Перейшов кордон, одразу видали зброю, і прізвище не спитали – як білорус поїхав воювати за «ЛНР»

КДБ і МВС Білорусі не знайшли підстав для арешту бойовика угруповання «ЛНР» із міста Борисова Костянтина Фофанова, який півтора року воював на Донбасі і вже 7 місяців перебуває в Білорусі.

До нього приходили з обшуками з КДБ, але до кримінальної відповідальності бойовик притягнений не був.

У вересні на сайті informnapalm.org з’явилося розслідування про бойовиків із Білорусі, які «засвітили» на фотографіях у соціальних мережах російський комплекс радіоелектронної боротьби – зокрема, станцію перешкод «Р-378Б» комплексу РЕБ «Борисоглібськ-2».

Радіо Свобода знайшло одного з героїв розслідування informnapalm.org у Борисові – виявляється, він із лютого 2016 року перебуває в Білорусі.

58-річний Костянтин Фофанов підтвердив кореспондентові Радіо Свобода, що воював у загоні радіоелектронної боротьби (РЕБ). Щоправда, був там не оператором, а водієм транспортеру, що входив у комплекс РЕБ.

Народився Костянтин Фофанов у Карелії в Росії, але ще 8-річним мати привезла його в Білорусь, де він і прожив усе життя. Закінчив 8 класів, отримав спеціальність тракториста.

До війни Костянтин Фофанов був приватним підприємцем, виробляв пам’ятники і намогильні плити. За подіями, які розгорталися на Донбасі, стежив через російське телебачення (інтернетом, зізнається, почав користуватися тільки на окупованій частині Луганщини), а в серпні 2014 року вирішив, що треба їхати воювати. Хоча сам він навіть в армії ніколи не служив.

«Були новини по телевізору: Луганськ бомблять. А в мене 13 червня день народження. Всі ж знають, що я ніби росіянин. Ми сидимо, відзначаємо, шашлики смажимо. Ну, і почали мене підколювати друзі: там, мовляв, твоїх б’ють, а ти тут сидиш. А я кажу – так, непорядок. Треба зав’язувати з бізнесом, гроші я завжди встигну заробити», – каже він.

Чоловік розповідає про пригоди в дорозі: «Як туди доїхати, я не знав.

Я ж спочатку ледь у полон не потрапив. Доїхав до Ростова. Мене таксист за 2 тисячі російських рублів довіз до кордону. А на тому боці Успенка – вона під контролем українців. Мені порадили на кордоні сказати, що я до родичів в Іловайськ приїхав.

Російські прикордонники мене пропустили, далі українські зустріли. Мої речі – на огляд. А у мене там два комплекти обмундирування, каска, ніж, чоботи. Так мене і вигнали.

І вже потім мені таксисти розповіли, що їхати треба в Ізварине. Там я кордон і перейшов. Відразу там мені видали зброю, навіть прізвище не спитали».

​

«Там був танковий загін. Мене приписали до танкового батальйону, бо я тракторист.

Але потрапити на танк було нереально – танкістів там було більше, ніж танків. І мене перевели в окрему роту РЕБ. І якраз з’явився тоді там якийсь росіянин-РЕБівець, нібито генерал-майор у відставці. Ми його називали «професор». Він учив операторів працювати. А мені вручили МТ-ЛБ (багатоцільовий транспортер легкий броньований, на якому розміщується станція РЕБ, – ред.), і я на ній їздив. Не трактор, звичайно. Але розібрався», – згадує Фофанов.

– А які були функції вашого загону?

– Комплекс РЕБ – тобто підслуховувати, підглядати. Ми фіксуємо сигнал, передаємо інформацію. Якщо там щось важливе, то викликають безпілотник. Він прилітає, фотографує.

– А звідки у вас безпілотники? Це ж російські безпілотники?

– Ну, як сказати – російські…

– Але ж у «ДНР-ЛНР» не було авіації ніколи, не було безпілотників.

– (Пауза) Безпілотники були в нашій службі. А ось звідки вони – я не знаю.

– А російська армія на Донбасі воювала?

– (Фофанов мовчить, потім робить жест у бік диктофона і голосно вимовляє) Там були російські добровольці.

– А скільки Ви отримували на Донбасі?

– 15 тисяч російських рублів. Зарплата рядового. (Нині це трохи більше ніж 6200 гривень – ред.)

​

Комплекси РЕБ активно використовувалися проти української армії під час битви під Дебальцевом.

«Під Дебальцевом, звичайно, багато наших полягло. У нас у підрозділі цілий танковий взвод загинув. Там був радником російський офіцер, причому не найкращий, він дав команду йти вперед, і їх, як на навчаннях, розстріляли – тільки днища і гусениці залишилися. Від танкістів тільки мокре місце залишилося», – згадує Фофанов.

Про свою «роботу» він розповідає так: «Коли ми Дебальцеве вже захопили, українці відступали малими групами по всьому периметру. Якщо десь вони виходили на зв’язок, ми їх пеленгували, передавали нагору, і вже «Гради» по цій ділянці били».

– Ви, напевно, чули, що Олександр Лукашенко обіцяв розібратися з білорусами, які воювали на Донбасі. Чому ж Ви вирішили повернутися?

– Я хотів спочатку їхати до Сирії. Адже тут війна заглухла. Я вважаю, правильно, що Росія в Сирії наводить порядок. Тому що інакше воно сюди прийде.

Я все шукав, як туди (в Сирію, – ред.) дістатися. Мені кажуть, із Ростова треба їхати. Я поїхав до Ростова, але з Ростова до Сирії я не потрапив. Так і не знайшов, як виїхати. А в мене до того ж украли гроші і телефон. Я пішов класти плитку, заробив трохи грошей і поїхав до Москви. Там трохи попрацював, буквально за копійки. Ну, і вирішив повернутися.

Посадять, думаю, буду хоч удома сидіти.

– Проблеми з правоохоронними органами у Вас після повернення були?

– До мене сюди приїжджали КДБшники. Двічі обшуки були – з металодетекторами, собакою. Зброю шукали.

– Коли це було?

– Я приїхав наприкінці лютого. А десь у березні до мене прийшли. КДБшники були з Мінська. Вони ночували тут десь у готелі.

– Вас допитували?

– Так. Кажуть: приїжджай вранці в міліцію. Приїхав. Ну, допитували. Питають: чим ти там займався? Кажу – займався ремонтом техніки.

Про причини війни на Донбасі Фофанов багато не розмірковує: він каже, що Україна – це «штучно створена держава, нежиттєздатна, як Югославія».

– Не шкодуєте, що були на війні?

– Ні, не шкодую. Все правильно було.

– А хотіли б повернутися на війну?

– (Задумався). У принципі, якщо десь якийсь конфлікт… Я не боюся.

Повний текст матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода