«Русский мир» в освіті призвоидть до закріпачення вчителів та створює слухняних неуків – експерти

Російський вплив на освітню систему на пострадянському просторі призводить до неминучої русифікації та катастрофічного падіння рівня освіти. Такого висновку дійшли освітяни з трьох регіонів, які зазнали впливу російської системи в різний час і з різною інтенсивністю: з Придністров’я, Чечні та Криму. Їхня дискусія відбулася в рамках нещодавньої конференції у Празі, присвяченій питанням демократії та освіти, «Форум 2000».

До анексії Криму на півострові була, мабуть, найбільша кількість вишів на душу населення. На трохи більше, як двохмільйонне населення півострова було 93 вищих навчальних заклади. За словами Голови департаменту російської та іноземної літератури Таврійського національного університету Володимира Казаріна, прихід Росії «абсолютно спустошив освітнє поле Криму». Почали з того, що закрили філії не лише українських, але й іноземних вишів, які діяли за підтримки Туреччини, Фінляндії, Ізраїлю та тієї ж таки Росії, чиї філії вільно діяли на території півострова. На думку науковця, не всі кримські виші були серйозними науковими інститутами, але частина з них були школами з репутацією. У новій системі всі вони практично зникли.

«Прийшов новий час, у нас сьогодні з цих 93 вишів залишилось 3 виші. Два кримських, що фінансуються з кримського бюджету, це два колишні училища: культури та те, що потім стало Кримськотатарським університетом. І один вже наш, тепер він називається Кримським федеральним університетом, куди злили Таврійський, сільськогосподарський, медичний, будівельний, Керченський морський, Ялтинський педагогічний, такий монстр, між чиїми факультетами 110 кілометрів відстані, про яку оптимізацію, чи ефективність дії можна говорити. Але завдання досягнуто, бачите, як все просто?», – риторично запитує кримський вчений.

Повернення до централізації ще в радянських традиціях потягнуло за собою небачену навіть за українськими стандартами бюрократизацію.

«Сьогодні якийсь фарсовий розвиток цього всього. Бо не 3-4-5-8 папірців потрібно зібрати, а 44, 66, 98! Це все виросло на 3-4 порядки. В результаті створено гігантський, цілком божевільний апарат управління», – пояснює Володимир Казарін.

На його думку, в Росії не йдеться ані про ефективність управління освітою, ані самим змістом освіти. Всі міжнародні контакти викладачів та студентів були обірвані, кримські дипломи не визнають ні в Україні, ні в самій Росії, не кажучи вже про решту світу. Студентів, замість того, щоб вчити, викладачі змушені водити на офіційні заходи на шкоду навчальному процесу.

Про національну освіту після закриття українських і кримськотатарських шкіл на півострові можна забути, Кримськотатарський університет в цих умовах, на його думку, також довго не протримається.

«Кримськотатарський університет, буде трансформований, або я думаю, через кілька років буде ставитися питання про його закриття. Бо вони там досі поводяться не дуже лояльно», – передбачає кримський вчений.

Крим і Чечня – спільний сумний досвід

Подібні процеси проходила система освіти в Чечні, яку Росія повернула до свого контролю внаслідок Другої Чеченської війни. Викладачка Нафтового технічного університету з Грозного Таус Серганова розповіла про те, що виснажені війною чеченці чекали від поновлення російського контролю хоча б можливості отримати знання, і через соціальні ліфти, які відкриває освіта, покращити своє становище. Їхні надії не справдилися.

«З’ясувалося, що ті зміни, які йшли згори, вони взагалі не передбачали знання, вони передбачали зовсім інше. Це купа паперів, на які йде весь час. І відчуття, що це є цілеспрямована робота, для того, щоб викладач не займався своїм фахом, а займався цим. Особливо шкільні вчителі – вони як кріпаки, які собі не належать. Вони належать оцій системі. І вони бояться, бо за учня, який пішов у ліс, чи поїхав до Сирії, відповідають учителі», – розповідає викладачка з Чечні.

Керівництво усіх трьох вишів, які є в Чечні, були замінені на людей відданих особисто президенту Чечні Рамзану Кадирову. Головна вимога на всіх щаблях освіти і керівництва Чечні – відданість, а не знання.

Парадоксально, незважаючи на те, що сам керівник Чечні майже не знає російської мови, чеченська мова практично виведена з системи освіти республіки. Після того, як в радянські часи чеченська мова не вивчалася у містах, а лише по селах, наприкінці 1980-х настав короткий час національного відродження, коли початкові школи були переведені на чеченську мову. Це, за словами чеченської викладачки, дало добрі результати в освіті, бо діти, які приходили до школи без знання російської мови, краще засвоювали науку. Проте після другої війни, і ці паростки національної освіти швидко знищили.

«Міністерство освіти намагалося налаштувати батьків на те, що якщо перевести початкову освіту на чеченську мову, – а російська мова залишалася, було п’ять уроків на тиждень, – що вони не будуть знати російської мови, не зможуть вчитися, і це призведе до ізоляції і такого іншого. І в результаті цієї цілеспрямованої роботи ця ідея була похована», – розповідає викладачка Грозненського Університету Таус Серганова.

«Неорадянська» система освіти Придністров’я

Найбільший досвід перебування в «неорадянській» освітній системі має Придністров’я. Ця невизнана територія Молдови перебуває в міжнародній ізоляції вже чверть століття. Але, якщо до недавнього часу вона намагалася старанно відтворювати радянські зразки, включно з декларативною повагою до всіх трьох національних груп, що проживають на цій території – молдован, українців та росіян, то з приходом нового лідера, Євгена Шевчука, «придністровці» перетворилися на «росіян», розповідає Директор інформаційно-юридичного центру Апріорі Альона Марчкова.

«У свідомість придністровської молоді вкладалося думка про те, що «ми – придністровці», ми не належимо до жодної національності, в нас є своя народна ідея, не було розподілу на національності, але три роки тому ми всі прокинулися росіянами», – розповідає активістка з Тирасполя.

З того часу Придністров’я не лише на словах, але і на ділі наслідує російську систему в усьому. Інколи законодавці невизнаного сепаратистського регіону навіть забувають змінювати назву в законі з «Російської федерації» на «Придністровську Молдавську соціалістичну республіку», говорить Альона Марчкова.

«Вся наша законодавча система має тенденцію до, як у нас прийнято говорити, «гармонізації» з законодавством Росії. Будь-який закон, який ухвалюється в Росії, через місяць-два, інколи через півроку, автоматично ухвалюється і в Придністров’ї. Всі реформи, які відбуваються в Росії, повторюються в різних системах, в тому числі в системі освіти Придністров’я», – веде далі експерт з Тирасполя.

Для придністровського керівництва недостатньо мати ту саму освітню програму, що і в Росії. Цього року вони пішли на крок далі і запровадили російські підручники.

«Цього року Росія зробила великий подарунок всім придністровським школярам. Це понад 130 тисяч підручників, які надруковані в Росії. Моя донька повернулася зі школи 1 вересня і принесла повний портфель підручників, показала їх мені. Там немає історії Придністров’я, там є історія Росії. Там немає історії України, хоч вона етнічно є українкою, там немає історії Молдови, там є лише історія Росії», – розповідає Альона Марчкова.

Щодо українських шкіл, то вона розповіла, що підручники для них, які були привезені з України, були вилучені місцевими силами безпеки і вже два тижні діти займаються без підручників..

На загал, Альона Марчкова змалювала ще сумнішу картину того, чим мають займатися придністровські вчителі. Вони, по-суті, складають досьє на кожного учня

«Протягом року вчителі мають заповнити понад тисячу різних паперів. Це і особиста справа учня, збір даних про його родину, умови його проживання, заробітна платня батьків, якщо батьки десь на заробітках, то де вони перебувають, як довго там планують бути, скільки там заробляють, з ким перебуває ця дитина. На кожну дитину заповнюють психологічний портрет, де говориться про його спроможність до агресії, до гамування агресії, його фізичні показники, хвороби, хто його тітки і дядьки, який статус члени родини мають у спецслужбах тощо. Всю цю інформацію вчитель зобов’язаний збирати на кожного учня. В результаті учитель не має часу на освітній та педагогічний процес», – підсумовує Альона Марчкова.

Все це на думку експертів, має на меті виховання слухняних мас, які не будуть ані критично мислячими, ані професійними, ані самостійними громадянами. В усіх трьох прикладах фахівці пов’язують надії лише зі зміною політичної системи в Росії, адже, на їхню думку, така система руйнує сама себе.