Євросоюз зараз потребує допомоги й підтримки від України – українська активістка

Брюссель – Саме 21 листопада три роки тому українці під європейськими та національними прапорами розпочали Революцію гідності, яка увінчалася перемогою, за неї довелося сплатити дорогу ціну. Енергія Майдану виплеснулася тоді далеко за межі столиці й України. Однак нині запал українців, їхні сподівання нарешті прорватися до Євросоюзу поступово згасають. Що негативно впливає на єврооптимізм українських громадян? Чому об’єднана Європа вже не виглядає такою жаданою й привабливою серед пересічних українців?

Українці – одні з найпалкіших проєвропейців на континенті, так під час останніх відвідин Брюсселя переконував нідерландську пресу в необхідності ратифікувати Угоду про асоціацію Президент Петро Порошенко.

«Гадаю, що (ратифікація угоди) вкрай важлива для Нідерландів, Євросоюзу та України, – заявив він. – Адже, якщо ви хочете знати, Україна наразі – одна з найоптимістичніших щодо Євросоюзу націй на Європейському континенті».

​

Чи переконав Порошенко Захід, вкотре повторюючи цей факт, невідомо. Однак, спостереження за тенденціями, скажімо, у балканських державах, які офіційно є кандидатами на приєднання до ЄС, свідчать: проблеми, пов’язані з міграцією, розбіжностями навколо міжнародних торговельних угод чи сповзання деяких європейських столиць у бік націоналізму й авторитаризму, – все це разом відвертає сербів, албанців чи македонців від Євросоюзу. До того ж, процес приєднання нових держав до європейського блоку офіційно зупинений на невизначений час, а мігрантська криза, так би мовити, «забила останнього цвяха у труну подальшого розширення ЄС».

Єврокомісар із політики сусідства та переговорів щодо розширення Йоганнес Ган в одному з інтерв’ю Радіо Свобода зазначив, що «нинішня криза біженців виявила культурні розбіжності між державами ЄС. І цим ми мусимо зайнятися, адже співдружність побудована на солідарності, тож нам слід співпрацювати й не відмежовуватися одне від одного».

«Можливо, у майбутньому кордони зникнуть, але для цього кожен повинен робити свій внесок. Тільки тоді ми можемо вдатися до наступного кроку – подальшого розширення. Але це вже інше… І я не бачу для цього належного контексту», – заявив він.

Рішення ЄС: «надто мало й надто пізно»

Вочевидь, «відсутність контексту» для зближення ЄС та країн-сусідів відчувають і в Україні, де розвіюються ілюзії швидкого вступу до співдружності. Втім, у цьому сенсі є й інші малопривабливі сторони європейської політики, на які вказує колишній голова Європейської ради, екс-прем’єр-міністр Бельгії Герман Ван Ромпей.

«У Євросоюзі ми часто ухвалюємо рішення лише тоді, коли опиняємося припертими до стіни, коли настає межа, так би мовити, «з ножем біля горла». Проте однієї лише риторики недостатньо. Ми повинні довести громадянам, що ЄС і його держави-члени таки в змозі здійснити певні рішучі кроки. А зазвичай робимо надто мало і надто пізно, тим часом, як люди чекають і заслуговують кращої відповіді на свої вимоги до процвітання, зайнятості чи захисту від агресії», – заявив Ван Ромпей в інтерв’ю економічному виданню L’Echo.

Врешті-решт, європейцям слід нарешті визначитися, зазначив колишній голова Європейської ради, нещодавно виступаючи у Європейському політичному центрі.

«Якого суспільства ми прагнемо? Відкритого для світу, для глобалізації, відкритого до процвітання, інших культур, мов? А чи, може, хочемо перетворитися на закрите суспільство, з протекціонізмом, націоналізмом, замкнутися у собі та з манією безпеки? Це фундаментальний вибір», – переконує Ван Ромпей.

Вибір, який зробити пересічному європейцеві стає дедалі складніше, зокрема через страх перед тероризмом і мігрантами й під тиском політиків-радикалів та популістів на кшталт французької Марін Ле Пен чи, скажімо, нідерландця-ксенофоба Ґерта Вілдерса, популярність яких у обох державах зростає.

Що вдарило по українських надіях?

Вказуючи на той факт, що по надіях українців дуже вдарив сумнозвісний нідерландський референдум, аналітик з французького Інституту Томаса Мора Жан-Сильвестр Монґреньє каже:проблема у труднощах переконати європейську громадську думку, що слід продовжувати колишню динаміку розширення ЄС.

«Проблема не в Україні, а в падінні ілюзій та євроскептиках всередині ЄС, котрі відкидають європейський проект, – каже експерт. – Тут ширяться різні форми націоналізму й популізму, що призводить до чогось на кшталт «утоми» від розширення та від самого Євросоюзу. Звісно, що це впливає й на держави, які розташовані по-сусідству».

Заклик до того, аби утримати від «падіння» євроентузіазм українців, що є, так би мовити, чи не останньою «твердинею проєвропейськости» на континенті, чуємо із уст українських активістів, зокрема, Анни Яворської, яка у Бельгії представляє неурядову організацію «Global Ukraine». Вона звертає увагу на «російський фактор» у європейсько-українських відносинах, де через інформаційну війну робляться спроби посварити Київ та Брюссель. З іншого боку, Україна надто довго зволікала із проведенням реформ, зокрема щодо «безвізу», – каже Яворська.

«Ще рік тому в нас був чудовий шанс, але за цей час ускладнилася криза біженців у ЄС, відбувся нідерландський референдум, посилилися воєнні дії в Сирії та їхня російська підтримка, а нині на співдружність та цілий світ ще й звалилися результати американських виборів», – каже вона.

На думку української активістки, «очевидно, що конфлікт (на сході України) затягнувся і це впливає на наміри та настрої вдома. Але українці повинні розуміти, що об’єднана Європа сама зараз переживає страшну кризу. Щоб відновити довіру й надію українців, вона повинна без зволікань надати безвізовий режим».

«Україна, хоч і затягувала й намагалася маніпулювати вимогами, що стояли перед нею, але цих вимог вона досягла. Зараз черга за ЄС надати Україні право їздити й спілкуватися з європейцями без ускладнень», – каже українська активістка.

Наскільки «занепокоєний» Євросоюз?

Марія Левицька професор польського університету Миколи Коперника в Торуні, два роки тому була серед представників світової академічної спільноти, що виступила проти насильства на Євромайдані. «Допоможімо українцям побудувати нову Україну – і тоді вони, безумовно, допоможуть нам побудувати нову Європу і справедливіший світ»,– закликали тоді науковці, викладачі й професори з різних кінців світу. Але й нині пані Левицька залишається палким прихильником України, тому щиро радить рішуче реформуватися й зміцнюватися, бо очевидно, що слабка держава-сусід європейців мало цікавить. Отож Європейський Союз обмежується тільки риторичними «занепокоєннями», гірко всміхається польський професор.

«Так, Євросоюз лише те й каже, що «занепокоєний»... Це – вияв його найбільшої участі в долі України. Втім, і тут є проблеми: «Брекзит», наближаються вибори в Німеччині та Франції, де може прийти до влади Ле Пен, яка хоче виходу з ЄС. У голові Євросоюзу й Польща з її все більш авторитарним режимом, проблеми з Угорщиною, з біженцями. Натомість, слід було б підтримувати ентузіазм українців щодо Європи, показати, що це має сенс, а не займатися тільки собою. На жаль, наразі клімат тут не сприяє українцям, тому й в Україні панує розчарування», – зазначає Марія Левицька.

Тим часом, усвідомлення того, що під європейськими прапорами за європейські ідеї на Майдані рівно три роки тому страждали й гинули люди, хоч і залишається, однак про це в Брюсселі згадують усе рідше. Втім, не опускати руки й не розчаровуватися в інертності й слабкості Євросоюзу закликає українців активістка з Брюсселя Анна Яворська.

«З українського боку було б неправильно зараз сказати: можливо, нам ця Європа не дуже й потрібна, бо сам Євросоюз зараз потребує нашої допомоги й підтримки. Не секрет, що багато європейських парламентарів і політиків надихалися Україною, ставили її в приклад. Ця енергія Майдану їх заряджає й досі. Ми повинні розуміти, що ми в одному човні й не можна вимагати одне від одного занадто багато. Але лише разом і в єдності ми вистоїмо», – переконана українська активістка в Бельгії.