Дитячий суржик. Тільки без паніки!

(Рубрика «Точка зору»)

Часто можна почути або прочитати, що індивідуальний білінгвізм (тобто двомовніть) збагачує людину, натомість масовий – завдає шкоди. Я б не була такою категоричною, оскільки, як не крути, але якщо ви знаєте більше, зокрема й мов, то це вже позитивно. У ситуації з масовою неодномовністю України, і, по суті, примусом обставин (історичних, політичних, незрозумілих) до опанування спорідненої мови, ми з вами і наші діти змушені робити над собою додаткові (не завжди виправдані й потрібні) зусилля – відмежовувати мовні коди, контролювати свою мовленнєву поведінку тощо. Зусилля, які можна було б спрямувати на щось інше, а ми – на мову, бо так уже в нас склалося. Ймовірно, що найближчим часом очевидних передумов зміни ситуації українсько-російської двомовності не з’явиться.

Стабільність у бездіяльності держави щодо мовно-політичного питання змушує нас (не всіх, звичайно) до певної самостійності. Вочевидь, ми маємо зважати на декілька мовознавчо-філологічних моментів, із якими тісно пов’язане наше повсякденне життя, аби якимось чином цю мовну ситуацію, принаймні на рівні своєї родини, контролювати та коригувати.

Перманентний стан масового білінгвізму лишає нам усього декілька сценаріїв, які будуть розігруватися із нашим мовно-комунікативним життям: ми можемо бути активними одномовцями, але при цьому, варто пам’ятати, що пасивними білінгвами ми будемо все одно; активними двомовцями (у найкращому випадку нам буде притаманна координативна форма білінгвізму – чітке розрізнення контактних мовних систем), але навперемінне вживання абсолютно доступних у плані розуміння та продукування споріднених контактних мов не може не нести наслідків (доведений факт, ми не роботи) – помилок у одній мові, що виникають під впливом іншої (міжмовна інтерференція). Важливо у такій ситуації, щоб координативний білінгвізм не перетворився на мішаний (тобто суржик), і тут визначним чинником буде контрольованість / неконтрольованість свого мовлення: якщо ми напружуємося, відмежовуємо одну мову від іншої, то помилок у нас буде менше, їх не набереться та критична маса, що й перетворює інтерфероване мовлення у суржикове. Ще є один сценарій, який можливий під тиском різних обставин: нам може бути притаманна лише мішана форма двомовності – і нас, в принципі, це влаштовує, тобто ми не замислюємося над тим, як ми говоримо.

Із дітьми все приблизно так само, як і з дорослими, тільки змінити / виправити мовну поведінку, напевно, трошки легше. Головне для дитини – її родина, ті люди, що з нею говорять – все це впливає, і в результаті, тобто тоді, коли можливе розпізнавання змісту висловлювання, варто говорити про одномовність / неодномовність дитини. Коли дитина одномовна (українськомовна), вона активно використовує одну мову, яка продукується в родині, і навіть пасивно не володіє іншою контактною мовою, адже ви всіляко намагаєтеся унеможливити мовний контакт, то це дуже добре, але ви все одно не зможете завжди ситуацію тримати під контролем. Мовний контакт відбудеться, бо суспільство навкруги неодномовне. У такій ситуації у мовленні дитини виникатимуть лише ситуативні нормативні відхилення під впливом іншого, окрім вашого, середовища (дитячий садочок, інші діти, дорослі). Звичайно, це не є проблемою, адже такі помилки не важко звести до мінімуму. Залежно від родини, дитина може бути російськомовною.

Варто відразу зазначити, що подібна російськомовність є дуже умовною, оскільки російська мова, що побутує на території України, сильно відірвана від літературного стандарту (і ми це маємо чітко усвідомлювати, коли починаємо говорити, як нам здається, «по-рускі»).

Як би там не було, російськомовні діти йдуть в українськомовні дитячі садочки, колективи (як дитячі, так і виховательські), в яких, на жаль, дуже часто демонструють неідеальне мовлення, тобто таке, яке не може бути прикладом для наслідування. Як бути в такій ситуації? Це, дійсно, складно, адже спочатку дитина може або говорити менше, бо не все буде розуміти, а також почне усвідомлювати той факт, що вона говорить інакше – такий нюанс також трошки пригальмовуватиме базікання вашого вундеркінда; а, можливо, ваша дитина демонструватиме мовну (російськомовну) стійкість і буде говорити так, як ви її навчили, не підлаштовуюсь під колектив. Але тут є одне але, як у Майкла Щура...

Ви маєте пояснити і привчити дитину до розмежування контактних мов за сферами вживання (у науці це має назву диглосія) – цілеспрямовано й послідовно доводити факт важливості вивчення української мови (ви ж прийшли в українськомовний садочок, щоб потім піти в українськомовну школу, чи не так?!).

У будь-якому разі, неодномовні діти завжди проходять період мовного змішування (сильного або слабкого вияву), через наслідування інших, тобто дитина транслюватиме чужі мовні помилки, сама буде плутати і почергово вживати лексичні одиниці контактних мов, синтаксичні конструкції, морфологічні категорії тощо, не розрізнюючи при цьому мовні системи. Звичайно, що у такій ситуації батьківське рольове навантаження збільшується, оскільки спочатку доведеться розпочати процес контролю мовленнєвої поведінки як своєї, так і поведінки дитини, а потім перейти до фази активного коригування вашої підростаючої мовної особистості, зважаючи на всі супровідні обставини (вік, зацікавлення та інше).

Щодо суржикомовних дітей, то їх, в принципі, не дуже багато, тобто дітей, які українсько-російський мішаний мовний код сприймають як одне джерело мовних засобів і абсолютно їх не розрізняють. У будь-якому разі цей суржик буде орієнтований на якусь одну з контактних мов, зазвичай, на українську, і боротьба із ним розпочнеться вже під час цілеспрямованого навчання (садочок, школа) – чим більше буде вчитися дитина, зокрема й мові, тим менше буде суржику – ситуація вирівняється, але батьки, так само можуть долучитися до процесу подолання негативних і деструктивних мовно-комунікативних явищ.

На нашу думку, є декілька простих та дієвих рекомендацій, що точно не завадять у ситуації незбалансованого масового білінгвізму споріднених мов:

1. Змінюйте комунікативні стратегії щодо дитини. Це, насамперед, стосується неодномовних дітей, тобто білінгвальних (форма двомовності, по суті, не має значення), оскільки опанування мов не є статичним процесом і тому необхідно змінювати комунікативні стратегії (способи) вивчення контактних мов так само активно, як відбувається процес набуття нових мовленнєвих умінь і навичок. Найбільш популярними є комунікативні стратегії, що залежать від людей у житті дитини («одна мова – одна людина»), від обставин («одна ситуація – одна мова»), від місця перебування («одне місце – одна мова») тощо. Таким чином, почергове використання різних стратегій, зважаючи, звичайно, на рівень підготовленості дитини, дозволить урізноманітнити її комунікативне життя.

2. Дбайте про власну мовленнєву компетенцію, контролюйте свою мовленнєву поведінку. Дитина себе не може контролювати – це нормально, вона цьому навчиться з роками, тому майже 100-відсотково, що дитина наслідуватиме дорослих, копіюватиме представників свого середовища. Тому подумайте про те, який матеріал для наслідування отримує дитина, тобто мовний продукт довкола вашої дитини має бути якісним. І це безпосередньо ваш клопіт і ваше завдання, якщо вам не байдуже.

3. Виправляйте дитину, вона не образиться. Ми всі знаємо, що найкращий учитель – це життєвий досвід, не переймайтеся дуже сильно з того, що дитина помиляється, виправляйте ці помилки і просіть дитину озвучити правильний варіант, хоча, як показує практика, дитина й без ваших прохань буде це робити. Алгоритм такий: дитина помилилася – ви почули (розпізнали, це не менш важливо!), виправили, ваша дитина повторила правильний варіант, минув час, і в дитини знову виникла подібна помилка, ви маєте не лінуватися і виправляти (постійно). Врешті-решт, дитина запам’ятає і не буде робити таких помилок.

Ольга Шевчук-Клюжева – кандидат філологічних наук, викладач

У тексті збережено виділення, зроблені автором

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

На тему української мови:

07.12.2015 Зараз або ніколи! Першочергові завдання мовного планування Перед Україною постало дуже багато викликів, боротьба з якими допомагає нам змінюватися – з новою силою усвідомлювати себе як націю далі 17.01.2016 Українська мова і «русский мир» Путіна «Мова повинна об’єднати Україну. І перемога у війні з Росією – це стати українцями» далі 17.12.2015 Помилка Порошенка і небезпека для російськомовних патріотів України Відкрита агресія Росії проти України позбавила багатьох українців впровадженого імперією в їхню свідомість переконання, що російський народ є «братнім» далі 08.12.2015 Розмовляти українською – один із запобіжників від агресії Росії – волонтер «У момент, коли Москва зникне із системи координат українців, тоді з’явиться шанс нарешті стати дорослою нацією» – Шевчук далі 02.01.2016 Ризики для України. Порошенко, мова і Московський патріархат Чому не щезає культурний колоніалізм Московії? Російська мова, зокрема двомовна шизофренія на радіо і телебаченні вбиває українську ідентичність далі 09.11.2015 Телебачення державне має бути тільки україномовним – Масенко «Замість того, щоб зміцнити мовний кордон з Росією, ми бачимо протилежне – посилення русифікації» далі