Правозахисниця Зоя Свєтова про «в’язнів Кремля»: треба міняти всіх на всіх

Відома російська правозахисниця Зоя Свєтова, яка активно відстежує стан справ з українськими політичними в’язнями, які перебувають за ґратами в Росії, закликає офіційний Київ до активнішої участі в процесі звільнення «в’язнів Кремля». В інтерв’ю Радіо Свобода під час перебування у Празі, Свєтова також розповіла про останнього українського заручника – журналіста Романа Сущенка, з яким щойно бачилась у в’язниці Лефортово в Москві.

– Ви з Романом Сущенком бачились три рази, останній раз – десь тиждень тому. В якому стані перебуває він зараз, як почувається?

– Роман Сущенко зараз перебуває у звичайній камері. Разом з ним в камері людина з Центральної Азії – здається, Таджикистану, яку звинувачують в тероризмі і в якого п’ятеро дітей. Він – мусульманин. Як сказав Роман, у них гарні стосунки. Сам Роман каже, що він православний віруючий, але забув надіти хрестик, коли вилітав із Парижа.

Роман в гарному психологічному стані перебуває – може тому, що до нього ходить його адвокат Марк Фейгін, його відвідував і український консул. І, як мені здається, він відчуває підтримку України та своїх друзів. Ми говорили з ним про те, що невідомо, скільки йому доведеться сидіти. В Романа є телевізор у камері. Я йому розповіла, що недавно в Україні затримали людину, яку звинувачують у шпигунстві проти України і яку вважають російським агентом. Скоріш за все, Романа не засудять за шпигунство, а якщо й осудять, то він не буде сидіти все життя, і що його, мабуть, обміняють. Розумієте, ми в Росії не можемо навіть припустити, що людину можуть звільнити ще до суду.

– Адвокат Сущенка Марк Фейгін сказав, що в Росії рішення щодо обміну ухвалює лише одна людина – президент Володимир Путін…

– Звичайно, Путін ухвалює такі рішення. Тут йдеться про міждержавні кулуарні домовленості. Були українці, яких засудили за шпигунство в Росії, – Юрій Солошенко, Валентин Виговський. Солошенка поміняли, але не тому, що він був засуджений за шпигунство, а поміняли тому, що він був політичним в’язнем, людиною похилого віку і хворим. Його поміняли з гуманітарних міркувань.

– Раніше деякі правозахисники заявляли, що варто домагатися визнання Романа Сущенка політичним в’язнем. Що дає цей статус людині, яка перебуває за ґратами?

– Я думаю, що це дає підтримку, це говорить, що в Росії люди теж підтримують цю людину, що може бути допомога на оплату адвокатів. Є в Росії організації, які збирають кошти на адвокатів, на передачі до в’язниці, на допомогу родині тощо. Отже, цей статус тут допомагає, а окрім цього статус політв’язня свідчить про підтримку суспільством. Також йдеться і про репутацію, адже немає жодних доказів, що Сущенко займався шпигунством проти Росії, бо відомо, що він був журналістом.

– Наближається важлива дата – 27 жовтня – у справі Сущенка, коли Московський міський суд буде розглядати скаргу на арешт. Що Ви думаєте про це судове слухання?

– Мова йде про апеляцію, яку подав адвокат Марк Фейгін проти арешту. В мене немає сумніву, Московський міський суд затвердить рішення суду нижчої інстанції, який взяв Романа Сущенка під варту на два місяці – до 30 листопада. І Московський міський суд просто погодиться з цим рішенням.

– А потім що буде?

– А потім може буде нове подовження. За тією статтею, наскільки я розумію, людину під вартою до суду можуть тримати понад півтора роки. Зазвичай за такими справами люди сидять близько року, а потім справа поступово таки передається до суду, а потім вже саме судове засідання є закритим і триває недовго.

– Щодо Справи Клиха-Карпюка – в ній теж наближається дата – 26 жовтня – коли Верховний суд Росії розглядатиме апеляцію щодо вироку. Станіслава Клиха засудили на 20 років неволі, а Миколу Карпюка – на 22 з половиною. Які Ваші очікування від розгляду справи у Верховному суді Росії?

– Ну, це взагалі одна й найтрагічніших справ – справа Станіслава Клиха й Миколи Карпюка. Судячи з усього, психічний стан Клиха стає все гіршим і гіршим. На недавньому судовому засіданні в Грозному щодо наклепу (суддя подав позов проти Клиха за наклеп) Клих відмовився від свого адвоката Марини Дубровіної. Це та сама Дубровіна, яка свого часу знайшла Клиха у П’ятигорському СІЗО, коли ані родичі, ані адвокати не могли його знайти майже рік! І вона захищала його як левиця! І тільки людина, в якої не все гаразд із головою, могла собі дозволити такий неадекватний крок. Дубровіна вимагала нового психічного обстеження і Ілля Новіков, який захищає Карпюка, а тепер допомагає і в захисті Клиха, – вони вимагають, щоб було психічне обстеження в Інституті Сербського в Москві. Вони не довіряють експертизі, яка була в Грозному і яка визнала Клиха психічно здоровим.

Що ж до апеляції у Верховному суді Росії, то в мене великі сумніви, що Верховний суд скасує, наприклад, вирок. Хоча адвокати кажуть, що є багато порушень саме щодо суду присяжних, адже його рішення скасовується вищими судами, коли мали місце якісь порушення, бо засідання суду присяжних – це особлива процедура, там багато нюансів. Боюсь, що Верховний суд підтвердить вирок, і тоді і Клиха, і Карпюка мають відправити до колонії. Але я не уявляю, як Клих може поїхати до колонії в такому психічному стані.

– То який Ви бачите вихід?

– Я б хотіла звернутися до української влади, щоб вона якимось чином прискорила повернення Клиха і Карпюка на Батьківщину. Клих терміново має повернутися до Києва і його мають госпіталізувати в психіатричну лікарню. До свого затримання він був цілком здоровою людиною, а під час тортур він просто збожеволів. До нього застосовували тортури півроку, а потім він сидів в одиночній камері без будь-якого зв’язку із зовнішнім світом, без контакту з родичами й адвокатами. Тобто, він збожеволів...

Та й звинувачення абсурдні, що Клих та Карпюк воювали на боці чеченських сепаратистів під час Першої чеченської війни в Грозному. А є ж маса доказів, що вони не брали участі в боях. Просто штучно сфальшована справа, коли невдовзі після анексії Криму треба було кількох українців терміново оголосити «ворогами Росії» і провести показові – практично сталінські – судові процеси.

– Може дати якусь інформацію про Олега Сенцова й Олександра Кольченка?

– Ну, це ще одна рана, яка кровоточить, адже сидять зовсім безневинні люди і їх наразі ніхто не збирається міняти. Олег Сенцов – в Якутську, Олександр Кольченко – в Челябінську. Останнім часом, щоправда, активізувалась міжнародна компанія за звільнення Сенцова й Кольченка, а в Росії збираються навіть створити «Комітет за звільнення Олега Сенцова». Але є ще й Олексій Чирній, якого вже перевезли з Лефортовської в’язниці в Москві до Ростова-на-Дону.

Є ще Валентин Виговський, про якого теж всі нині ніби забули, і якого засудили за шпигунство.

Є ще й Віктор Шур, який громадянин Росії, але має право на проживання в Україні, і його теж звинуватили в шпигунстві на користь України. Абсолютно фейкова справа!

– А яка доля так званих «кримських диверсантів», як подавала російська сторона, яких було затримано влітку в Криму?

– Їх від нас приховували, але ми їх знайшли на початку цього місця в Лефортово в Москві. Євгена Панова та Андрія Захтія перевезли спочатку вертольотом із Криму, з Симферопольського СІЗО, на материк – незрозуміло, щоправда, до якого міста. А потім з мішками на голові їх перевезли автівкою до Москви, до Лефортова. Чому їх ховали від правозахисників – не зрозуміло. Видається, що зроблено це було для того, аби в черговий раз правозахисники не повідомили про тортури. У них сліди тортур ще з літа, коли їх затримали і застосовували тортури до них у Криму. Я сама бачила жахливі сліди від наручників, просто криваві сліди... І Андрій, і Євген казали, що коли їх везли до Москви, то обліпили руки пластирем, аби наручники ще більше не травмували сліди від тортур. Окрім того, у Панова на чолі великий шрам, а в Захтія – на переносиці. Видно, що їх били – прикладами напевне чи чимось таким. Коли я запитала їх про тортури, то вони посміхнулись і сказали щось на кшталт: та справа в минулому… Але ясно, що їх тортурували. В обох тепер будуть дуже гарні адвокати.

– Але як же ж вирішити всі ці справи, адже люди сидять, страждають?

– Мені видається, що не було б проблеми якби українська влада – президент, уряд, депутати – звернулися до президента Путіна, щоб продовжити цей процес звільнення – чи то в рамках Мінського процесу, чи в інших рамках – байдуже в яких рамках, зрештою. Адже були вже успішні звільнення Надії Савченко, Юрія Солошенка, Генадія Афанасьєва після обміну ув’язнених українців в Росії на ув’язнених росіян в Україні, а таких теж багато. Тобто, потрібен обмін всіх на всіх! Шкода, що міняли поодинці, адже треба міняти цілим списком. І Захід повинен цим активніше займатися.