У Путіна проблеми. Він шукає шляхи виходу з України – американський політолог

Чи охопила паніка кремлівські кабінети? Що посіяв Володимир Путін: ідеальний шторм чи багаторічний застій? Що може спровокувати крах російської авторитарної системи? Чи хочуть у Вашингтоні падіння Володимира Путіна?

Політичне майбутнє Володимира Путіна і створеної ним системи останніми днями виявилося об'єктом уваги американських аналітиків. Причини цієї уваги незвичайні. Вперше за майже два роки, що минули після анексії Росією Криму, американські спостерігачі знайшли приводи для того, щоб зробити прогноз про можливий колапс режиму Володимира Путіна. Найбільш песимістична оцінка нинішнього стану Росії зроблена в статті в журналі Foreign Affairs авторитетного кремленолога, професора університету Ратгерса Олександра Мотиля. Заголовок статті – «Світло згасло для режиму Володимира Путіна». На думку Мотиля, Кремль став жертвою трьох криз: економічної, структури влади і зовнішньополітичної, викликаної фатальними зовнішньополітичними прорахунками Путіна, яка втягнула країну в дві війни: в Україні і в Сирії. Автор статті передбачає для Росії «похмурі часи», під час яких можна чекати чого завгодно: і традиційних для неї хвилювань в національних околицях і частих в історії Росії палацових змов та переворотів, і невдоволення в армії і серед найманців, яким доведеться змиритися з поразкою. «Росія на порозі ідеального шторму», – робить висновок Мотиль і рекомендує сусідам Росії та західним столицям готуватися до її розпаду і потоків біженців.

У середу з попередженням до західних лідерів звернувся легендарний фінансист Джордж Сорос. Аналізуючи ситуацію в Росії в публікації на сайті Project Syndicate, Сорос прогнозує економічний колапс. «Режим Путіна стикнеться з банкрутством у 2017 році, коли більша частина його зовнішнього боргу повинна бути виплачена, – пише Джордж Сорос. – Але заворушення можуть початися раніше».

У коментарі для інформаційного агентства Reuters юрист і політолог Вільям Померанц пише про «подих паніки», який, на його думку, помітний у Кремлі. У чому він розгледів ці панічні настрої?

– Ознаки паніки я бачу у висуванні російською владою пропозицій щодо боротьби з кризою, які насправді нічим не допоможуть. Перший приклад – ідея приватизації державних корпорацій, що має забезпечити приплив коштів у казну. Міністерство економічного розвитку оголошує про готовність запропонувати для продажу акції провідних компаній, серед яких «Аерофлот» і «Роснефть», причому, звісно, не йдеться про передачу більшості акцій приватним інвесторам. І раптом президент Путін оголошує про те, що ніякого термінового розпродажу власності не буде і він фактично обмежує потенційне коло покупців російськими олігархами. Я бачу в цьому епізоді відображення панічних настроїв в уряді і дезорганізацію у владних структурах, нездатних прийти до потрібного рішення. Другий приклад – історія так званого «антикризового плану». Про перший план було оголошено минулого року, але російська влада не здійснила і двох третин із запланованих заходів. І до кінця року оголосила, що криза закінчилася і Росія не потребує нових антикризових заходів. Настає січень. Ціни на нафту падають, рубль падає, і вони вирішують, що їм потрібен новий антикризовий план. Але тепер у них немає грошей для того, щоб здійснити цей план.

– Як Вам здається, Володимир Путін розуміє, усвідомлює, що насправді відбувається з російською економікою?

– Можливо. Але його біда полягає в тому, що він не може запропонувати ефективних рішень. Будь-якому професійному економісту зрозуміло, що для подолання кризи необхідні структурні реформи економіки. З такими пропозиціями останні півтора роки виступає Кудрін. Однак система управління, створена Путіним, не може дозволити собі такі реформи, тому що вони призведуть до її руйнування і втрати влади Володимиром Путіним. Путін абсолютно очевидно робить ставку на довге терпіння людей і сподівається, що його вистачить надовго.

– Чи можна припустити, що є слабкою ланкою в цій системі? Що може спровокувати її раптовий крах?

– Я б не назвав це слабкими ланками, але є кілька дуже серйозних проблем для Путіна. Одна з них – фінансові проблеми регіонів. Багато з них фактично перебувають в дефолті і виживають тільки завдяки дотаціям з Москви. Зниження або, тим більше, відсутність дотацій одразу ж спричинить проблему підтримки соціальної стабільності в регіонах. Друга проблема або, якщо завгодно, слабка ланка – необхідність забивати кошти у збройні сили і вести дві війни, які Путін почав: в Сирії і в Україні.

Несподівана нещодавня зустріч Вікторії Нуланд (помічника держсекретаря США – ред.) і Владислава Суркова (радник Путіна – ред.), на якій обговорювалася ситуація на сході України, на мій погляд, свідчить про те, що Путін шукає шляхи виходу з України або зміни ситуації з тим, щоб стало можливим скасування санкцій. Але я особисто не думаю, що він може домогтися цього на своїх умовах. Разом з тим, я не бачу швидкого краху системи, створеної Путіним, через відсутність опозиції. Він досяг успіху в одному: в здійсненні заходів, які забезпечили відсутність політичної опозиції, здатної кинути йому виклик.

– Але, як відомо, чимало авторитарних систем зруйнувалося раптово без ознак наближення кінця. Наприклад, Чаушеску до останнього дня вважав, що народ його любить.

– Паралель полягає лише в тому, що більшість цих людей не бачили того, що вони опинилися на самому краю прірви. Так, загальним тлом зазвичай є економічна ситуація, що погіршується. Але це може тривати дуже довго. Чаушеску впав, коли від нього відвернулися служби безпеки. До слова, те саме відбулося і з Януковичем. Коли він прокинувся 21 лютого і зрозумів, що спецслужби його не захищають, він усвідомив, що це кінець. Тому найголовніше питання для Путіна – чи є на його стороні достатня підтримка служб безпеки. Я поки не бачу жодних ознак падіння рівня цієї підтримки. З іншого боку, судячи з багатьох ознак, криза, в якій опинилася Росія, буде затяжною. Йдеться, швидше за все, не про декілька місяців, а про кілька років. Будь-яка невирішена криза неминуче доходить до точки кипіння. Питання в тому, чи знайде Путін правильні способи вирішення проблеми. Якщо рішення полягає у знищенні торгових кіосків в Москві, в яких купували товари мільйони москвичів, то я підозрюю, що Кремль врешті-решт зробить помилку, яка приведе до катастрофічних наслідків.

Американський політолог Леон Арон, голова відділу вивчення Росії вашингтонського інституту American Enterprise, теж розповів Радіо Свобода про своє бачення майбутнього Росії.

– Ні, я не бачу паніки і, тим більше, я не бачу відчаю. Мені здається, питання зараз у тому, який резерв у цій лояльності морально-патріотичної мобілізації, яка продовжує розвиватися, який у нього резерв. Цього ніхто не знає.

– Пане Арон, дехто з американських політологів вказує на плани приватизації, які раптово з'явилися, повідомлення про готовність уряду Росії розмістити єврооблігації і навіть на переговори держсекретаря США Джона Керрі і радника Путіна Владислава Суркова нібито про відхід Росії з України, як на ознаки великих тривог в Кремлі. Ви з цим згодні?

– Ви знаєте, я, чесно кажучи, не бачу нічого такого революційного тут. Режим не говорить: так, ми помилилися, давайте, принаймні, діяти, як нам радить вже 5-6 років Кудрін, який сказав, що Росія вперлася в інституційну стіну. Нічого цього я не бачу. Я не бачу ніякої паніки, не бачу ніяких стратегічних зрушень.

– Ви хочете сказати, що до реальної політичної кризи або, якщо завгодно, краху системи, створеної Володимиром Путіним, якщо він колись станеться, далеко?

– Я не це хочу сказати, я не хочу сказати, що кінець близький або кінець далекий. Я просто хочу сказати, що необов'язково повинні бути ознаки паніки у режиму для того, щоб зробити висновок про те, що ситуація погана. Дивіться на економіку. Є, звичайно, далекобійники, але на соціальному рівні я нічого не бачу. І тут суміш терору, обіцянок і підкупу, мені здається, діє. Як я сказав спочатку, не вичерпаний резерв цієї морально-патріотичної мобілізації. Революція відбувається з самого початку, тому що режим в очах певної частини суспільства втрачає моральне право на те, щоб керувати країною. Поки цього я не бачу.

– Ви згодні з тезою Мотиля про дезінтеграцію путінської політичної системи, відомої вертикалі влади?

– Ні, не згоден. Я не бачу ознак дезінтеграції, я бачу об'єктивні складнощі. І питання тут зараз в тому, яким чином режим буде ці складнощі долати. Він може наробити безліч помилок і прийти до краху. Але він може ці труднощі намагатися подолати і обійти, в тому числі стандартний набір авторитарних режимів: через війну, імідж обложеної фортеці, «п'яту колону» і терор.

– Чи здатний, на Вашу думку, Путін адекватно діяти в цій ситуації, щоб запобігти переходу хронічної хвороби в летальну стадію? Адже багато його дій за 15 років правління змушують говорити, що він неадекватно сприймає навколишній світ, мотиви дій західних столиць. Він бачить якісь особисті випади проти нього, де їх насправді абсолютно немає, він бачить організацію «кольорових революцій».

– Путін зробив відмінний стратегічний вибір у 2012 році, коли база легітимності режиму поступово перетікала з економіки в національно-патріотичну мобілізацію. Це була цілком адекватна реакція. Адже можна було сказати: будемо молитися, ціни підуть вгору, і все буде добре. Ні, він перемкнувся. Тому я не впевнений, що прямо вже так він абсолютно неадекватний і не розуміється у великих речах. У тактиці це зовсім інша річ, у великих речах у нього інстинкти.

– Ви під час нашої попередньої розмови порівняли поведінку Путіна з поведінкою дзюдоїста, а Мотиль каже, що Путін іде від провалу до провалу. На його думку, і українська кампанія Путіна, і сирійське вторгнення Путіна – це все великі стратегічні провали, які призведуть врешті-решт до його падіння.

– Уявіть, ви – Путін, Україна, колиска російської державності, відколюється, як айсберг, і пливе до Європи. Звичайно, якщо говорити про якусь вільну квітучу демократичну Росію, вона б повела себе інакше. Але якщо говорити про режим, який переключається на національно-патріотичну мобілізацію, треба було зробити щось для того, щоб цей проєвропейський український режим упав. До речі, я зовсім не впевнений, що це заморожений конфлікт. Путін, мені здається, цілком адекватно чекає, що він сам по собі впаде. Знову тотальна корупція там, наскільки можна судити, колосальні борги. Подивимося.

– А яка ціна цих дій Кремля?

– Ціна дуже висока. Якщо справа піде афганським шляхом, то так – це болото, яке може засмоктати. Але нічого цього не видно ні в Україні, ні в Сирії. Добре, в Сирії це коштує 4 мільйони на день. Навіть при нинішньому бюджеті це не так багато. Так, два пілоти загинули. В принципі все може бути, режим може наробити помилок. Уявлення про те, що революція починається, коли селяни йдуть з дрючками на палаци – це міф.

– Як Ви вважаєте, чим керується в цій ситуації Захід? Якщо послухати кремлівських представників, включаючи самого президента Росії, Захід підриває його режим.

– Важко сказати. Звичайно, знову постає питання: що станеться зі 1550 стратегічними російськими боєголовками і бомбами на бомбардувальниках. Звичайно, безглуздий і нещадний російський бунт нікого не приваблює. Великий ризик, так. Це Захід хвилює найбільше, по-моєму.

– Скільки Ви даєте режиму Володимира Путіна?

– Я просто не можу сказати. Можу вам дати діапазон – від одного року до 20 років.

– А вказати на спусковий гачок, який може призвести до колапсу, Ви можете?

– В історії Росії зміни режимів були пов'язані практично завжди з якимись зовнішніми військово-політичними поразками і відступами. Кримська війна – реформи Олександра II, російсько-японська війна – перша революція, невдачі в Першій світовій війні і більшовицька революція. До речі, зміщення Хрущова відбулося після ганебного з точки зору еліти відступу на Кубі. І Афганістан – початок гласності та перебудови. Чому, на мою думку, це відбувається, чому я хочу вказати на це як на найімовірніший спусковий гачок? Тому що, як ми говорили, ось це – перемикання з економіки на морально-патріотичну мобілізацію, а отже, зовнішню політику як серію блискучих успіхів і перемоги на міжнародній арені – це діє, як наркотик. Але і пробудження, і протверезіння завжди дуже болючі. Тигр, якого осідлав Путін, морально-патріотичний тигр, він хороший. Але проблема з цим тигром в тому, що йому потрібне живе м'ясо, чим більш криваве, тим краще, в кількості, яка повинна постійно збільшуватися. Мені здається, що бікфордів шнур може запалитися з більшою ймовірністю за межами Росії, а не в самій Росії.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода