(Рубрика «Точка зору»)
Президент України Петро Порошенко нещодавно підписав указ «Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації». Уже на рівні побутових розмов довелося почути: навіщо це, ми ж православна країна, і взагалі, який стосунок має Реформація до України. Дехто навіть вбачає в цьому кроці президента «поклоніння перед Заходом».
Поняття Реформації в нас часто асоціюється з пізньопротестантськими конфесіями, які поширені в сучасній Україні. Це – баптисти, адвентисти, свідки Єгови тощо. Їхніми адептами вважають себе близько одного відсотка українців. Ставлення до протестантів серед українців неоднозначне. З одного боку, їх цінують як відповідальних, трудолюбивих людей, з іншого, маємо на рівні побутовому певну неприязнь. Іноді їх образливо називають «штундами». Хоча така побутова неприязнь не є поширеним явищем.
Що дала світові Реформація?
Однак Реформація – це не тільки пізньопротестантські конфесії. Це важливе явище європейської культури, яке змінило хід історії. Мартін Лютер, обнародувавши в жовтні 1517 року свої «95 тез» і започаткувавши Реформацію, поклав початок важливим змінам у Німеччині та за її межами. Відомий соціолог Макс Вебер у роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» доводив, що саме протестантизм як породження Реформації стало головним чинником становлення й розвитку капіталістичних відносин. Не всі дослідники сприймали міркування Вебера. Мав він чимало критиків. Але факт залишається фактом: ті країни, де утвердився протестантизм (більшість регіонів Німеччини, Англія, Скандинавія, США), у період Нового часу стали на шлях динамічного суспільно-економічного розвитку. Й сьогодні вони залишаються світовими лідерами. Натомість країни, де зберігався католицизм, а тим паче православ’я, втрачали свої позиції.
Адже релігія, на цьому наголошував Вебер, визначає світоглядні орієнтири людини та її поведінку. Протестантизм орієнтував людей на відповідальне ставлення до праці. Адже праця, на думку протестантів, є служінням Богові. Навіть це стосується праці, яка вважається «непрестижною». Не дивно, що в протестантських країнах заможні люди та їхні діти не цураються «чорнової роботи». Чого, наприклад, не скажеш про наше «православне суспільство».
Протестантизм, як, до речі, і юдаїзм, був зорієнтований на книжкову релігійну культуру. Віруючий мав оволодіти грамотою й читати Біблію, котра вважалася протестантами джерелом віровчення. Систематичне ж читання книг, як довели дослідження, орієнтує людину на раціоналістичне сприйняття дійсності. Тому в протестантських країнах є розвинутою книжкова культура. Відповідно, люди раціоналістично, розумно ставляться до життя. А тепер подивимося, яке ставлення до книги в нас. Скільки книг у рік видається на одного українця? І скільки українець купує книг? Буквально одиниці. Це не йде ні в яке порівняння з країнами, де панує протестантизм. Про раціоналістичне ставлення до життя краще вже помовчу. У нас навіть на рівні «високої культури» поширена думка, що українці – інтуїтивісти, що в нас панує «душевність», а істинною українською філософією є «філософія серця».
Очевидно, на Реформацію варто подивитися не лише як на рух релігійний, але як на шанс, що давав можливість для суспільно-економічного розвитку.
Чи могла Україна скористатися цим шансом?
Україна і Реформація
У нас не дуже на це акцентують увагу, але реформаційні ідеї в середині й другій половині XVI століття отримали помітне поширення на українських землях. Чимало українців навчалося у німецьких університетах, де були сильні впливи протестантизму. Одним із улюблених учнів Мартіна Лютера став українець Станіслав Оріховський. Повернувшись на батьківщину, він вдався до дій, котрі можна трактувати як протестантські. Зокрема, виступав проти целібату католицького духовенства. Чимало православних шляхтичів на західноукраїнських землях відмовлялися від свого віровизнання й приймали протестантизм, зокрема в формі кальвінізму. В окремих регіонах (на Перемишлянщині, Холмщині) кількість таких конвертитів сягала від чверті до половини від шляхетського загалу.
Протестанти на українських землях у кінці XVI – на початку XVIІ століття організовували не лише свої громади, а й друкарні, школи, в тому числі й вищого типу. Так, недалеко від Кам’янця-Подільського, в селі Панівцях, на початку XVIІ століття існувала вища кальвіністська школа разом із друкарнею. У 1638 році на Волині, в містечку Киселин, протестанти-соцініани організували вищу школу-академію. До речі, на українських землях жив один із провідних ідеологів соцініанства Андрій Вишоватий. Його праця «Релігія, відповідна людському розуму» була знана серед інтелектуалів Європи. Книги соцініан мав у своїй бібліотеці й конспектував відомий англійський мислитель Джон Локк. Прихильником соцініанства був знаний природодослідник Ісаак Ньютон. Також певний вплив соцініанство справило на французьких енциклопедистів. Ці факти свідчать, що в ті далекі часи Україна реально була частиною Європи, а українська релігійно-філософська й суспільна думка, що нуртувала на українських теренах, мала відгомін у країнах європейського Заходу.
Протестанти, зокрема соцініани, також вплинули і на православну церкву й православних мислителів України. Протестантські ідеї знаходимо в творах українських православних полемістів кінця XVI – початку XVIІ століття, діячів Острозького культурного центру, викладачів Києво-Могилянської академії, зокрема Інокентія Гізеля, Феофана Прокоповича. До соцініан належав український військовий і політичний діяч Юрій Немирич – автор Гадяцького договору. До речі, Немирич дружив із Вишоватим і навіть пропонував тому організувати на Лівобережній Україні велику соцініанську колонію. Також не варто забувати, що під впливом протестантів в Україні почали з’являтися переклади біблійних текстів розмовною українською мовою.
Україна не змогла реалізувати свій «реформаційний шанс». На це були різні причини – реакція католицька й православна, переслідування протестантів владою Речі Посполитої в XVIІ столітті, Хмельниччина, у вогні якої загинуло чимало протестантських громад в Україні. Хоча певні елементи протестантизму ввійшли в українське православ’я – чим воно загалом різнилося від консервативного православ’я російського.
Звісно, в нинішніх умовах ми не можемо повернутися на 500 років назад і зреалізувати свій «реформаційний шанс». Зрештою, світ за 500 років помітно змінився. Однак до деяких реформаційних цінностей могли б звернутися українські церкви. Це й «жива», а не формалізована релігійність, і шанування книжності, зокрема рідною мовою, і культ праці. Хотілося, щоб саме на ці моменти ми звернули увагу, коли в жовтні наступного року відзначатимемо 500-ліття Реформації. А ще хотілося, щоб цей ювілей став приводом для осмислення наших діянь у минулому й нинішніх – звісно, в «реформаційному дусі».
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
