Видобуток солі – це державний бізнес, який має приносити прибуток українцям як власникам усіх корисних копалин у надрах держави. На Донеччині, в Артемівському районі (перейменованого на Бахмутський через декомунізацію), що за 23 кілометри від лінії фронту, в місті Соледар розташований державний монополіст з видобутку солі. Держпідприємство «Артемсіль» підпорядковується Міністерству агрополітики. Журналісти програми «Схеми» – спільного проекту Радіо Свобода та «UA:Першого» – звернули увагу на те, що завод після Майдану різко бідніє – попри те, що ціна на сіль в Україні та світі і попит на неї не падали. Що це – безгосподарність чи корупція?
На підприємстві «Артемсіль» працює чи не кожен у тутешніх родинах. Яскравий приклад – родина Лук'янових. Тамара Петрівна зараз на пенсії, більше 35 років вона пропрацювала економістом на «Артемсолі». У свій день народження вона згадує Революцію гідності й скаржиться на корупцію.
«Факт у тому, що підприємству все гірше і гірше», – відзначає Тамара Лук'янова.
Запасів Артемівського соляного родовища людям вистачить на багато сотень років. У цьому ми переконались на власні очі, коли спустились у шахту, на 260 метрів під землю. За 135 років існування державного підприємства «Артемсіль» тут видобули тільки 4% місцевих запасів цього мінералу.
У цеху, де фасують харчову сіль, усім знайомих сірих паперових упаковок із блакитним написом «Артемсіль» меншає, як і роботи, бідкаються працівники.
«Раніше ми відвантажували більше, раніше ми краще працювали. А зараз, буває, неповну робочу зміну працюємо», – розповідає працівник цеху.
Дочка іменинниці Тамари – Ірина – працює у відділі збуту держпідприємства, каже, за два останні роки значно знизились обсяги реалізації продукції.
«Народ заляканий, одразу шантажують звільненням з роботи, а мама моя сказала, що підприємство містоутворююче, більше немає куди піти», – ділиться працівник держпідприємства Ірина Лук’янова.
Як продають сіль?
Продаж солі з заводу здебільшого побудований таким чином: «Артемсіль» відпускає товар обмеженому колу компаній-посередників, в число яких втрапити з вулиці неможливо. Далі ж ці фірми-посередники перепродають уже кінцевому споживачу вдвічі, а подекуди і в п’ять разів дорожче.
Наприклад, найбільша за об’ємами група товару – технічна сіль, яка використовується у промисловості. А найбільший її покупець – фірма з співзвучною до заводу назвою, але приватна – «Торговий дім «Артемсіль». У 2015 році ця фірма купила половину від усіх обсягів технічної солі, видобутих на підприємстві.
Володимир Доля, вже сьомий за два постмайданних роки очільник держпідприємства, називає ціну, за яку відпускає технічну сіль дистриб'юторам: «Тонна технічної солі коштує десь 350 гривень».
Придбану задешево сіль приватний торговий дім продає вдвічі, а то і втричі дорожче! Упевнитись у цьому дуже просто: хоча би з офіційного Вісника держзакупівель. Так, хмельницькі комунальники заплатили за цю ж сіль приватному посереднику вже 750 гривень за тонну, а чернівецькі ще більше – 835 гривень.
То що ж це за фірма, яка замість держави отримує надприбутки?
За даними Єдиного держреєстру, ТОВ «Торговий дім «Артемсіль» існує менше двох років – фірму було зареєстровано у Києві в серпні 2013 року. Керівником компанії значиться донеччанин Кирило Потетня. Статутний капітал компанії становить всього тисячу гривень. І ця фірма купує в держави на заводі сіль, а потім продає, знову ж таки, державі на тендерах по всій країні вже у два-три рази дорожче.
Телефоном у приватному «Торговому домі «Артемсіль» нам повідомили, що зараз технічну сіль у них можна купити у Києві по 850 гривень за тонну.
«У цю ціну ще вкладався залізничний тариф, який оплачується також нами, в цю ціну закладається вартість доставки і перевезення, розвантаження, подання вагонів, прибирання вагонів, перевезення на склад покупцеві, це все враховується», – пояснює Володимир, комерційний директор ТОВ «Торговий дім «Артемсіль».
«Працюємо!»
Ми попросили пояснити, як компанія, яка зареєстрована два роки тому зі статутним капіталом в тисячу гривень, виграла і закупила в «Артемсолі» половину всієї технічної солі за минулий рік, і як їй вдалося добитись такого успіху. Відповідь була короткою: «Працюємо!»
Таке пояснення завищення ціни фірмами-посередниками видається сумнівним і детективам Національного антикорупційного бюро України. Поки журналісти «Схем» були в Соледарі, з Єдиного реєстру судових рішень стало відомо, що в НАБУ порушили кримінальне провадження та перевіряють роботу «Артемсолі».
«У свою чергу, вказані підприємства в даний період часу брали регулярну участь у державних закупівлях, реалізовуючи сіль, внаслідок чого державні та комунальні підприємства закупили продукцію за ціною, яка необґрунтовано завищена приватними посередниками в середньому у 1,96 раза», – йдеться у провадженні.
Володимир Васильович, чоловік Іменинниці Тамари, теж усе життя пропрацював на підприємстві «Артемсіль». Чоловік певен, що для підприємства краще працювати напряму, а не через посередників.
«Пропрацював у шахті машиністом комбайна, а останні двадцять років головою профспілкового комітету. Всю сіль можна безпосередньо продавати», – говорить Володимир Лук'янов.
Однак ледь не весь продаж з заводу йде через посередників. У відповіді Міністерства аграрної політики на запит «Схем» зазначено: «Обсяг реалізації продукції ДП «Артемсіль» в 2015 році через дилерську мережу склав 568,8 тисячі тонн, або 81,9% від загального обсягу реалізації».
При цьому завод робив дилерам додаткову знижку – 5%. Схоже, за кожною з таких фірм – впливові покровителі. І вони змінюються щоразу з приходом нової влади. Так, влітку 2015 року на завод прийшов новий дистриб'ютор – товариство з обмеженою відповідальністю «Констанза». З декількох джерел – від учасників ринку, у владних кулуарах – звучать деякі прізвища народних депутатів від «Блоку Петра Порошенка», яких називають кураторами схем на державному заводі «Артемсіль». Одне з них – народного депутата Олега Недави.
Джерела «Схем» стверджують, що він, вірогідно, має стосунок до фірми «Констанза», яка зараз стала посередником-фаворитом на заводі і отримує на продаж найбільше державної солі – а отже, і найбільше заробляє.
«Примарна пустушка»
«Костанза», значить через цю фірму вони зараз відправляють повністю сіль навалом і МКР (м’який контейнер – ред.), МКР – для вашого розуміння – вантажиться у вагони і на кораблі, на баржі, і так чіпляється здоровий мішок», – розповідає небайдужий депутат міськради Соледара Роман Махник.
«Костанза» заснована двома жінками з Донецької області, зі статутом всього у тисячу гривень. За юридичною адресою у Києві – на вулиці Олеся Гончара, 52, – фірми немає.
«Що ж Ви хотіли? Це – примарне, «пустушка», метелик. Ми – власники цього приміщення. Я вам офіційно заявляю, що жодного договору з цією фірмою ми не укладали. А ця фірма, вона щось цікаве накоїла?» – дивується власник приміщення Михайло.
В.о. директора «Артемсолі» Володимир Доля спочатку запевняв нас, що з дилерів не лише «Костанза» отримує сіль із заводу навалом. Та наступного дня він передав документи, які підтверджують, що у 2016 році з дилерів тільки «Костанза» купувала на заводі технічну сіль.
Хто ж покриває посередницькі схеми на державному заводі? Попри те, що формальних зв'язків із депутатами знайти не вдалось, наш експеримент демонструє, що прізвище одного з них – Олега Недави – учасники рикну згадують не випадково.
Один з телефонів фірми «Костанза» належить Людмилі Ковальовій, яка зараз проживає на Одещині. Телефоном дівчина повідомила нам, що не працює на фірмі з літа, а з Олегом Недавою особисто не спілкувалась. Зрештою, Людмила дала нам інший телефон фірми. Аби дізнатись, чи справді до схем виведення коштів з «Артемсолі» причетні високопосадовці, журналісти «Схем» вдали з себе фірму-покупця, зобразивши, ніби телефонують від нардепів Олега Недави та Валерія Іщенка з президентської партії, на яких раніше вказували учасники ринку.
– Скажіть, будь ласка, мені Валерій Олександрович сказав, що домовився з Недавою, що можна до кінця тижня взяти 20 тисяч навалом.
– Перепрошую, а як ваша компанія називається? Представтесь, будь ласка.
– З «Альта-Вісти», яку ціну потрібно написати?
– «Альта-Віста»?
– Так!
– Ну давайте завтра зранку зідзвонимось, тому що я вже не на роботі, і зранку визначимося», – пообіцяв представник ТОВ «Костанза».
«Схеми» вирушили на засідання парламенту, щоб особисто запитати Олега Недаву про його відношення до державного заводу «Артемсіль» і наш експеримент.
«Я не можу пояснити дії окремих осіб, може, вони мене і знають, ну я так думаю, якщо вони працюють із цим підприємством, то вони трохи дивляться в інтернет – і знають – АГА! Недава, може це все і правда? Може це все так», – каже народний депутат від «Блоку Порошенка» Олег Недава.
Депутат Недава запевняє, що про ситуацію на «Артемсолі» знає з інтернету, де часто згадується його ім’я. І обіцяє написати заяву в Національне антикорупційне бюро, щоб розібратися.
Держпідприємство «Артемсіль» підпорядковане Міністерству аграрної політики та продовольства. Чи задовольняє чиновників з МінАПК така ситуація на заводі? І хто ж врешті має відповісти за посередницькі схеми на стратегічному підприємстві? Намагаємось запитати профільного міністра Олексія Павленка. Від наших запитань він буквально тікає.
«Я не знаю, яка ситуація на «Артемсолі», все згідно з чинним законодавством, дайте запит, вам дадуть відповідь відповідно до чинного законодавства», – поспіхом каже міністр Павленко.
У відповіді Мінагрополітики чиновники підтвердили, що станом на лютий 2016 року на постачання технічної солі укладено всього три дилерські контракти: один із них – з ТОВ «Костанза», а також 23 договори з кінцевими споживачами, не називаючи їх. Проте не пояснили, як формується ціна і на яких умовах завод продає сіль своїм дистриб'юторам.
На ключове питання – хто збагачується на стратегічному державному підприємстві – замість чиновників тепер мають дати відповідь детективи Національного антикорупційного бюро.
Тим часом у Соледарі, попри таку безвихідь, найменший із місцевої родини Лук'янових – дев'ятирічний Артем – все ще мріє працювати на державному підприємстві «Артемсіль».
