(Рубрика «Точка зору»)
Якщо нас чомусь і навчила історія останніх двох років, то ми повинні були, нарешті, засвоїти тезу, яку вчені намагаються втовкмачити політикам вже років десять: ми живемо в світі, в якому змінюється природа загроз і характер ризиків.
У тому числі характер і природа терористичних загроз і ризиків. З інструменту для досягнення політичних цілей тероризм перетворився не лише на метод, але, за певних умов, і на ціль конфлікту. Сьогодні ми маємо справу з конфліктом між сторонами, одна з яких використовує конвенціональні методи ведення війни і переслідує усвідомлювані в термінах розвитку політичні цілі, а інша – переслідує деструктивні цілі і використовує для цього терористичні, «гібридні» методи.
Систематичний тероризм, як виклик сучасному суспільному і державному устрою, зазнав істотних змін. Перша хвиля «світового тероризму», війну якому було оголошено в статті The New York Times від 2 квітня 1881, була спровокована міжнародним рухом анархістів, який за допомогою терористичних актів боровся з політичною реакцією. Наступна хвиля «світового тероризму» була ідентифікована спецслужбами в 1930-1940-і роки. Тоді націоналістичні єврейські організації «Лохамей херут Ісраель», «Ірґун цваї леумі», а також арабська джихадистська організація «Аль-Кафф аль-Асвад» в Палестині оголосили «гібридну війну» британським колоніальним властям.
В обох випадках мова йшла про організації, для яких тероризм був інструментом досягнення політичних цілей, які не виходили за рамки системи цінностей сучасного їм суспільства. Мотивація терористів була неприйнятна, але системи цінностей терористів та їхніх жертв були близькі. Традиційні методи і сьогоднішні інструменти боротьби з тероризмом розроблялися, виходячи саме з таких припущень.
На початку тисячоліття ситуація змінилася: з'явилася група, не тільки мотивація, але й цінності якої кардинально суперечать цінностям суспільства, проти якої спрямовані застосовувані нею терористичні інструменти. Почалася нова ера війни зі світовим тероризмом, виник новий тип конфлікту, що має глобальний характер.
Цей конфлікт слід кваліфікувати як «ціннісний». Програвши західному світові в цивілізаційному протистоянні, проект «нових варварів» прагне агресивно нав'язати свої цінності всьому світу, до якого зможе дотягнутися, навіть якщо для цього буде потрібно занурити весь світ в кривавий хаос. Тільки там, в уніфікованих сутінках заляканих і дезорієнтованих одинаків, «цінності» деспотичного фаталізму та ієрархічного колективізму можуть здаватися затребуваними. Та й то, частіше від страху і безвиході.
Сукупність груп, які практикують тероризм як метод і мету свого існування, включає сьогодні не тільки екстремістські угруповання, але й політичні режими. Політичні та соціальні практики, методи управління і поведінка лідерів впевнено свідчать, що такі угруповання як «Ісламська держава», «Хезболла», «Аль-Каїда», і політичні режими на кшталт режимів Ірану, Росії та Сирії є союзниками, що виступають єдиним фронтом у цій «війні зі світовим тероризмом». Щоправда, з того боку лінії фронту.
Тероризм нового типу не передбачає інструментальних обмежень. Питання не в тому, чи задіє він нові доступні інструменти, а коли він їх задіє. Враховуючи, що серед тих, хто сповідує цінності «нових варварів», є члени «ядерного клубу», ми можемо ставити запитання про актуалізацію ризиків ядерного тероризму.
Про це ж свідчить і невтішна статистика. В останні два десятиліття неухильно зростає кількість як військових атак на ядерні об'єкти, так і злочинів, пов'язаних з використанням радіоактивних матеріалів.
За останні роки було скоєно 18 викрадень високозбагаченого урану і плутонію з ядерних об'єктів, скоєно 6 військових атак, 8 озброєних нападів та 12 незаконних проникнень на ядерні об'єкти, 6 вбивств із застосуванням радіоактивних матеріалів. Більше 60% цих випадків доведено пов'язуються з терористичними організаціями і режимами, а серед шести вбивств, чотири пов’язуються з Росією.
Вбивство Литвиненка в 2006-му відкрило еру ядерного тероризму. І джерело цього типу тероризму відоме. Досі від систематичного застосування цього «інструменту» Кремль стримувався, обмежуючись спецопераціями із застосуванням традиційних засобів політичного і військового тиску. Сьогодні, коли ресурси вичерпані, союзники втрачені, рутинні методи впливу вже неефективні, і козирів вже не залишилося, ядерний шантаж – єдиний шанс підняти ставки у фатальній геополітичній грі.
Стримуючих факторів у вигляді репутації та міжнародних зобов'язань теж не залишилося: після анексії чужої території і щойно оформленої Держдумою відмови від визнання міжнародних договорів, Росія фактично втратила статус суб'єкта міжнародного права, перетворившись на країну-вигнанця. «Право сили», офіційно задеклароване як єдина основа російської державності, не передбачає жодних обмежень у виборі інструментів зовнішньої і внутрішньої політики. Водночас воно так само не передбачає жодних гарантій суверенітету і цілісності країни, але такі деталі не хвилюють диктаторів, що загралися в «паханів».
До того ж, ймовірність військового застосування ядерної зброї Кремлем обернено пропорційна тій істерії, яку вони розгортають навколо своєї «ядерної кнопки». Більшість аналітиків сьогодні згодні, що єдиної системи ядерних озброєнь, яка включала б систему раннього оповіщення, ухвалення рішень, управління, засоби зберігання, обслуговування і запуску, в Росії сьогодні немає. Розрізнені компоненти цієї системи – залишки колишньої могутності пізнього СРСР – експлуатуються на межі технічних і управлінських можливостей, і вже не становлять серйозної глобальної загрози військового характеру.
Однак саме це і не означає, що ядерна загроза зменшилася – вона змінила характер. Відчайдушно лякаючись почати ядерну війну, Путін навряд чи довго роздумуватиме, якщо він вважатиме доцільним провести «гібридну ядерну атаку», особливо чужими руками.
В умовах загострення «ціннісного» конфлікту між західною цивілізацією і «суверенним варварством», сучасний етап якого характеризується ескалацією військово-політичного протистояння, ризик ядерного тероризму об'єктивно зростає.
Все це не означає, що нам нема чого протиставити новим загрозам, це означає, що зважаючи на характерні ознаки наявного ворога, нам слід готуватися не до минулих воєн, а до майбутніх злочинів.
Юрій Костюченко – експерт з безпекових питань, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
