Парадоксально, проте часто українці, які стали жертвами торгівлі людьми, навіть не знають про це. Люди можуть не знати своїх прав, або ж вважати, що їм просто «не пощастило». Є уявлення, що мова завжди йде про сексуальне рабство чи продаж органів. Утім, найпоширеніша в Україні саме трудова експлуатація. Напередодні Всесвітнього дня боротьби з торгівлею людьми правозахисники розповіли, як не стати жертвою.
Якщо людину у той чи інший спосіб змушують працювати проти її волі – це трудова експлуатація. Переважно її вербують обіцянками хорошої роботи та високих заробітків. Часто обіцяють безкоштовне проживання й харчування, а на практиці жертва просто оплачує їх тим, що не отримує гроші за свою роботу. Також недобросовісні працедавці можуть забирати документи, тим самим обмежуючи пересування працівника. Ще одна пастка, коли обіцяють розплатитись наприкінці сезонних робіт, а потім не платять чи штрафують за надуманим приводом.
Примусове жебрацтво – ще одна форма трудової експлуатації. В Україні вже діють організовані мережі: люди з табличками «врятуйте маму» та «подайте на дорогу операцію» стоять у переходах і випрошують гроші. В абсолютній більшості випадків ніякої біди з ними не сталось, кажуть правозахисники. Зароблене за день такі «професійні жебраки» відносять кураторам, маючи з цього свій відсоток.
Ще 10 років тому випадків трудової експлуатації в Україні було менше половини. А нині уже 93%, порахували у Міжнародній організації з міграції.
«Були випадки, коли людей брали в полон і змушували працювати на сепаратистів» – «Карітас Україна»
Війна на сході держави та економічна криза додали нову групу ризику – внутрішньо переміщені особи. Часто складні життєві умови підштовхують їх хапатись за ризиковані способи заробітку, каже адміністративний директор «Карітас Україна» Наталія Голинська.
«Вони потерпають від різних форм торгівлі людьми. Це і трудова експлуатація, і сексуальна експлуатація, і примус до участі у збройному конфлікті. Тобто були випадки, коли людей брали в полон і змушували або працювати на сепаратистів, або копати траншеї. Тобто не військові дії, а допоміжні», – розповідає вона.
Наталія Голинська знає ще багато історій тих, хто постраждав від трудової експлуатації, адже опікується профільним проектом «Карітас Україна» для допомоги таким людям.
Окрім цього, у зоні ризику трудові мігранти («заробітчани» внутрішні та за кордоном), випускники технічних училищ та інтернатів, жінки, літні люди та загалом соціально незахищені, бідні люди.
Однак дуже мало хто готовий вголос розповідати про те, що сталося. Для таких людей ця правозахисна організація має консультативні центри в Київській, Харківській, Одеській, Львівській та Івано-Франківській областях. Там координатор і психолог готові допомагати тим, хто уже втрапив у халепу і тим, хто хоче знати, як цього уникнути. Окрім «Карітас Україна» подібні ініціативи мають Товариство Червоного Хреста в Україні та Міжнародна організація з міграції.
Правозахисники радять: щоб не стати жертвою торгівлі людьми, треба уникати роботи без контракту, не довіряти чужим людям свій паспорт, не брати гроші в борг у незнайомих людей, перевіряти інформацію про фірму, яка пропонує роботу.
Статус постраждалого від торгівлі людьми дає один прожитковий мінімум (наразі 1399 гривень)
На державному ж рівні цією проблемою опікується Міністерство соціальної політики. Серед його обов’язків – виявляти постраждалих та потенційних потерпілих. Якщо така людина звертається до правоохоронних органів або ж соціальних служб чи міжнародних організацій, їй запропонують отримати статус постраждалої від торгівлі людьми.
На практиці це гарантує одноразову грошову виплату у розмірі прожиткового мінімуму (станом на липень це 1399 гривень).Багато хто відмовляється від цього, каже директор департаменту сімейної, ґендерної політики й протидії торгівлі людьми Наталія Федорович. За 2016 рік такого статусу набули 63 особи, при тому, що Міжнародна організація з міграції виявила майже 500 постраждалих.
«Перша причина – це страх перед тими злочинцями. І одна з проблем, яка зараз є перед нами, це рівень відповідальності, до якої притягають органи правопорядку злочинців. Якщо проаналізувати судові рішення, то часто-густо покарання за вчинений злочин є дуже незначним. А це формує недовіру до правоохоронних органів і влади зокрема, – пояснює Федорович.
Менше 99 тисяч гривень на рік на боротьбу з торгівлею людьми?
Відомство напрацювало соціальну програму з протидії торгівлі людьми, розраховану до 2020 року. І згідно з нею, на поточний рік виділено трохи менше вид 99 тисяч гривень. Що ж на практиці можна зробити на цю символічну суму?
Федорович пояснює: це гроші, які вдалось «виторгувати» у Міністерства фінансів на ключові речі. Найголовніше, вони покривають вартість соціальної реклами, тобто інформаційних роликів, які потім поширюють через соцслужби. Решта ж видатків міністерства зовсім не з держбюджету, а від міжнародних організацій. Федорович додала, що це «достатньо немалі кошти».
У звіті Державного департаменту США про торгівлю людьми у світі у 2016 році Україну помістили в другу групу. Тобто, в очах Заходу це «країна походження, транзиту й призначення для чоловіків, жінок та дітей, яких піддають примусовій праці та сексуальній експлуатації». Це не лише загрозливий статус, каже Наталія Федорович. Якщо не діяти на випередження і не намагатись покращити ситуацію з торгівлею людьми, то Україна може опуститись нижче, до третьої групи. А це вже тягне за собою штрафні санкції на рівні держави й заборону використовувати гроші від міжнародних організацій.
«Танці-антидот» проти торгівлі людьми у центрі Києва (фотогалерея)
За даними Міжнародної організації з міграції, основними країнами, де українці стають жертвами торгівлі людьми, є Російська федерація (49%), Польща (14%), інші країни ЄС (13%), Туреччина (11%). За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), за роки незалежності від торгівлі людьми постраждали понад 160 тисяч українців.
30 липня відзначають Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми.
