15 лютого у низці європейський держав почалися акції на підтримку українки Надії Савченко, яка голодує за ґратами в Росії, чекаючи на вирок суду. До Праги на запрошення чеських депутатів, ініціаторів символічного ланцюгового голодування у Раді Європи, прилетіла її сестра, Віра Савченко, щоб взяти участь у громадських слуханнях про долю українських в’язнів у Російській Федерації. Надію Савченко у Росії звинувачують у вбивстві двох співробітників російського телебачення, замаху на вбивство групи сепаратистів і незаконному перетині російського кордону. Українка та її захист звинувачення відкидають і заявляють, що на момент загибелі російських журналістів її вже захопили в полон сепаратисти, які потім примусово переправили її до Росії. Віра Савченко очікує на вирок російського суду у справі своєї сестри вже найближчим часом. Спершу у розмові з Радіо Свобода вона розповіла про стан здоров’я Надії Савченко, яка оголосила голодування 18 грудня.
– Щодо здоров’я, вже давно ситуація нестабільна, тому, що другий такий великий термін голодування це важче набагато, ніж перший. І після 40 днів знову почали колоти їй глюкозу і давати дитячі коктейлі для харчування. Вона їх вживає, коли йдуть судові засідання. Три дні на тиждень вона вживає ці коктейлі, а чотири дні на тиждень голодує.
Щоб «заохотити» політиків, вона збирається вести сухий страйк, тому зараз вона економить, акумулює ті сили, які залишились
Надю найменше хвилює її здоров’я, її дух зараз знову піднявся. Тому, що скоро кінець і вже буде залежати від політики, від дипломатичного поля, як піде справа. Щоб було швидше, щоб «заохотити» політиків, так би мовити, вона збирається вести сухий страйк – це зовсім без нічого, тому зараз вона економить, акумулює ті сили, які залишились.
– Сухий страйк після вироку? Коли саме?
– Після вироку, після 10-денного терміну, коли буде зрозуміло, чи її будуть етапувати, чи буде якийсь обмін, який не хоче російська сторона вважати як обмін, а може як екстрадицію. Якщо ж ніяких рухів не буде, то через десять днів після вироку Надя збиралася оголосити «сухий» страйк. Наразі такі от її наміри.
– Адвокати заявляють, що Надія Савченко буде на волі, так, чи інакше суспільна думка готується до того, що її відпустять. І дехто, навіть, називає дати, що буде це вигідно зробити з політичної точки зору, мовляв, 22 лютого, перед днем Радянської армії. Наскільки доречні подібні заяви, чи все-таки тут можливі різні варіанти?
Заяви ще й з датами конкретними точно недоречні, щоб не збити охоту нашого ворога. Але справді, для Путіна важливі дати – це «23 февраля» як День радянської армії
– Моя суб’єктивна думка, що заяви ще й з датами конкретними точно недоречні, тому, що має все робитися, всі сили прикладатись, але щоб не збити охоту нашого ворога, то бажано, все ж таки, обережніше підходити. Але про 23 лютого, справді, для Путіна важливі дати – це Новий рік, «23 февраля» як День радянської армії.
Скоріше за все, це може бути екстрадиція росіян в Росію, Надю – в Україну
Але, знову таки, їхні військові, російські, які судяться, знаходяться під судовими процесами в нас, в Україні, я не думаю, що їх так швидко засудять. І я не думаю, що Надю просто так віддадуть. Скоріше за все, це може бути екстрадиція росіян в Росію, Надю – в Україну.
– На Вашу думку, в чиїх руках зараз доля Надії Савченко, в руках президента Росії Путіна, в руках української влади і дипломатів, чи, все-таки, зараз, можливо важливий тиск європейської, міжнародної спільноти? Адже було немало резолюцій і Європейського парламенту, і Парламентської асамблеї Ради Європи з цього приводу.
Можливо, в політиків ціна життя фіксована
– Справа в тому що, так, візуально все в руках Путіна. Візуально. Але якщо там подивитись економічно – іменні санкції, список Савченко, список Магнітського, який дуже не подобається Російській Федерації. А як на рахунок накласти ембарго на продаж нафти Росією, доки не відпустять Савченко? Нехай це буде не публічно. Але, так от, санкція. Цього не робиться, звичайно, цього не робиться. Бо це гроші. І, можливо, в політиків ціна життя вона фіксована. Тому, публічно нам кажуть – все в руках Путіна.
– А як Ви особисто вважаєте?
– Я вважаю, що економічні важелі впливу є. Я щойно один озвучила, можливо, надто нахабний і зухвалий.
– Є і акції солідарності. Наприклад, з 15 лютого у низці європейських держав деякі політики, активісти, прості громадяни голодують на підтримку Надії Савченко. Яке значення для неї мають подібні акції?
– Це дуже підтримує. Це, в першу чергу, мобілізує дух боротися далі. І я б дуже хотіла, щоб взяли приклад і наші парламентарі, і теж зробили в Україні. Не треба соромитись такого символічного голодування. Воно не має на меті померти з голоду. А має на меті відзначити, що так, я знаю, я підтримую її, я борюся як можу.
– Чому Надія Савченко голодує знову? Вона не послухалася колишнього радянського політв’язня Мустафу Джемілєва, який закликав її зупинитися.
– Насправді, це дуже важко. Я знаю від Наді, з її слів, як поводить себе організм. Це організм вже на межі виключення. Якщо ти не годуєш себе, перше, що вимикається, мозок – через нестачу цукру. І тоді вже через брак сил вона припинила. І все ж таки, така світова спільнота просила: «Ти не маєш права не зважати на людей». Зараз вона жалкує про це, тому, що, на її думку, тоді б справа пішла швидше і, можливо, її просто б поміняли. Тому, що дуже-дуже боялась тоді Росія її страйку. Більше, мені здається, ніж нині. І от тоді, якби щось, не дай Боже, сталось, у них би були величезні проблеми. Того Надя жалкує, що припинила.
– Ви були свідком на суді судовому процесі в Росії. Що Вас найбільше вразило? Чи це поведінка правосуддя, чи це, можливо, якісь просто людські враження від середовища, в якому Ви були? Російське місто Донецьк завдяки суду на Савченко опинилося на мапі Росії для багатьох українців.
– Тут ще Путін «великий», в лапках, стратег. Він не даремно цей Донецьк вибрав. Його історична назва – Гундорівка. І до 1956 року він так називався. Але на майбутнє, коли роки минуть, нехай років 70 – це дуже великий термін, відрізок часу в історії – то «Савченко суділі в Донєцкє». І це така гра слів. «А це ж тоді Донецьк не був український і це ж взагалі не Україна». Я вбачаю тут такі стратегії.
Поведінка суддів, коли доведено, що це біле, вони закривають очі і кажуть «Так, так. Це чорне». Це от, ти розумієш, тоді опускається все всередині. Тому, що ти розумієш, немає надії на справедливий суд. Видно їм незручно буває, вони не знають, як себе поводити. Вони «удаляются в комнату совєщаній». Але, все ж таки, вони виконують наказ Кремля. І це постійно вбиває надію потихеньку.
– Наскільки уважно Ви стежите за справами інших українців, яких, на думку правозахисників, тримають за ґратами в Росії з політичних мотивів? Чи важлива тут солідарність?
– Дуже важлива. Не можна Росії дарувати отакого ґвалтування. Вона крала в нас історію. Вона краде в нас землі. Зараз вона почала красти в нас людей. Не можна нічого дарувати Росії. Ці хлопці, я хочу вірити, що рано чи пізно, все ж таки, ми їх маємо повернути. Ці справи так само треба тримати на увазі.
