Київ – Міністр закордонних справ України Павло Клімкін передав до секретаріату Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі заяву Верховної Ради України про визнання юрисдикції цього суду у справі злочинів, підсудних йому і скоєних на території України з 20 лютого 2014 року. У цій заяві український парламент просить суд розслідувати злочини вищих посадових осіб Росії та керівників збройних угруповань «ДНР» і «ЛНР». Втім, правозахисники вважають, що така заява не гарантує того, що розслідування буде проведене. Вона також не може замінити повноцінної ратифікації Римського статуту МКС, яка б означала повне визнання його юрисдикції. На відміну від ратифікації статуту, такі разові звернення супроводжуються численними юридичними суперечностями, пояснюють експерти.
На думку правозахисника, члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини Володимира Яворського, нинішнє звернення України до Міжнародного кримінального суду є дещо некоректним у правовому сенсі й може породити багато суперечливих питань.
Одне з них, що на поверхні: це коло осіб, які вчинили злочини. Держава в своєму зверненні не може обмежити коло таких осіб. Натомість саме це Верховна Рада й зробила: у своїй заяві вона просить МКС притягнути до відповідальності «вищих посадових осіб Російської Федерації та керівників терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», яких визначить прокурор Міжнародного кримінального суду».
Крім того, як би політики та дипломати не переконували, що таке звернення компенсує брак ратифікації Римського статуту, немає гарантії, що МКС прийме таке звернення як визнання його повної юрисдикції, зазначає правозахисник.
«Для МКС завжди важливо мати визначеність у питанні юрисдикції, щоб не робити марну роботу. Така остаточна визначеність можлива лише після ратифікації Римського статуту МКС, із чим Україна не поспішає і, власне, нічого не робить. Тому МКС буде вивчати це звернення України, але ще не відомо остаточно, чи він прийме таке звернення за визнання повної юрисдикції. Друге питання: це збір інформації. Тобто після того, як буде вирішене питання юрисдикції, офіс прокурора почне вивчення інформації про конкретні злочини», – пояснює Володимир Яворський.
Всі опитані Радіо Свобода правозахисники одностайно виступають за ратифікацію Римського статуту. Допоки цього Україна не зробить, будь-які її ситуативні заяви будуть приречені на юридичні колізії і не гарантуватимуть розгляду справ по суті.
Здавалося б, для ратифікації Римського статуту потрібно лише внести технічну зміну в статтю 124 Конституції України. Українські незалежні фахівці не бачать підстав для страхів української влади й генералітету, що Росія на підставі Римського статуту ініціюватиме їх переслідування за «воєнні злочини» на Донбасі.
Печончик: тактика війни – це не воєнні злочини
Але в президентській фракції вважають інакше. Ще напередодні голосування за спеціальне звернення до МКС 4 лютого цього року голова фракції «Блоку Петра Порошенка» Юрій Луценко заявив: «Наша фракція не підтримає підписання Римського статуту, який може бути використаний проти нас же в цій військовій ситуації, відволікати військових державних службовців, взагалі всю державу на абсолютно прогнозовані російські звернення щодо нас у цьому суді в той момент, коли Російська Федерація туди не збирається вступати. Ми вважаємо неправильним, несиметричним».
Супротивники ратифікації Римського статуту посилаються на досвід Грузії. Та ратифікувала згаданий статут. Після російсько-грузинської війни 2008 року і Грузія, і Росія подали докази в Гаагу одна проти одної. Але виявилося, що російська сторона таких доказів зібрала більше й задокументувала їх краще, ніж грузинська.
Голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик пояснює, що оперативні військові дії, навіть коли вони закінчуються трагедіями, самі по собі не можуть кваліфікуватися як воєнні злочини. «Певні джерела казали: президент боявся, що можуть судити командування за Іловайськ, бо там загинуло багато людей. Це смішно, тому що під воєнними злочинами маються на увазі тортури, викрадення людей, спеціальне цілеспрямоване вбивство мирного населення. Воно не стосується тактики та прийомів ведення військових операцій», – наголошує експерт.
У звільнених з полону військових не збирають доказів злочинів – Матвійчук
На думку експертів, є в України і серйозні проблеми зі збором доказової бази злочинів агресора. Збір та вивченням інформації про воєнні злочини під час агресії Росії, яке здійснюватиме прокурор, і є попереднім розслідуванням. Основним джерелом такої інформації будуть ті докази, які до МКС надасть держава Україна в особі ГПУ та громадські організації. Після вивчення цих доказів прокурор вирішуватиме, чи їх достатньо для встановлення факту злочину. Якщо так, то стартуватиме повноцінне офіційне розслідування. Але це не єдина умова. Прокурор також має переконатися, що національні суди України не мають спроможності розслідувати ці злочини. Свого часу Грузія припустилася помилок, розповідають правозахисники, запустивши відповідні розслідування у своїх судах. Це гальмувало можливість розгляду справ у МКС.
Голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук сумнівається, чи українські правоохоронні органи справді вже підготували докази, без яких звернення до МКС не принесе ніяких результатів.
Під воєнними злочинами маються на увазі тортури, викрадення людей, спеціальне цілеспрямоване вбивство мирного населенняОлександра Матвійчук
«Україна за два роки, що триває війна, досі не спромоглася налагодити професійну систему збору, аналізу доказів. Ми знаємо це точно, тому що ми паралельно також проводимо документування доказів та інтерв’ювання людей, які були в полоні. Навіть у військовослужбовця, який був під Іловайськом, в анкеті я знаходжу таку відповідь на запитання, чи проводили щодо його випадку державні органи правові дії зі збору доказів. Представники СБУ сказали: «Вітаємо на волі, хлопці», – розповідає правозахисниця.
Під час подачі до МКС першого звернення від України про розслідування злочинів на Майдані у період від 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року саме громадські організації першими подали свої докази таких злочинів режиму Віктора Януковича.
За Дебальцеве Росія в Гаазі не відповідатиме?
І це ще не повний перелік проблемних моментів у зверненні України. Так, на відміну від кола відповідальних осіб, держава може визначити час, на який поширюється юрисдикція суду. У заяві Верховної Ради вказані такі часові рамки для злочинів, які Україна просить розслідувати: «З 20 лютого по теперішній час». Що означає у цій заяві «теперішній час»? Вона датується 4 лютим 2015 року. Приміром, Тетяна Печончик вважає, що це може поставити поза рамки цього звернення бої у Дебальцеві в середині лютого 2015 року.
Втім, в англомовній версії заяви, яку міністр закордонних справ Павло Клімкін передав до секретаріату МКС, ідеться про «всі злочини, скоєні на території України у період з 20 лютого 2014 року». Після цієї дати там стоїть крапка. Правозахисники сподіваються, що МКС буде спиратися саме на це формулювання. Саму ж юрисдикцію цього міжнародного суду щодо злочинів у рамках агресії Росії Україна визнала на необмежений час.
Заява парламенту з Києва до Гааги добиралася сім місяців
Український міністр, вручивши заяву секретарю суду Германові фон Гебелю, однак, не пояснив, чому знадобилося аж сім місяців для того, щоб це зробити. Саме стільки часу минуло від дня її ухвалення парламентом.
Аналітики припускають, що це пов’язано з мінським процесом. Так, політолог Володимир Фесенко вважає, що не поспішати з передачею заяви до МКС українській владі могли радити впливові західні партнери, щоб «не провокувати» Росію на подальшу агресію й забезпечити максимальні шанси для реалізації Мінських домовленостей. Крім того, аналітик вважає, що ратифікація Римського статуту з боку МКС могла б таки дати карт-бланш Росії на ініціювання розслідувань проти українських ЗСУ та добровольців.
«Ми стикнемося з дуже неприємними обставинами, коли звинувачення будуть висувати не лише сепаратистам та росіянам, але й українським військовим. Одна з проблем, які неминуче постануть, – це обстріли великих міст», – каже Володимир Фесенко.
Під час оформлення попереднього звернення щодо злочинів на Майдані до МКС українські правоохоронці передали свої докази таких злочинів після того, як це зробив Центр громадянських свобод. Правозахисники сподіваються, що цього разу ГПУ та СБУ діятимуть швидше.
