилу, а у вас є досвід війни. Я кажу: все ясно, звичайно, але чи дадуть мені тут автомат? Каже: звичайно, дадуть.
Оригінал матеріалу на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
