Експерт: олігархи – одна з найбільших перешкод модернізації України

Як так сталося, що в Україні сформувалась потужна група мега-багатіїв, яких прийнято називати олігархами? Кого взагалі можна віднести до цього класу? Чи є класичним олігархом Петро Порошенко, перебуваючи на президентській посаді? Як Україні подолати олігархічну систему? І чи гальмують олігархи реформування економіки й модернізацію цілої України? Про все це Радіо Свобода розмовляло з провідним польським експертом, головою відділу України, Білорусі та Молдови варшавського Центру східних досліджень Войцехом Конончуком.

– Хто такий український олігарх? Які треба мати ознаки, щоб називатися олігархом в Україні?

– Олігарх в Україні є людиною, яка дуже багата, контролює важливі підприємства, які мають значення для української економіки. Через те, що в Україні слабо діє верховенство права, то ці люди також для захисту свого бізнесу потребують політичної підтримки. Через хронічну слабкість української держави з 1990-х років олігархи були де-факто змушені до охорони своїх підприємств та бізнесів і мусили утримувати дуже тісні стосунки з політиками і створювали власні політичні партії.

Тобто олігарх – це багатий підприємець, який також має дуже великий політичний вплив.

– Президент Петро Порошенко після вступу на посаду назвав одним зі своїх пріоритетів деолігархізацію української економіки. Чи йому це вдалося?

– Ні. І то є одна з поразок влади постмайданної України, незважаючи на те, що такі заяви лунали не лише з вуст президента Порошенка, але й інших політиків, від екс-прем’єра Яценюка. Говорили про те, що олігархи є однією з головних проблем для розвитку України і що щось з цим треба зробити. На жаль, проблема ця залишається невирішеною.

З різних причин українська влада не могла або не хотіла вирішити проблему надмірного впливу олігархів, щоб, простіше кажучи, зробити цивілізованою олігархічну систему і створити правила гри, які б були рівними для всіх. А водночас обмежити вплив того пулу олігархів на українську політику та українську державу як таку.

– Чи Петро Порошенко, перебуваючи на президентській посаді, залишається класичним олігархом, чи він вже не є все ж таки 100-відсотковим олігархом?

– Він вже не є класичним олігархом.

Треба пам’ятати, що ще перед обранням на посаду президента України Петро Порошенко не належав до ключових олігархів України, тобто до тієї групи найпотужніших олігархів. Він радже належав до групи другорядних українських олігархів. Ми весь час забуваємо про його бекграунд до президенства, а він був одним з найзаможніших людей в Україні. Однак, незважаючи на обіцянку, він не продав жодного зі своїх великих бізнесів – зокрема компанію Roshen, незважаючи на чіткі передвиборчі обіцянки зробити це. Проте він формально не керує своїм бізнесом, передавши права управління довірчій фірмі.

Порошенко сьогодні є головним політиком в Україні, головним «розігруючим» в Україні, але при аналізі його рішень варто пам’ятати, що він є людиною, бізнесові активи якої не мають для України стратегічного значення. Тобто фірма Roshen є однією з найбільших кондитерських компаній світу, проте для української економіки вона не має стратегічного значення, чого не скажеш, приміром, про концерн ДТЕК Ріната Ахметова.

– В одній зі своїх публікацій Ви писали, що в Україні майже дві третини всіх підприємств перебувають в місцевих руках. Тобто українські олігархи не зацікавлені в приході іноземних компаній, іноземних інвесторів… Чи не так?

– Звичайно, ці дані не були помічені раніше, а вони якраз свідчать про те, що Україна є єдиною країною в Центральній та Східній Європі з такою великою частиною місцевого капіталу в структурі найбільших підприємств. 64 відсотки найбільших українських підприємств належить приватному капіталу – значною мірою олігархічному. У випадку з іншими країнами регіону відсоток місцевого капіталу є значно нижчим. В Польщі – менше за 30 відсотків, 23 відсотки – в Чехії, а в Угорщині – лише 3 відсотки. А якщо взяти частку закордонного капіталу в структурі найбільших компаній, то в Україні участь іноземного капіталу є найнижчою – лише 12 відсотків, а в Словаччині чи Угорщині цей показник вищий за 83 відсотків.

І ці дані добре пояснюють феномен українських олігархів. Ці олігархи, які ще в 1990-х роках взяли під контроль стратегічні українські підприємства, і водночас перевели свою бізнесову міць в міць політичну. Цьому сприяли і обставини – слабка держава, гігантська корупція, дефіцит чітких правил, недіюче верховенство права. Це змусило олігархів піти в політику, бо вони змушені були охороняти свою бізнес-власність, але в такий спосіб вони законсервували всі патології української держави.

– Чи цей феномен останніх років, коли в Україні з’явились великі аграрні бізнесмени, які не сидять на старих заржавілих підприємствах, чи ці люди стають класичними олігархами, чи це нове якесь явище?

– Це є дуже цікавий випадок українського аграрного сектору, на який не звертається дуже велика увага. Адже вже якийсь час аграрний сектор України є головним українським експортером. Вже не традиційна металургія, яка посідала третину, а то й більшу частину українського експорту, а зараз головний експортний товар – аграрна продукція. І в цьому секторі останніми роками з’явились потужні бізнеси. Хоча були певні і втрати – як от в аграрного бізнесмена Олега Бахматюка чи концерну «Мрія» через проблеми фінансових зобов’язань.

Тим не менше аграрні бізнесмени належать до найпотужніших людей в українській економіці і до них варто придивлятися. Питання тут у тім, як вплив цих аграрних олігархів зачепить питання, яке вже тривалий час дискутується, – як має виглядати ринок землі? В Україні немає приватної власності на землю, тому ці аграрні бізнес-імперії не працюють на власній землі, а натомість орендують її на тривалий час.

Зрозуміло, що аграрні олігархи впливатимуть на питання земельної власності, а той земельний статус весь час продовжується і це також відбувається через лобізм різних груп одного чи іншого підходу до питання земельної власності.

Вплив аграрних підприємців – як бізнесовий, так і політичний – буде зростати, він вже є сильним і за цим треба стежити, бо це матиме вплив на політику української держави.

– Чи є українські олігархи перешкодою у реформуванні української економіки і модернізації України в цілому?

– Відповідь на запитання є простою – звичайно, що так!

Українські олігархи є однією з найбільших перешкод для модернізації української держави. Бо запровадження чітких правил, демонополізація цілих секторів української економіки, які нині під контролем олігархічного бізнесу, – все це є загрозою для олігархів. Дехто з них має дуже серйозні впливи у Верховній Раді, державних агентствах, міністерствах, політичних партіях… Видно, що деякі реформи не є доведеними до кінця або вони відсутні. Перше, що спадає на думку, – реформа сектора електроенергетики, що безпосередньо стосується інтересів Ріната Ахметова, компанія ДТЕК якого є майже монополістом. Іншим моментом є потуга «Приватбанку» Ігоря Коломойського, який займає чверть банківського сектору України, а відтак будь-які зміни в фінансовому секторі України неможливі без того, щоб не взяти до уваги інтереси «Приватбанку». Олігархи в стані увесь час перекладали свій вплив і значення в конкретних секторах економіки – стратегічних секторах – української економіки на вплив політичний. І те, що їм вдається це робити, випливає зі слабкості української влади, а також того, що влада часом входить в неформальне, непублічне порозуміння з олігархами й ті схеми, які існували в України останні кілька років або й пару десятиліть, увесь час діють і далі. І проблемою є брак політичної волі української влади для реформування певних сфер і цілої української економіки.

– Але як зробити олігархів капітанами національного бізнесу, а не олігархами?

– Якщо коротко, це вимагає запровадження верховенства права і чітких правил для всіх.

Ті болячки української економіки – корупція, брак правил, монополізація конкретних секторів економіки – то все ідеальні умови для олігархічного бізнесу, який пов’язаний з політичною владою. Це водночас обмежує розвиток малих та середніх фірм. Україна мала би втілити Угоду про асоціацію з ЄС, зокрема зоною вільної торгівлі. Це вже готовий план реформ, план дерегуляції української економіки – це план, який загрожує олігархічним інтересам. Але в разі ефективної реалізації угоди це призведе до того, що на українському ринку буде більше конкуренції, система стане більш цивілізованою. Це нелегкий процес, це потягне за собою опір з боку олігархів, будуть певні політичні конфлікти, але без цього важко буде говорити про вдале реформування української держави.