Гаврилюк Христина і Василь Арович
В Україні 104 тисячі дітей виховуються в закладах інституційного догляду і лише кожен десятий – дитина-сирота чи дитина, позбавлена батьківського піклування, у всіх інших є батьки. Про це повідомив уповноважений президента України з прав дитини Микола Кулеба. Він стверджує, що патронатна сім’я або тимчасова родина дозволяє дитині краще пристосуватись до життя у суспільстві. Фахівці, які кілька років спостерігають за патронатними сім’ями, додають, що послуга патронату передбачає роботу з біологічною сім’єю, що дозволяє кожній третій дитині повернутись до своїх батьків. Тим більше, державні витрати на догляд за дитиною в патронатній сім’ї менші, ніж в інтернаті. Цього року розпочався державний експеримент запровадження послуги сімейного патронату за рахунок субвенції державного бюджету місцевим бюджетам. І, можливо, сподіваються фахівці, через декілька років форми сімейного виховання прийдуть на зміну інтернатним закладам.
В Україні функціонує сім патронатних сімей поруч з 774 інтернатами. Дитина в патронатній сім’ї може перебувати до 6 місяців, потрапити туди можна з різних причин: якщо батьки розлучаються, захворіли, не мають можливості доглядати за дитиною, навіть через стихійне лихо. Після закінчення терміну перебування у патронатній родині дітей повертають рідним або віддають на всиновлення.
Патронатне виховання – це європейська практика – Микола Кулеба
«Дітям, які виросли в інтернатах, важко вести повноцінний спосіб життя.
В інтернатних закладах діти не отримують тих соціальних навичок, які потрібні кожній людині для життя у соціуміМикола Кулеба
Потрібно розуміти, що в інтернатних закладах діти не отримують тих соціальних навичок, які потрібні кожній людині для життя у соціумі. На фінансування інтернатів держава витрачає багато коштів, які краще було б направити на підтримку родини, забезпечити дитину необхідними послугами в межах громади і зробити все, щоб ця дитина залишалась в сім’ї», – розповідає Микола Кулеба.
Він додав, що патронатне виховання – це європейська практика, а в Україні це буде одним із кроків до забезпечення та реалізації прав і свобод дітей.
Патронатне виховання досить ефективно працює на Заході, коли сім’ї, які мають власний досвід, стають наставниками для дітей, які опинились у кризовій ситуаціїМикола Кулеба
«Патронатне виховання досить ефективно працює на Заході, коли сім’ї, які мають власний досвід, стають наставниками для дітей, які опинились у кризовій ситуації. Ми говоримо про тривалі дружні стосунки, які допоможуть набути навички життя, пристосуватись до життя в соціумі», – зазначив Кулеба.
Одне з правил патронату – не називати Наталку мамою – Наталія Базильчук
«Наташа! Наташа! Наташа! – і так сто разів на день. Я знаю, що діти нічого не хочуть, просто перевіряють, чи я зверну на них увагу. Звісно, я відзиваюсь – це ж моя робота», – розповідає Наталка Базильчук.
Три роки тому вона почала працювати за ненормованим графіком, без вихідних та відпусток, але ще жодного разу про це не пошкодувала. Коли син виріс, вони з чоловіком вирішили стати опікунами, а замість цього стали патронатною сім’єю – тимчасовими батьками для дітей, які опиняються у складних життєвих обставинах. Тобто діти не потрапляють в інтернатні заклади, а перебувають упродовж трьох місяців у спеціально підготовленій сім’ї, де про них турбуються і забезпечують догляд. Для Базильчуків вони стають дорогими, як власні діти, але є одна умова: ці діти не твої, ти тільки тимчасово їм допомагаєш. Але ж любити ніхто не забороняв!
Найбільшим здивуванням було, коли до них потрапив чотирирічний хлопчик, який знав алфавіт. Отже, батьки з ним займались, подумала Наталка. А виявилось, що йому просто купили іграшковий комп’ютер, де треба було натискати літери. Хлопчик ставив серйозні запитання і розмірковував дуже по-дорослому. Єдине, що важко було пояснити, чому Наталку не можна називати мамою – це одне з правил патронату.
Наталка розповідає, що найважливішим етапом є виведення дитини з патронату в прийомну родину. Жінка згадує випадок, коли прийомний батько приходив до них додому вранці, а йшов пізно ввечері – і так декілька днів підряд.
Відпускати дітей у нову сім’ю важко, але після закінчення терміну патронатства з усіма, каже, підтримує зв’язки. Жінка ділиться: за три роки єдиного алгоритму поведінки з дітьми так і не напрацювала, крім одного – на столі завжди має бути їжа, бо ці діти завжди голодні. Каже, що з усіма дітьми легко знаходить спільну мову.
Щомісяця на дитину в інтернаті витрачається 6 тисяч гривень – Дибайло
«Ми робили дослідження під кодовою назвою «237 дітей», ми досліджували випадки, коли діти з соціальних причин перебували в лікарняних закладах, вони не хворіли, просто мама не могла їх забрати. Чому дитина, коли щось стається в її родині, має обов’язково потрапити в інтернат?» – запитує Василина Дибайло, директор міжнародної організації «Партнерство «Кожній дитині».
У прийомну сім’ю чи в дитячий будинок можна влаштувати дитину тоді, коли вона – сирота або її батьки позбавлені правВасилина Дибайло
Саме ця організація в 2009 році експериментально за підтримки органів місцевого самоврядування міст Києва, Броварів та Білої Церкви Київської області запровадила послугу патронату.
«У прийомну сім’ю чи в дитячий будинок можна влаштувати дитину тоді, коли вона – сирота або її батьки позбавлені прав. Досвід показує, що батьки дітей, які були в патронатних сім’ях, не були позбавлені батьківських прав. Це тривала юридична процедура, і зазвичай діти опиняються в інтернатах, звідки для них немає шляху додому», – пояснює Василина Дибайло.
Щомісяця на дитину в інтернаті витрачається 6 тисяч гривень, з яких тільки десять відсотків доходить безпосередньо до дитиниВасилина Дибайло
«Щомісяця на дитину в інтернаті витрачається 6 тисяч гривень, з яких тільки десять відсотків доходить безпосередньо до дитини. Якби цією сумою могла скористатись неповнолітня мама, щоб найняти няню або батьки дитини з обмеженими можливостями для належного медичного обслуговування, відмов від дітей було б значно менше», – розповідає вона. За її словами, випадки дуже різні, іноді в патронатні сім’ї потрапляють діти, які не вміють їсти твердої їжі й читати у восьмирічному віці. Вона додає, що доволі часто батьки погано поводяться з дітьми, тому що не вміють інакше, бо їхнє батьківство завчасне або незаплановане. Послуга патронату передбачає роботу з біологічною сім’єю, що дозволяє кожній третій дитині повернутись з патронатної сім’ї до своїх батьків. Коли це неможливо, для дитини шукають прийомну родину або опікунів.
Василина Дибайло каже, що подаватися на патронатство можуть родини, які довго живуть у шлюбі, мають спільних дітей не молодших підліткового віку. Вік патронатних батьків для мами – від 35 до 60 років, для тата – від 35 до 65 років. Також умовою є те, що один із батьків повинен мати педагогічну освіту і не поєднувати з іншою трудовою діяльністю виконання обов’язків патронатного вихователя. Патронатним батькам виплачується винагорода за надані послуги у розмірі чотирьох тисяч гривень та двох прожиткових мінімумів на дитину. Також вони обов’язково повинні пройти курси спеціальної підготовки й відповідати іншим вимогам, визначеним у чинному законодавстві.
Всього в інтернатах виховується приблизно 104 тисячі дітей, при цьому лише 10 тисяч – це сироти й діти, позбавлені батьківської опіки, у всіх інших є батьки. Цього року розпочався державний експеримент запровадження послуги сімейного патронату за рахунок субвенції державного бюджету місцевим бюджетам. І, можливо, сподіваються фахівці, через декілька років форми сімейного виховання прийдуть на зміну ізольованим інтернатним закладам.
