Непохитний: прем'єра фільму «Мустафа»

Інна Аннітова

«Насправді, Мустафа-ага дуже скромна людина ‒ це підтвердять усі, хто його знає. І ось він нам каже: «Про мене вже знятий серіал, про мене вже написані книги, може, не треба ще?». Ми його переконали тільки тим, що ми хочемо зняти фільм не просто про Джемілєва як політика, лідера кримських татар, а, зокрема, хочемо показати його особистість, внутрішній стан», ‒ каже продюсер фільму «Мустафа» Таміла Ташева, згадуючи першу зустріч із головним героєм майбутньої картини після того, як народилась ідея зняти фільм.

У день перед показом картини Мустафа Джемілєв побачив результат роботи й повідомив, що «задоволений і, незважаючи на деякі неточності, загальна канва вдалася ‒ режисер показав суть національного руху кримських татар».

Історію життя Мустафи Джемілєва глядач бачить очима безлічі людей: через їхні спогади, розповіді, враження, що стали стрижнем викладу. Глядач дізнається про Мустафу Джемілєва й має можливість проникнути в суть кримськотатарського руху: від днів депортації до повернення на батьківщину й нового вигнання періоду анексії Криму Росією.

«Моя функція була дуже простою ‒ потрібно було поставити доречні запитання людям, які були такими, як Мустафа, і залишаються такими. Вони разом із ним є героями цього фільму», ‒ каже Вахтанг Кіпіані, журналіст-інтерв'юер, який залишився за кадром.

Режисер картини Ахмед Сарихаліл зізнався, що на початку роботи, оцінивши масштаб героя кримських татар, не зовсім розумів, як укласти все життя Джемілєва у хронометраж кіно, показати значущість особистості й боротьбу народу за 60-90 хвилин. Тому вирішив почати з 1944 року: депортація кримських татар із півострова, дев'ятимісячного Мустафу везуть на руках із рідної землі ‒ він позбавлений дитячих спогадів.

«Ми хотіли розповісти про ці події ‒ депортацію кримських татар ‒ але немає ніяких (документальних, візуальних ‒ ред.) свідчень. Можливо, десь лежать, у якихось невідомих нам архівах. Одне фото гуляє інтернетом, але невідомо, чи дійсно це депортація кримських татар. Іншого способу не було, тільки використовувати образотворче мистецтво (в цій частині фільму глядач бачить ілюстрації, на них художник зобразив, як кримські татари залишили рідну землю ‒ ред.). Ще є такий момент: діти. Герої фільму, які розповідають про це, тоді були ще дітьми. І мені здавалося, що дуже доречно було показати той період ось так ‒ картинками, не так жорстко», ‒ пояснює режисер необхідність використання різних жанрів мистецтва в кіно.

Про свою юність, період становлення особистості та прийняття необхідності боротьби за повернення на батьківщину Джемілєв розповідає сам. Ахмед Сарихаліл каже, що з історією життя лідера кримських татар був знайомий із малих років, але ось зрозуміти його особистість, усвідомити той тиск, який відчував Джемілєв, лише частково вдалось у період життя у Криму, вже після російської анексії півострова.

«Після окупації я прожив в Криму недовго, але тоді мені стало зрозуміло, наскільки це непросто ‒ хоча б говорити в таких умовах. І коли я знову перечитував книги про нього, я зрозумів, який це величезний виклик», ‒ каже режисер про той момент, коли прийшло часткове усвідомлення тих умов, у яких жив Мустафа.

Про період ув'язнення й першого голодування Джемілєва в фільмі покликана розповісти інша людина ‒ актор Максим Пасічник. Дуже схожий зовні, але зовсім без акторського досвіду, за плечима лише театральний гурток. Введення такого персонажа Сарихаліл називає великим ризиком і, за його словами, не здивується, якщо професіонали почнуть лаяти за об'єднання в одному фільмі реального героя й актора, який зображує Мустафу в юності.

«При першому перегляді Мустафа з цікавістю спостерігав за грою Максима, ніяких не було зауважень. Мені здалося, що йому імпонує актор», ‒ каже продюсер картини Таміла Ташева.

За день до прем'єри Максим зізнається, що раніше з Мустафою знайомий не був, але, готуючись до ролі, ретельно вивчав особливості поведінки, звички героя й навіть змінив мову спілкування.

«Я дивився відео, намагався передати ходу й мовлення, але було складно переходити з української мови на російську, у мене постійно виривалися українські слова, і ми над цим працювали на репетиціях... Коли в тюрму до Мустафи прийшов брат, і там відбулася розмова ‒ найбільш складний фрагмент фільму для мене. Там трохи слів, але потрібно було постаратися передати емоції від зустрічі», ‒ згадує роботу Пасічник.

Перша зустріч Мустафи Джемілєва й Максима Пасічника відбулася на прем'єрі фільму з обіймами й майже по-сімейному.

Зображення подій 2014-2015 років у фільмі істотно відрізняється від попереднього матеріалу, тут режисер використав документальні хроніки, зібрані в журналістів, які висвітлювали події 1 травня 2015 року, коли Мустафу Джемілєва не пустили до окупованого Росією Криму.​

У фільмі «Мустафа» глядач бачить незвичне поєднання форм викладу: від інтерв'ю ‒ до ілюстрацій, від реального героя ‒ до актора, від документальних кадрів ‒ до постановочних, ігрових моментів.

«Якісь сцени ми переробляли, додавали художності. Наприклад, сцена з психіатром. Насправді там було двоє лікарів, які проводили цей допит чи огляд, як це назвати. Була жінка, яка ставила дуже неприємні запитання і провокувала Мустафу Джемілєва. А ми показали той момент, коли вона вийшла з кімнати, і він продовжив спілкуватися з одним психіатром. Була сцена, де Мустафа в камері спілкується з зеком. Її ми робили зі слів Мустафи-аги, і він говорив про те, що «я там йому ще один жест показав», ‒ розповідає Таміла Ташева.

За планом продюсера, найближчими місяцями фільм вирушить на кілька міжнародних фестивалів, зокрема й до Берліну. На великому екрані картину в Києві зможуть побачити найближчим часом тільки ті люди, які частково оплатили створення стрічки ‒ доброчинці проекту «Спільнокошт», що зібрали 150 тисяч гривень.

«Це невелика частка бюджету, який витрачений на фільм. Більшу частину ‒ 50 тисяч доларів ‒ надав американський інститут «Національний фонд демократії». Ми будемо й надалі працювати з посольствами й фондами, які могли б допомогти нам «покатати» фестивальними майданчиками цей фільм. Сподіваюся, вдасться і з державними органами попрацювати, з Держкіно, щоб представити фільм широко в кінотеатрах України», ‒ говорить Ташева.

До річниці депортації кримських татар ‒ 18 травня ‒ фільм планують показати на українському телебаченні. Також через супутникове телебачення картину зможуть побачити й у Криму ‒ сьогодні іншого варіанту організувати перегляд на анексованій території творці не бачать.

«Мені б дуже хотілося, щоб ті матеріали, яких залишилося дуже багато, показали в іншій формі, тому що те, що ви бачите ‒ це одна сота того, що ми відзняли. Це мій особистий біль», ‒ бачить продовження проекту Кіпіані й обіцяє працювати над тим, «щоб цей матеріал не помер».

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»