(Рубрика «Точка зору»)
Останній рік для польсько-українських стосунків видався не найлегшим. Здавалося, на шляху до примирення між двома народами й державами вже стільки зроблено, що регрес неможливий. Під час Євромайдану не було в нас відданіших за поляків союзників, а після нападу на Україну Росії логічним було припустити, що Польща ще більше підтримуватиме Українську державу. Адже перед обличчям спільного ворога варто забути про чвари й суперечки, що роз’єднують нас. На жаль, деякі зовсім не маргінальні сили у Польщі вирішили інакше – і почали форсувати антиукраїнську за суттю політику. Українці теж не без гріха – відгукнулися на такі дії симетричним гнівом. Та чи не заведе нас ця сварка в нікуди?
Мовчимо про добре, кричимо про погане
Минулого тижня парламенти України й Польщі ухвалили спільну Декларацію пам’яті й солідарності щодо подій Другої світової війни. Це важливий документ і жест політичної волі, який, однак, не матиме серйозних наслідків. У Декларації наголошується, що з досвіду Другої світової слід зробити висновки – і не лише українцям та полякам, а й усій європейській спільноті; агресію Росії належно оцінено; більше того, навіть згадано про стратегічну мету України – вступ до НАТО. Все це прекрасно, але коли ви востаннє читали такі декларації?
Страшенно прикро, але погані новини розходяться ширше, ніж позитивні. Таблоїди переповнені репортажами з катастроф, звістками про жорстокі вбивства всередині родини, епідемії і хвороби. Щось подібне останнім часом відбувається і в польсько-українських стосунках – підсвічуються і поширюються переважно погані новини, після прочитання яких легко вигукнути сакральне «все пропало!».
Додав жару у вогонь і новий фільм польського режисера Смажовського «Волинь». Щодо естетичних характеристик стрічки існують різні відгуки (я сам її ще не бачив, але планую переглянути в листопаді), та от щодо впливу на глядацьку аудиторію всі загалом погоджуються, що польсько-українські стосунки вона не покращить. Навпаки: розголос фільму стане ще одним кроком у розпалюванні ворожнечі. Велика біда полягає в тому, що погані кінофільми дивляться мільйони, а мудрі Декларації про примирення читають десятки (сумніваюся навіть, чи всі депутати Верховної Ради, які голосували «за», детально ознайомилися з текстом).
Згадати про хороше
Що робити в цій ситуації? Передусім – охолонути й подумати про власні інтереси. Вони в нас прості: перед обличчям російської агресії максимально мобілізувати світову підтримку для України, ключову увагу фокусуючи на сусідніх державах. Хоча різноманітні «істерики» з обох боків і намагаються нас розсварити, реальна ситуація виглядає інакше – Польща була і залишається нашим найвірнішим союзником і партнером; поляки зацікавлені в територіальній цілісності, незалежності і євроспрямованості України. Ситуація в стосунках між двома державами аж ніяк не трагічна (хоча якщо ми не зупинимося у множенні і пригадуванні кривд, то таки взаємно програємо), просто варто звертати погляд і на позитивні речі. Наприклад, на те, що в Польщі живуть, працюють і навчаються сотні тисяч (!) українців. Живуть без якихось страшних проблем, у приязному і ще досі гостинному середовищі. Чи варто про це забувати?
Три роки тому я написав для Радіо Свобода текст, присвячений Волинській трагедії – і тоді за нього мені добряче дісталося на горіхи; називали ледь не зрадником. Моя позиція не змінилася: вважаю, що говорити й наголошувати на поганому знайдуться охочі й без мене, тому моє рішення – розповідати про те, що нас об’єднує, про діяльних людей, що роками будують польсько-українське порозуміння. Скажімо, у моєму середовищі спілкування в Польщі немає людей, які б заповзялися роздмухувати ворожнечу проти України, навпаки – є люди, які перекладають книжки з української, запрошують українських студентів на програми обміну, організовують конференції й відновлення цвинтарів, збирають, урешті-решт, допомогу для АТО.
За останній рік ці люди не змінили своєї позиції, вони продовжують працювати на розвиток української-польської дружби, як робили це й досі. Лише ми чомусь перемкнули увагу з них на середовища (часто маргінальні), які горять ненавистю до України. Якщо хтось хоче помічати лише останніх, то я цього робити не збираюся. Тому й закликаю українців бути мудрішими в оцінці подій і настроїв у Польщі: видихнути, охолонути, помічати хороше й позитивне, не вестися на грубі провокації. Пам’ятаючи, що там, де двоє чубляться – виграє третій. Кремль.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
