Крім посилення інформаційного тиску й перетворення окупованого Донбасу на дестабілізуючий фактор, Росія також використовує проти України тактику провокування радикальних подій, стверджує дописувач «Дзеркала тижня». Останні факти виявлення агентурних «закладок» Кремля у лавах українських добровольчих батальйонів та націонал-патріотичних організацій свідчать про те, що Росія готова воювати за Україну «до останнього українця». І «активні заходи» з боку російських спецслужб лише наростатимуть. Показовий випадок: найбільш полум'яний прибічник «Майдану-3», модератор безлічі сторінок у соцмережах, у яких закликає українських патріотів «виходити на вулицю» та «боротися з режимом внутрішньої окупації», – виявився сепаратистом, колишнім бойовиком, що проживає в Росії. І таких випадків дедалі більше. Як їм протистояти «Дзеркало тижня» розповідає у статті «Гібридна війна: все тільки починається…» .
У найближчі дні Україна може отримати нового прем’єра – Наталію Яресько або Володимира Гройсмана. Як стверджує тижневик «Новое время», західні інвестори і громадянське суспільство хочуть бачити у прем’єрському кріслі Яресько. Політичні торгаші і люди на потоках – Гройсмана і Яценюка. Однак, на думку експертів, саме підтримка Ради може стати каменем спотикання для нинішнього міністра фінансів. Вона, будучи ефективним менеджером, погано розуміється в хитросплетіннях парламенту і не хоче в них розбиратися. Депутати платять міністру сторицею – зібрати під її кандидатуру більшість буде складно. Більше про шанси Яресько на прем’єрську посаду «Новое время» пише в статті «Гройсман, Яценюк чи здоровий глузд».
В цьому ж числі «Новое время» стверджує, що сьогодні все в Україні вирішують не президент, парламент чи прем’єр, а олігархи. Видання пояснює, чому немає олігархів у США, Німеччині, Франції чи Польщі. Відповідь очевидна: олігархи активно втручаються в політику через вплив на політичні партії і мас-медіа. Там, де таке втручання обмежене, олігархів не буває. В Україні ж вони мають ще й інші переваги. По-перше, мажоритарні округи, де гречка дозволяє без особливих зусиль поставити свого кандидата. По-друге, закриті партійні списки, що дозволяють розподілити своїх людей, грамотно розраховуючи ризики і не складаючи всі яйця в один кошик. По-третє, непрозоре фінансування партій, що дозволяє знайти вагомі аргументи для формування партійних списків. І, нарешті, необмежена політична реклама, яка розтинає мозок виборця, незважаючи на обладунки скептицизму і критичного мислення. Докладніше про олігархів в Україні тижневик пише в статті «Меч самурая і кишеня олігарха».
Про результати соціологічних досліджень на окупованих територіях, фінансовані Рінатом Ахметовим, розповідає «Український тиждень». У політичному сенсі загальним результатом опитування можна назвати позицію не так за угруповання «ДНР», як проти Києва. Однак більше експертів видання насторожило інше. На тлі негласних переговорів про можливість призначення Ахметова керівником на окуповані території та заміну ним Захарченка, дослідження, котрі вже півроку проводять ахметовські соціологи, більш ніж вписуються в цю картину. Адже сам Ахметов якнайкраще відповідає образу нової ікони місцевих «політичних атеїстів», не асоціюючись із Україною та її владою загалом, з одного боку, і маючи особистий авторитет, що загрожує перерости в культ Кім Чен Іра, – з іншого. Якщо історія з одіссеєю Ахметова стане можливою, то головною дилемою буде: чи проковтне Київ наживку такого миру, який уже одного разу обернувся для України війною, чи все-таки доведе донбаське питання до кінця. Докладніше з проблемою тижневик знайомить в статті «Ахметов і плани Кремля».
Підняти українську економіку експортом металу і зерна вже не вийде. Державі потрібне поступальне звільнення від сировинної залежності та нові обличчя в бізнесі. Добре, що інтелектуальний потенціал країни ще не розгублений. Про те, чим Україна може забезпечити світ, крім зерна і металу, розповідає тижневик «Фокус».
