Фільм «Повернення» про людей, які «перемагають все і себе»

Київ – У Києві відбувся прем’єрний показ стрічки «Повернення» Станіслава Цехмістренка. Це цикл з чотирьох документальних фільмів про реальні історії життя волонтерів та ветеранів АТО, які, отримавши важкі фізичні поранення та інвалідність, знайшли в собі сили повернутись до мирного життя. Радіо Свобода дізналося про ідею створення фільму, головних героїв та сюжетні лінії.

Чотири історії з життя: важкі поранення та психологічні травми, підтримка небайдужих людей – про це йдеться в чотирьох документальних стрічках, кожна з яких має свого героя: три бійці і жінка-волонтер. У кожні стрічці, окрім історії головного героя, є коментарі з психологами, волонтерами та роботодавцями ветеранів АТО.

Люди, які пройшли через важкі випробування, продовжують боротись за життя – режисер

​«Це – фільми про людей, які пройшли через важкі випробування війни, повернулись і виявились «незахищеними». Через обмежені фізичні можливості вони не могли повернутися на попереднє місце роботи, зіткнулись з різними проблемами, тому їм просто необхідна була реабілітація. Ми показуємо, що люди, які пройшли через важкі випробування, продовжують боротись за життя, за Життя з великої літери. Не зважаючи на різні труднощі, у них вистачило сили перебороти все», – каже Станіслав Цехмістренко, головний режисер та продюсер.

Він зауважує, що найважче було знайти героїв, які б погодились знятись у кіно, адже автори фільму хотіли показати внутрішні переживання, їхні думки та хвилювання – не кожна людина на таке погодиться. Також було декілька людей, які відмовились, вони розуміли, що не зможуть розповісти на камеру свою історію, адже тема дуже важка психологічно.

«Зйомки та постпродакшн тривали три місяці, ми знімали у Львові, Краматорську, Кривому Розі та Запоріжжі. Майже всі історії зі щасливим кінцем: ми хочемо показати на прикладі наших героїв людям, які повернулись із зони АТО, що не варто опускати руки, потрібно підніматись на ноги і йти далі достойно по життю. Головне – щоб цей фільм подивилось якомога більше людей», – додає режиссер.

Я думаю, люди усвідомлюють, на які жертви йдуть бійці, коли захищають державу – Вейн Шарп

«Із ідеєю зняти цикл документальних фільмів до нас звернулись представники громадської організації «Центр зайнятості вільних людей», які допомагають знайти своє місце у суспільстві воїнам, солдатам, що отримали важкі поранення під час бойових дій на сході. Люди забувають про тих воїнів, які постраждали, і є таке побоювання, що вони не зможуть продовжувати звичне життя у суспільстві. Тому ми вирішили підтримати цю ідею, зробити серію фільмів – історії про чотирьох героїв, аби на їхньому досвіді люди дізналися, як вони навчилися жити із своєю інвалідністю та зберегли продуктивність після війни. Три історії про солдатів, які зазнали фізичних поранень та психічних травм під час бойових дій, ще одна – про жінку-волонтера, яка отримала важке поранення внаслідок своє діяльності», – розповів Вейн Шарп, директор офісу міжнародної громадської організації «Інтерньюз» в Україні.

Шарп розповідає, що у фільмах показано, як бойові дії впливають на звичайних українців і як їм можна допомогти.

«Я думаю, що люди усвідомлюють, на які жертви йдуть бійці, коли захищають державу, також важливо розуміти, які зміни відбуваються у їхньому житті, та як об’єднується громада для того, щоб надавати їм підтримку», – додав він.

Люди, які знаходять аргументи для життя, є прикладом для тих, хто є фізично здоровим – сценарист

Автор сценарію стрічки «Повернення» Сергій Бібик розповідає, що працювати над фільмом було дуже легко, адже хотілось допомогти цим людям, які повертаються із зони бойових дій. Головні герої фільмів та люди, які їх оточують, були дуже відкриті, кожен із них вносив свою частинку у фільм.

«Коли людина опиняється в якійсь ситуації, вона шукає аргументи, щоб продовжувати життя. Один з героїв мені сказав: «Ви знаєте, кому заздрять? Я ж без ніг! А ви знаєте, хто мені заздрить? Людина, яка втратила руки. А людина, яка втратила руки теж заздрить комусь». Люди, які знаходять аргументи для життя, є прикладом для тих, хто є фізично здоровим, – запевняє сценарист. – Світ є багатобарвним, і я хочу, щоб переважали світлі кольори, які несуть оптимізм, а «повернення» завжди можливе».

Лікарі давали 1%, що я виживу – героїня фільму

Головна героїня однієї з історій стрічки «Повернення» Оксана Нежальська ділиться враженнями про участь у зйомках фільму та своєю історією: «Хлопцям, що приходять з війни, психологічно важко після пережитого та побаченого. Своїм прикладом хочу показати, що все ж таки можливо перелаштуватись на нове життя».

Вона з сумом на обличчі розповідає, що минулого року, 23 серпня, мікроавтобусом везла продукти у селища Луганської області, які через війну були «відрізані» від цивілізації та електропостачання. Неподалік відбувалися бойові дії, а при переїзді залізничної колії, їхній автомобіль наїхав на міну.

«Нас в автомобілі було троє: я, моя подруга Олена і водій Саша. До тями я прийшла на п’ятий день перебування в реанімації, на сьомий день дізналась, що у мене відірвало одну ногу, іншу ногу роздробило, подругу повністю розірвало, а водій вилетів через вікно. На щастя, Саша не втратив свідомості і покликав на допомогу людей. У моїй довідці було написано, що у мене немає барабанної перетинки, третього ступеня контузія, пошкодження рук та ніг. Лікарі давали 1%, що я виживу. Я дев’ять днів була в реанімації – це просто пекло… Потім перевели у травматологічне відділення, і лікарі намагались врятувати другу ногу. Чотири місяці тривала «боротьба», мені зробили три операції, але все було марно. Я сама сказала, що вже краще відріжте, ніж будете мучити і себе, і мене. Не знала, як далі житиму і що робитиму. Але дзвінок Оксани Воропай, координаторки проекту «Воїну – гідна праця» все змінив. Вона запропонувала мені пройти реабілітацію у Львові, де я і зараз перебуваю», – розповіла вона.

Оксана каже, що у реабілітаційних центрах побачила, що є багато люде, які пересуваються на візках, які не дуже активні, закриті від суспільства. Тому вона вже вирішила, чим займеться найближчим часом – туризмом для людей з обмеженими можливостями. «Завдяки своєму досвіду я впевнено можу сказати: це реально та актуально!», – усміхнено каже жінка.

Адаптуватись до війни набагато легше, ніж адаптуватись до миру після війни – військовий психолог

Про специфіку цих документальних фільмів та про головних героїв розповідає Андрій Козінчук, військовий психолог.

«Я працював з одним із героїв, Миколою Змієвським, снайпером 95-ї аеромобільної бригади. Він прийшов до нас і просто попросив допомоги. Розумієте, адаптуватись до війни набагато легше, ніж адаптуватись до миру після війни. До війни адаптуються, тому що хочуть вижити, а як зробити так, що тобі треба просто жити після війни, а не виживати? Кожен на це здатний, але не кожен це може зробити. Ці ветерани показують свої історії, прості історії з життя – це приклад не тільки ветеранам, а й усім тим, хто зневірився у собі. Ці документальні фільми розповідають не про війну, не про «зраду» чи непрофесійність командирів, а про мир. Дивіться, ці люди вибрали посттравматичний ріст, а не спад», – каже психолог.

Андрій Козінчук переконує, що воїни адаптуються не завдяки психологам, а завдяки собі. Психологи – це підтримка, поштовх, мотивація, яка просто підтримує бійців після війни. Основну роботу вони роблять самі – перемагають всі труднощі.

Документальні фільми створено за підтримки проекту Агентства міжнародного розвитку США (USAID) «У-Медіа», який втілює в життя МГО «Інтерньюз».

Автори поділились майбутньою долею фільму – зараз відправляють його на фестиваль до Канади, також планують транслювати на українських телеканалах «UA:Перший» і «5-й канал», а незабаром стане доступний у вільному доступі інтернет-користувачам на YouTube.

Прем’єрний показ стрічки «Повернення» Станіслава Цехмістренка відбувся 15 червня. Того ж дня у Києві презентували стрічку «Волонтери» латвійця Яніса Вінгріса – це документальне кіно, головними героями якого стали українські волонтери, які працюють у зоні бойових дій на сході України.