23 листопада тут повинна стояти черга з охочих потрапити по той бік лінії розмежування. Пункт пропуску «Золоте» – єдиний автомобільний у Луганській області – повинен нарешті запрацювати. На цьому наполягали представники ОБСЄ і українська сторона на останній зустрічі в Мінську. Якщо це трапиться, ті, хто їдуть до Стаханова, Первомайська, Алчевська або Луганська, зітхнуть з полегшенням. Зараз ці люди змушені їхати через Майорськ у Донецькій області. Попередні спроби запустити роботу КПП виявилися провальними. Хто заважає і головне – навіщо?
«Була б моя воля я б взагалі туди не їздив», – кидає мимохідь Дмитро, переселенець із Луганська. Він живе в Києві і зараз збирається їхати до рідних. Мінімум речей. Багато сумок – втрата часу під час огляду на КПП.
«Усі мої родичі залишилися там. Я дуже довго їх не бачу, бабуся практично не встає», – говорить Дмитро.
Цей ритуал – перетин лінії розмежування – він дозволяє собі двічі на рік. Здебільшого це дорого і довго. Поїздка в Луганськ – як політ через Атлантику. А вибереш хибний маршрут – так ще довше.
«Мало пропускних пунктів, це основний момент. Іноді доводиться їздити через Росію – це жахливо незручно», – скаржиться Дмитро.
Як не крути – на дорогу мінімум доба. Можна і «на доріжку» не присідати. Не допоможе.
«Ось, власне кажучи, і Майорськ. Попереду мене чекає піша прогулянка до КПВВ...» – зітхає Дмитро.
Свої враження від нелегкої подорожі Дмитро вирішив знімати на телефон. У нього немає машини, а значить йому не доведеться стояти в автомобільній черзі.
«Дуже холодно тут ночувати»
О шостій ранку пункт пропуску «Майорськ» – як кадри з фільму-катастрофи. У ранковому тумані безладно припарковані авто. У них законсервовані холодом люди. Деякі сидять вже три доби. Правила цієї гри на виживання прості – не витримаєш, покинеш чергу – додому не потрапиш. Вибір завжди є.
Холодно. І снаряди літають, треба думати про життя людей. Діти, люди похилого віку
«Це нереально. Холодно. Вночі дуже холодно тут ночувати. І снаряди літають, треба думати про життя людей. Діти, люди похилого віку», – говорить Марина з Горлівки.
Вона ховає обличчя. Мовляв – частенько тут і може наговорити зайвого. А потім взагалі не пустять.
«Якість роботи військових залишає бажати кращого. За вчорашній день вони пропустили менше ста машин. Останні машини були запущені о 15:20 і потім півтори години до п’яти годин не проїхала жодна машина», – скаржиться Марина.
А ще «сусіди» проїзду не дають. На територію, підконтрольну угрупованню «ЛНР», вишикувалася половина черги. У Луганській області автомобільний пункт пропуску не працює.
«Вже рік обіцяють відкрити, не відкривають... Із того боку відкрили. А з боку нашого (окупованої частини – ред.) не пропустили. Сказали заміновано все», – говорить Євген із Луганська.
«Пункт пропуску «Золоте» – новісінький, з голочки»
«Ми готові в будь-який момент відкрити за рішенням штабу АТО», – підтверджує Юрій Давидок, комендант прикордонної оперативно-бойової комендатури «Лисичанськ».
Пункт пропуску «Золоте» – єдиний автомобільний у Луганській області. Новісінький, з голочки....
Протягом трьох тижнів побудували. Тут взагалі нічого не було – ліс був, посадка. І дорога вбитаЮрій Давидок
«Протягом трьох тижнів побудували. Тут взагалі нічого не було – ліс був, посадка. І дорога вбита», – розповідає він.
Тут все для людей і їхніх машин.
«Три вагончики. На кожен вагончик із двох сторін під’їжджають машини. Виходить 6 машин одночасно можуть оформлятися. Плюс одна смуга для гуманітарних вантажів», – пояснює Юрій Давидок.
А ще дитячі гойдалки. Щоправда, біля мінного поля. Золоте обіцяє колись пропускати по п’ять тисяч осіб і дві тисячі машин на добу.
«Ніколи!» – відрізає Едик із Катеринівки. Він відкрив багажник для огляду прикордонників: «Чому? Комусь так треба!»
Жителі Катеринівки та Золотого – єдині, кому зараз дозволяють їхати по цій дорозі. Їхні селища розташовані між пунктом пропуску і непідконтрольною територією. Так що, все одно – далеко не поїдуть. Хоч і хочеться.
«Там же всі родичі... Нас відокремили... У мене там близькі рідні. Ну як я їжджу – тільки через Майорськ. Це 40 кілометрів. Хоча тут 15 кілометрів», – каже Олександр із Катеринівки.
Він теж зупинився на прикордонний огляд.
«Ось так виглядає дорога з України в так звану «ДНР». Ви бачите машини. Вони призначені, щоб перевозити в різні боки тих, хто перейшов» – Дмитро продовжує знімати все, що відбувається на пункті пропуску «Майорськ».
КПП «Майорськ» неживим точно не назвеш. До моменту відкриття людей все більше. Головне питання – коли це саме відкриття?
«Годинник перевели. У нас сьома, а там восьма», – пояснює чоловік в черзі.
КП «Майорськ». «Бійцям безкоштовно»
Три доби на холоді в битві за місце в черзі. Зате каву дають. Хтось заповзятий організував на території КП «Майорськ» свій бізнес. На дерев’яному будиночку оголошення – «Бійцям безкоштовно».
«Важко так... А як морально… Цього ніхто не зрозуміє, хто це не робив», – скаржиться літня жінка років сімдесяти.
Вона йде з пішого переходу до нульового блокпосту. У нескінченних чергах люди втрачають не тільки здоров’я, а й людське обличчя. Тож для всіх відкриття ще одного пункту пропуску, в Золотому, без перебільшення – на вагу золота. Але майже рік дорожній коридор пустує.
«Звідки ж я знаю, милі, чому не пускають. Як тільки відкриють, дізнаємося», – кричить з машини дружина Олександра з Катеринівки, що в районі КПП «Золоте».
23 листопада пункт пропуску «Золоте» повинен нарешті запрацювати. Це ж питання великої мінської геополітики. Вже і дорогу з того боку розмінували. Спостерігачі ОБСЄ тепер їздять транзитом – вірна ознака, що все готово. Адже раніше місія працювала двома групами на підконтрольній Києву і окупованій території. А потім обмінювалися інформацією.
Ґрунтуючись на розмовах місцевих жителів, та сторона не готується до відкриттяЮрій Давидок
«Ґрунтуючись на розмовах місцевих жителів, та сторона не готується до відкриття», – констатує комендант прикордонної оперативно-бойової комендатури «Лисичанськ» Юрій Давидок.
Геополітиці заважає торгівля. Місцеві пояснюють, що на окупованій території просто бояться, що через новий коридор поїдуть українські товари. Нехай трохи, але якісніші, і частіше і. Ця версія здається неправдоподібною. Адже про пропуск людей домовляються на найвищому рівні. Але не дарма кажуть – просто бізнес... Нічого особистого.
«Не вірю я ні у що. Віра закінчилася. Зрозуміти і пробачити... Це – так», – закінчує свою непросту подорож до «нуля» літня жінка років сімдесяти.
