Відзначення третьої річниці початку Революції гідності в Києві завершилось демонстрацією активістів і розгромом відділення російського «Сбербанку» та пошкодженням «електроніки та конструкції, які були ззовні будинку», де розташований «офіс» проросійського політика Віктора Медведчука в центрі української столиці в понеділок увечері, 21 листопада. Відеокадри із трощенням меблів в офісах та підпалом, що їх здійснили кілька десятків молодих людей, були широко показані у засобах масової інформації. Однак, чи є це свідченням, що крайні праві сили є впливовими в Україні? Чи справді радикалізм в Україні на хвилі популярності?
Час від часу в публікаціях про Україну в міжнародній пресі з’являються нотки про завеликий вплив в Україні крайніх правих сил. Чи про колишній батальйон «Азов», чи про смолоскипні марші, чи призначення на деякі посади людей з крайніми політичними поглядами… Тепер от світ облетіли кадри трощення відділення «Сбербанку Росії» та «офісу» проросійського політика Віктора Медведчука в центрі Києва. В організації «Український вибір» повідомили Радіо Свобода, що офіс Віктора Медведчука внаслідок нападів групи людей 21 листопада пошкоджений не був. «У нас стоять залізні двері, тож нападники не змогли вдертися до приміщення. Вони потрощили електроніку та конструкції, які були ззовні будинку. Намагаючись отримати доступ до офісу через інші приміщення, вони підпалили салон краси», – повідомив керівник прес-служби організації «Український вибір» Олег Бабанін.
Відтак, у когось може з’явитися спокуса вважати, що в Україні крайні сили надто впливові і голосні. Голосні – чи радше галасливі – може й так, але як каже політолог Євген Магда, не існує в Україні політичного засилля радикальних сил.
«Я думаю, що в такий спосіб окремі європейські політики намагаються перекласти ситуацію з хворої голови на здорову. Тобто, вони намагаються транслювати ті тенденції, які спостерігаються в їхніх країнах, на Україну. І немає нічого дивного, що вони не знаходять об’єктивного підтвердження своїм словам.
Крайні праві в Україні не є потужнимиЄвген Магда
За великим рахунком крайні праві в Україні не є потужними і, власне, на сьогоднішній момент, за всіма соціологічними показниками, в кращому випадку балансують на рівні соціологічної похибки. Тому говорити про зміну їхнього впливу, очевидно, можна буде за якихось загальнонаціональних виборів, яких все ж таки найближчим часом не очікують», – каже Магда в інтерв’ю Радіо Свобода.
Експерт з Ізраїлю В’ячеслав Ліхачов, який досліджує крайні політичні рухи в Україні, Росії та інших пострадянських країнах, теж вважає, що крайні праві в Україні сьогодні не є впливовими.
«Я, власне, не вважаю, що крайні праві сьогодні в Україні є реальною впливовою силою. Хоча треба розрізняти ультраправих як артикульовану і, власне, самостійну політичну силу та носіїв ультраправих поглядів та вихідців з ультраправих організацій, які займають декілька важливих посад в сучасній Україні. Але якщо брати в цілому популярність, представництво у Верховній Раді та інших органах – тобто параметри, за якими можна виміряти популярність ультраправих як політичної сили, – то сьогодні вони не є скільки-небудь значною, реально впливовою політичною групою», – каже Ліхачов в інтерв’ю Радіо Свобода.
За словами дослідника, серед суперечливих призначень – виконувач обов’язків голови Національної поліції України Вадим Троян, який в минулому був активістом однієї з радикальних організацій. Але водночас, каже Ліхачов, «якщо порівняти представництво у Верховній Раді Всеукраїнського об’єднання «Свобода» та інших крайніх правих сил в 2014-2015 роках, то нині це в кілька разів менше».
«Тому я не вважаю, що ультраправі сьогодні в Україні є потужною впливовою силою», – ще раз наголошує експерт.
А американський аналітик з «Атлантичної ради» у Вашингтоні Аліна Полякова в інтерв’ю Радіо Свобода каже, що питання «засилля радикалів та екстремістів в Україні» штучно педалюється російською пропагандою.
«Щодо питання крайнього націоналізму, то Україна не є тією країною, в якій я б про це хвилювалася. І більше б про те хвилювалася в західних країнах, аніж в Україні.
Після Майдану усі крайні націоналістичні групи використовуються з дуже стратегічною метою російськими засобами масової інформації у намаганні подати українську революцію як «фашистський переворот». Це брехняАліна Полякова
Після Майдану усі ці крайні націоналістичні групи використовуються з дуже стратегічною метою російськими засобами масової інформації у намаганні подати українську революцію як «фашистський переворот» чи щось такого зразка. Ми знаємо, що це абсолютна неправда, ми знаємо що це брехня», – каже Полякова.
«Але ця ідея все ще літає в повітрі, і коли ми маємо якусь подію на кшталт формування батальйоном «Азов» своєї партії, що, на мою думку, є не надто важливою подією, але це стає предметом російських маніпуляції, помножується дезінформаційною машиною Росії і вкидається в мейнстрімну дискусію як таке, чим всі мають перейматися. Було б мудро, якби європейські лідери справді глянули, що відбувається всередині України перед тим, як робити заяви подібного ґатунку», – додає американський експерт.
Резолюція в ООН
Раніше цього місяця Третій комітет Генеральної Асамблеї ООН ухвалив резолюцію про «боротьбу з героїзацією нацизму, неонацизмом та іншими видами практики, які сприяють ескалації расизму, расової дискримінації, ксенофобії та нетерпимості».
Цей документ традиційно подається Росією і нині за нього проголосувала 131 країна, а Україна – разом зі США та низкою інших держав – була проти.
Це дало привід Віктору Медведчуку виступити з критикою позиції офіційного Києва.
«Парадокси демократії по-українськи: офіційний Київ, який на словах засуджує будь-які прояви нацизму та нетерпимості, не підтримав резолюцію, яка визнає, що всі держави мають заборонити будь-яке «вшанування нацистського режиму, його союзників та пов’язаних з ним організацій, чи офіційно, чи неофіційно», – написав Віктор Медведчук.
«Голосування в ООН – це зрада тих принципів та ідей, яких дотримувались учасники антигітлерівської коаліції… Влада, яка відверто підігрує радикалам, аби використати їх в боротьбі з політичними опонентами та інакодумцями, з усією очевидністю продемонструвала своїм громадянам і світовій спільноті, що не має наміру боротися з неонацизмом, расовою дискримінацією, ксенофобією та пов’язаною з ними нетерпимістю», – додав Медведчук, обурюючись також хвилею знесення пам’ятників радянської доби в рамках процесу декомунізації в Україні.
Експерт з Ізраїлю В’ячеслав Ліхачов каже, що не все так однозначно з традиційною резолюцією в ООН, яку Росія системно подає з часів Помаранчевої революції, шельмуючи водночас владу в Києві як «фашистську» – з перервою на президенство Віктора Януковича, така пропагандистська лінія Кремля знову відновилась після перемоги другого Майдану.
Ще з часів Ющенка як Україна, так і США завжди голосують проти. Країни, які голосують за, вони й гадки не мають, що саме мається на увазі КремлемВ'ячеслав Ліхачов
«Ще з часів Ющенка як Україна, так і США завжди голосують проти. І тут, по-перше, недовіра до інтенцій Кремля, по-друге, зрозуміла претензія до формулювань резолюції, бо ніхто не сперечається з тим, що якось треба засуджувати прояви нацизму. Але там також обов’язково йдеться щодо героїзації посібників фашизму і все таке інше. І що під цим мається на увазі в резолюції, яку пишуть у Москві, і з таким формулюванням і в Україні, і в цілому в західному світі, який на цьому трохи знається, не дуже готові підписатися. Як правило, країни, які голосують за, вони й гадки не мають, що саме мається на увазі Кремлем», – пояснює Ліхачов в інтерв’ю.
Політолог Євген Магда каже, що йому важко пояснити причини американського голосування, а причини українського для нього очевидні: «Як може Україна голосувати в умовах «гібридної війни», яку веде Росія проти України? Я не бачу таких можливостей».
Щодо глорифікації Сталіна та сталінізму у нинішній Росії, а також інформації в міжнародних ЗМІ про надання підтримки крайнім правим силам в країнах ЄС з боку Кремля, то Євген Магда каже, що в нинішньої Росії – «роздвоєння підходу».
«Спостерігається певне розшарування свідомості на, скажемо так, для внутрішнього використання і зовнішнього. Тобто, показувати так званих «українських нацистів» і при цьому пригрівати власних, доморощених нацистів – це для російської влади нормально. Я думаю, що російська влада достатньо інтенсивно грає в так званий режим «фортеці в облозі», усвідомлюючи, що це дозволить їй грати зі своїми громадянами в достатньо потужну консолідацію навколо правлячої влади і мінімізувати можливості протесту», – додає експерт.
